Зазвичай тиху та доволі сумну стрічку новин вихідного дня (адже ніколи не відпочивають прес-служби МНС та МВС), минулого тижня розірвала новина про те, що всесвітньо відомий співак Елтон Джон під час відвідин сиротинця для ВІЛ-інфікованих дітей в Макіївці (Донецька область) заявив про бажання усиновити маленького Лева, вихованця цього сиротинця.

Зазвичай тиху та доволі сумну стрічку новин вихідного дня (адже ніколи не відпочивають прес-служби МНС та МВС), минулого тижня розірвала новина про те, що всесвітньо відомий співак Елтон Джон під час відвідин сиротинця для ВІЛ-інфікованих дітей в Макіївці (Донецька область) заявив про бажання усиновити маленького Лева, вихованця цього сиротинця. Інформагентства швидко облетіли фотографії відомого гея і ВІЛ-інфікованого хлопчика з країни, яка займає перше місце у Європі у сумній статистиці хворих на СНІД, що «вкрав його серце».

З початком робочого тижня стало зрозуміло, що усиновлення швидше за все не відбудеться. Бо міністр сім’ї, молоді та спорту заявив, що це неможливо за законом, який передбачає, що різниця у віці між усиновлювачами та дитиною не повинна перевищувати 45 років та заборону для самотніх іноземців (а за українським законодавством саме таким є Елтон Джон) адоптувати українських дітей. Крім того, як пізніше виявилося, хлопчик не занесений до списку для усиновлення, а, отже, батьки не позбавлені прав. Та й сам співак не повторював більше своєї заяви, можливо просто бездумно піддався емоціям.

Якщо для решти світу подія стала просто частиною світської хронічки, то для України розгорнула дискусію, яка є набагато ширшою, ніж це передбачав конкретний випадок. Найгостріше реагувала інтернет-спільнота, яка не користувалася політкоректними формулюваннями. Отже, «народні» причини відмови – нетрадиційна орієнтація та шкода для іміджу України.

Якщо перша причина є більш-менш зрозумілою для традиційного українського суспільства, хоча з огляду на захворювання шанси дожити до вибору орієнтації у ВІЛ-інфікованих дітей є досить низькими, то друга показує доволі викривлене розуміння національної гордості. Що важить абстрактний імідж України проти більше ніж 30 тисяч українських дітей, що є у списку на адаптацію? Цього року лише 2000 з них отримали сім’ю, з яких трохи менше половини – за кордоном. Тобто, незважаючи на драконівські закони та труднощі з усиновленням для іноземців, кількість іноземних усиновлювачів приблизно рівна вітчизняним, незважаючи на численні державні програми заохочення для своїх. І поки держава чекає на ціннісні суспільні зміни та видає заборони, а пересічні громадяни турбуються про імідж своєї держави, тисячі дітей залишаються без сім’ї.

Звичайно є багато побоювань – не через імідж, а через зловживання. У країні з таким рівнем корупції цілком можливий індійський варіант 80-тих, коли приземлявся літак і в нього «завантажували» дітей, часто «купуючи» їх в багатодітних сімей, оминаючи усі закони, адже в Європі величезна черга і кожне усиновлення для місцевих ділків – це чималі гроші. Проте, панацея проти зловживань – контроль, а не заборони та обмеження, які є не тільки для іноземних усиновлювачів, але й для українців. Адже у результаті важливими є добробут та якість життя дітей. Знаю принаймні одну маленьку сім’ю, яка не відбулася через заборону для самотніх іноземців на усиновлення. А хто скаже, мало це чи багато? Одне життя – цілий світ.

Якими не були мотиви сера Елтона Джона – емоції чи обдумане рішення, це був шанс для України продемонструвати світові відкритість і дозволити кільком тисячам українських дітей отримати сім’ї. Він привернув увагу до проблеми і показав шлях її вирішення, який повинні наслідувати інші. Звичайно ж, причини відмови є серйозними та потребують розгляду, кожна країна віддає перевагу вітчизняним усиновлювачам перед іноземними, традиційним сім’ям перед самотніми чи геями, проте миттєва відмова на рівні міністерства послала сигнал про бюрократизм та закритість, який важко буде здолати урядовими програмами та соціальними рекламами типу «Його уже всиновили», все одно сірих курчат залишатиметься неспівмірно мало.