Що ви собі уявляєте, коли чуєте титул "Вселенський Патріарх"? Не знаю як ви, але мені ще з студентських часів чомусь цей титул врізався у свідомість як означення величі візантійської традиції, символ влади і багатства. Тому під час короткої поїздки до Стамбулу відвідини Фанару були однією з основних точок програми.

Шлях на Фанар ми вирішили розпочати з відвідин мечеті Сулеймані, де разом з султаном Сулейманом Пишним похована Роксалана Гюрем. Гробниці виявилися на реставрації, але лише вигляду мечеті вистачило для розуміння величі тодішньої Османської імперії.

По карті шлях на Фанар виглядав цікавою прогулянкою, але як виявилося через надзвичайно бідні райони: напівзруйновані будинки, замурзані обдерті діти, запах горілого (очевидно у цьому райончику немає газу і мешканці палять тим, що знайдуть на смітнику). Напевно це будинки виселених стамбульських греків. Призвичаєні до нашого слов’янського християнського тріумфалізму, ми шукали золоті куполи, але знайти церкву святого Георгія - катедру Патріарха - виявилося непросто. Багато з турків не дуже розуміли, що саме ми шукаємо, тицяючи на хрестик на мапі. Катедрою Вселенського Патріарха виявилася невеличка церква, яка не дуже примітна з дороги, обгороджена високим кам’яним парканом, але тільки зайшовши за ворота, ми відчули інший світ, який греки так пильно оберігають. Грецька і англійська мова, відсутність хустин на головах жінок, але передусім якась зовсім інша атмосфера.

Ми йшли собі просто на вечірнє богослужіння, а виявилося, що Патріарх Вартоломей в місті, і він був присутній на Вечірні. Його проповідь грецькою мовою ми не зрозуміли, але він кілька разів згадував про Папу Франциска, з інтронізації якого щойно повернувся.

Саме богослужіння було надзвичайно красивим, витриманим, з чудовим співом, у ньому якось так унікально поєдналася велич і скромність ситуації Патріарха. І мені думалося, що легко відчувати велич православ’я на берегах Дніпра, де християни в однозначній і незагроженій більшості і мають таку-сяку підтримку держави. Але зберегти таку гідність і красу, коли ти перебуваєш у відверто ворожому середовищі, коли твій видимий світ (ойкумена) обмежується кордонами церковного подвір’я (до речі, майже всі церкви обгороджені колючим дротом, і православні, і католицькі) – у цьому є справжня вселенськість. Звичайно, Вселенський Патріарх користується великим авторитетом і під його владою перебувають парафії в Європі і США, але там, в Стамбулі, це кілька тисяч осіб.

На завершення Вечірні Патріарх уділяв благословення всім присутнім, і група українців, яка нарешті воз’єдналася (частина групи шукала катедру протягом всієї Вечірні, блукаючи Фанарем), побігла просити благословення. І ми були просто заскочені простотою і щирістю не лише самого Патріарха, але й його оточення. Зазвичай свита «оберігає» свого шефа від подібних туристів, але цього разу на моє запитання чи не буде це надто незручно попросити про спільну фотографію, священик відповів: «Все зручно, ми ж греки, а не якісь комуністи».