Сьогоднішній світ, з погляду миру, не дуже відрізняється від того, який існував 11 квітня 1963 року, коли Папа Іван XXIII випустив енцикліку "Мир на землі" у Великий Четвер. Цей документ був першим у своєму роді, оскільки він був адресований не лише членам Церкви, але й "усім людям доброї волі". На той час світ вже був свідком будівництва Берлінського муру, символу розділу між сходом і заходом, і минуло менше ніж пів року з того моменту, коли Карибська криза поставила людство "на межу всесвітнього атомного конфлікту", як відзначив Папа Франциск у 2013 році. В ці небезпечні часи Папа Іван XXIII особисто втрутився, пишучи листи лідерам двох найбільших світових держав - Кеннеді та Хрущову, і випустивши Радіоповідомлення від 25 жовтня 1962 року. Він вирішив використовувати більш широкий та авторитетний інструмент - енцикліку, щоб спробувати вплинути на ситуацію.

Протистояння між цими двома світовими державами також відбувалося через ряд "локальних" конфліктів, включаючи війну у В'єтнамі, постійну напруженість на Близькому Сході та процес деколонізації, який супроводжувався визвольними рухами та повстаннями. Іноді цю епоху називають "світовою війною по шматках", і її наслідки відчутні досі, особливо в тих самих регіонах, де вона розгорталася.

У своїй енцикліці Папа Іван XXIII не назвав конкретних конфліктів, але вказав на їх існування. Це показує інший спосіб розуміння соціальної доктрини Церкви, який відрізняється від того, до якого ми звикли сьогодні, завдяки оновленню ІІ Ватиканського Собору. Текст енцикліки може здаватися "доктринальним", оскільки він використовує дедуктивну логіку та філософсько-правові поняття, характерні для християнської думки. Це включає природне право та право народів, які є попередниками сучасного міжнародного права і розробленими насамперед після контакту із народами інших культур та релігій, після завоювання Америки, зокрема іспанцями. На відміну від більш пізніших документів, Біблія в енцикліці використовується головним чином як доказ раціональної аргументації, а не як джерело натхнення, як це трапляється у сучасних документах, наприклад, у притчі про доброго самарянина в енцикліці "Fratelli tutti" ("Усі - брати").

Ці філософсько-правові рамки можуть здаватися далекими від нашого сучасного сприйняття, і їх розуміння вимагає певного зусилля. Однак вони допомагають нам краще зрозуміти послання енцикліки та подивитися на наш час з іншого ракурсу. У наш час, коли ми стикаємося з великими викликами, зокрема у сфері миру і справедливості, енцикліка "Мир на землі" і її інтегральна ідея миру залишаються актуальними та важливими для розмірковування. В наступних частинах ми розглянемо докладніше деякі ключові аспекти цієї важливої енцикліки.

Мир, гідність та цілісний розвиток людини

У першому читанні енцикліки "Мир на землі" може здатися дивним те, як мало в ній згадується сам термін "війна". Він з'являється лише шість разів, п'ять з них у розділі, присвяченому роззброєнню. Ця енцикліка навіть не розглядає питання "справедливої війни", яке було так важливим в моральній традиції, в яку вона вписана. Тим самим вона руйнує звичайну асоціацію між поняттями миру і війни, яка насправді спрощує їх і перетворює на біполярність, що не відображає всю складність ситуації. Енцикліка допомагає нам розглянути мир як більш широкий і глибокий концепт, ніж просто відсутність війни. Бажання миру означає більше, ніж відсутність конфліктів, і це може служити важливим тестом для оцінки справжніх намірів тих, хто говорить про роботу на користь миру.

У цілому поняття миру в енцикліці міститься визнання гідності людини як основного критерію людського співжиття. Енцикліка наголошує набір прав і обов'язків, які випливають з цієї гідності. Вона детально розглядає ці права, які не є просто формальними заявами, але мають конкретний зміст. Серед них є право на їжу, житло, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, участь у політичному житті, гідну працю, справедливу заробітну плату, відпочинок, свободу віросповідання та вибір статусу життя, а також свободу пересування та еміграції. Це права, які стосуються матеріального і духовного добробуту людини.

Захист цих прав, виконання відповідних обов'язків і сприяння розвитку структур і інститутів, які гарантують ці права, є "не лише умовою, але й сутністю миру". Це також пов'язано зі "соціальними умовами, які уможливлюють і сприяють цілісному розвитку людської особистості", тобто зі сферою загального блага. Це цілісне поняття миру має глибоке богословське коріння, оскільки воно відповідає "порядку, встановленому Богом", і підкреслює невіддільну гідність кожної людини, закладену Творцем в акті створення.

З іншого боку, ідея миру в енцикліці також відображає семантичне багатство біблійного терміну "shalòm". Цей термін охоплює широкий спектр значень, від цілісності та повноти життя до добробуту і гармонії з природою, собою і Богом. Використання мови, яка не має конкретного конфесійного забарвлення, допомагає відкрити двері для діалогу і співпраці з культурою прав людини, що раніше була більш підозрюваною Церквою через свої зв'язки з Просвітництвом і Французькою революцією. Такий вибір мови також сприяє бажанню спільно шукати користь у сферах економіки, соціального життя, культури та управління державою для спільного блага суспільства і сприяння миру. Таким чином, енцикліка відкриває можливість для діалогу та співпраці навіть з рухами, які можуть мати різні філософські переконання, але спрямовані на справедливі цілі для людства.

Завдання для політики, але не монополія

Енцикліка "Мир на землі" розглядає завдання і відповідальність політичної влади в контексті загального блага. Вона підкреслює, що існування державних урядовців полягає в забезпеченні спільного блага. Це означає, що роль політичної влади полягає не лише в задоволенні власних інтересів або інтересів певної групи, а в забезпеченні добробуту і гідності всіх громадян.

Інтегральне розуміння миру, яке охоплює повагу до непорушних прав людини та виконання відповідних обов'язків, розширює обсяг відповідальності політичної влади. Ця відповідальність охоплює всі аспекти суспільного життя, включаючи протидію експлуатації робітників, боротьбу з дискримінацією і насильством щодо жінок, захист прав мігрантів, боротьбу з расизмом і торгівлею людьми. Це означає, що завдання політичної влади полягає не лише в зовнішньополітичних справах, але і в побудові справедливого і гармонійного суспільства всередині держави.

Енцикліка також вказує на те, що політична влада не має монополії на завдання сприяти миру. Інші суб'єкти суспільства також мають свою роль у цьому процесі. Державні інституції, а також світові управлінські органи, які можуть виникнути в майбутньому, повинні служити гідності кожної людини та сприяти миру. Така спільна робота може призвести до створення інституцій, які працюють на благо всього світу, а не лише окремих країн.

Ця енцикліка також підкреслює, що державна влада повинна бути на службі гідності кожної людини, навіть якщо ця людина не є громадянином даної держави. Такий підхід визнає універсальність прав людини та моральний обов'язок допомагати тим, хто перебуває в уразливому становищі.

Згідно з енциклікою, конституція має грати важливу роль в розмежуванні повноважень та визнанні прав і обов'язків громадян. Це допомагає уникнути тоталітарних претензій на владу і забезпечує відповідну основу для побудови справедливого суспільства.

Таким чином, енцикліка "Мир на землі" визначає роль політичної влади в сприянні миру та гідності людини, але також підкреслює, що ця відповідальність розповсюджується на всі сфери суспільства і вимагає спільних зусиль всіх суб'єктів для досягнення цієї мети.