Коли зло повертається на добро

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет про рейдерські захоплення храмів Київського патріархату та оману «Русского міра»

Україною поширюються чутки, що Російська православна церква має намір знищити Київський патріархат. Тиждень зустрівся з Патріархом Філаретом, щоб підтвердити або спростувати цю інформацію. 

У. Т.: Ваша Святосте, це правда? 

– Правда полягає в тому, що УПЦ МП хоче подолати розкол в українському православ’ї. Звичайно, ми теж за те, щоб в Україні православ’я було єдиним. Але якщо ми хочемо об’єднати все українське православ’я і створити єдину помісну Українську православну церкву, незалежну від Москви, то УПЦ МП хоче об’єднання за рахунок підпорядкування всіх своєму патріарху. Це план Москви. І цей план вписується і в політику Російської Федерації, і в загальноцерковну політику Патріарха Кіріла. Московський Патріарх вважає, що розкол можна подолати лише з допомогою влади, тобто насильно, підтверджуючи свої думки такими прикладами, як знищення за наказом Сталіна автокефальної церкви в Україні в 1930 та в 1944 роках. Він також наводить як приклади ситуації, що виникали в Росії з іншими церковними розколами, звертаючи увагу на те, як із ними вчиняла влада. Для Патріарха Кіріла втручання влади в церковні справи – це нормально. На його думку, правляча верхівка повинна втрутитися в церковні справи і вирішити це питання, звісно, на користь Москви. 

У.Т.: Чи можливий в Україні так званий болгарський варіант 2004 року? 

– В Болгарії церква розкололась, оскільки після розпаду СРСР в цій країні прийшли до влади демократичні сили і з’ясувалося, що болгарський Патріарх Максим був поставлений комуністичною владою з порушенням канонів. Тоді деякі єпископи й духовенство виступили проти нього – і церква розкололась. Колишній цар Симеон, обійнявши посаду прем’єр-міністра Болгарії, вирішив відібрати у противників Патріарха Максима храми і повернути їх йому. Тобто, церковне розділення було нібито припинене з допомогою влади. У відповідь деякі священики звернулися до Страсбурзького суду, який виніс рішення, що в Болгарії чинили не за законом. Суд наказав уряду вирішити питання стосовно повернення храмів та виплати грошових компенсацій. Такий «болгарський варіант» і хотіли би провернути в нас, тобто ліквідувати УПЦ КП, вдавшись до допомоги влади. Проте це лише бажання противників Київського патріархату, які розраховували, що оскільки в Україні нині проросійський президент, то він має задовольнити волю Москви.

Виконувати московське завдання взялися по всій Україні ще минулого року й продовжують дотепер. Щоправда, на місцях, там, де влада мудріша, вона не втручається в ці справи. А там, де влада хоче продемонструвати, що вона підтримує лише ту церкву, до якої ходить президент, там тиснуть сильно й навіть шляхом рейдерських атак почали відбирати наші храми. Наприклад, в селі Кам’янка Тельманівського району на Донеччині з’явилися бізнесмени, які запропонували гроші на реконструкцію храму громаді й священикам, за що ті мали перейти до УПЦ МП. Крім того, їх попередили, якщо вони добровільно цього не зроблять, то буде застосовано силові методи. Почали агітувати в селі, заманювати в Московський патріархат. Але єпископ там, хоч і росіянин, твердо стоїть на позиціях УПЦ КП. І він заявив, що коли діятимуть у такий спосіб, то він готовий навіть померти, а храм не віддасть. Тож рейдери злякалися й на якийсь час відступили. У Вінницькій області деякі працівники райдержадміністрацій збирали духовенство УПЦ КП і ультимативно пропонували перейти до Московського патріархату. Так само й на Донбасі. Кажуть, що допомагатимуть, сприятимуть, пропонують фінансову допомогу, проте наше духовенство відмовляється. 

У Макарівському районі Київської області, зокрема, вдавшись до обману, перевели громади до МП. Підробили документи, а парафіяни про це навіть і гадки не мали. Тут є всі ознаки кримінального злочину. Декілька народних депутатів подали запит за цим фактом до Генпрокуратури. Органи, які мають розслідувати цю справу(міліція, прокуратура), фактично відмовляються це робити і пропонують вірянам звертатися до суду, прем’єр-міністра, президента. Відмовляються, тому що парафіяни дали письмові свідчення, що їхнє волевиявлення фальсифіковано, що священик, який пішов від Київського патріархату, підробив документи й зареєстрував зміни до статутів парафій, юридично перевівши їх до Московського патріархату. Тож треба повертати храм, бо його звела УПЦ КП, а не хочеться. 

У. Т.: У Верховній Раді зареєстровано законопроект про надання церквам статусу юридичної особи. Незалежні експерти вважають, що його запроваджують, щоб полегшити рейдерські захоплення храмів Київського патріархату. 

– У цілому було б непогано, якби церква отримала статус юридичної особи. Але нині, коли церква в Україні поділена, ми проти ухвалення такого закону, тому що він надасть Московському патріархату право через суд вимагати майно, яке вони вважають своїм, але яке на сьогодні з волі віруючих у руках Київського патріархату. Всі знають, що на суд можуть і натиснути, і підкупити. І тоді, через це майно, спалахне боротьба аж до розпалювання релігійної ворожнечі. А ми пам’ятаємо, що відбувалося в Західній Україні на початку 1990-х років, коли там і кров пролилася, і з вилами, й із сокирами йшли один проти одного. Ми не хочемо, щоб це повторилося та ще й охопило всю Україну. Тому ми звернулися до президента, прем’єра, Верховної Ради, щоб вони подумали, до чого це може призвести. Бо розбурхати море легко, а як заспокоїти? 

У. Т.: Скільки було випадків переходу священиків УПЦ КП до УПЦ МП? 

– Поки що таких двоє. Виявилося, що вони, я маю на увазі Богдана Лісиченка і Валерія Жигуца, грошолюби, їх поманили – вони й пішли до УПЦ МП. А їхні парафіяни не хочуть. Якщо загалом, то віряни Київського патріархату не підтримують переходу до Московського. Взяти, наприклад, колишнього донецького архієпископа Юрія (Юрчика), який 2008 року заявив про перехід до Московського патріархату, а парафії за ним не пішли, віруючі його не підтримали, тож МП його не прийняв, і він мусив був перейти до греко-католиків. Ми не дуже переживаємо через такі випадки, коли люди, не будучи морально чистими, відходять від нас. Навіть серед обраних Спасителем апостолів був зрадник – Іуда. Церква так очищається. До Київського патріархату належать переконані українські патріоти, які хочуть мати свою церкву, які люблять свою батьківщину, свою землю і бажають мати свою незалежну церкву. Вони ніколи до Москви не перейдуть.

Якщо розглядати цю проблему в цілому, то як не дивно, все це працює на користь УПЦ КП. Здавалося б, ці незаконні дії, утиски мали б руйнувати Київський патріархат, а відбувається навпаки. Бо все це набуло великого розголосу, громадськість обурена, і не лише в Україні, а й у Європі, США, бо і там є наші церкви. Віряни звертаються до урядів своїх країн по допомогу. Таким чином здійснюється консолідація, згуртування суспільства, громадських організацій навколо Київського патріархату. І я бачу в цьому Боже провидіння: Бог повертає зло на добро. Так само, як це було 1995 року, коли помер Патріарх Володимир. Всі пам’ятають той «кривавий вівторок». Саме ті страшні події об’єднали навколо УПЦ КП громадськість, і відтоді Київський патріархат став швидко зростати. Тодішній президент Леонід Кучма, який був проти КП, мусив поставити нас в однакові умови з УПЦ МП. Тож ми сподіваємося, що і Віктор Янукович, який заявив, що хоче бути президентом всієї України, вирішить це питання. Тобто ставитиметься до всіх церков насправді однаково, а не на словах. 

У. Т.: А чи є випадки переходу вірян Московського патріархату до Київського?

– В Полтавській області, в одному з сіл вся громада вирішила перейти від Московського патріархату до УПЦ КП, проте влада їй заважає. Сфабрикували рішення суду й храм опечатали, тож люди на Різдво Христове молилися на вулиці під церквою. Є такий приклад і у Чернігівській області. І завжди ініціатива переходу до Київського патріархату йде від вірян. 

У. Т.: Чи може КП розраховувати на підтримку Вселенського Патріарха? 

– Ми не покладаємо великої надії на Вселенського Патріарха, бо він нічим не може нам допомогти. Не те що не хоче, а не може. Немає в нього такої влади. Тут повинен діяти закон України про те, що парафії, як юридичні особи, мають право вільно обирати належність до тієї чи іншої церкви. А держава має лише стежити за дотриманням законності, а не так, як є зараз: якщо у нас відбирають парафію у Московський патріархат, то держава реєструє це навіть за фальшивими документами і протягом кількох днів, а якщо парафія йде з Московського патріархату – влада чинить їй всілякі перешкоди.

Вселенській патріархат міг би допомогти, якби визнав КП автокефальною церквою. Бо якщо б так сталося, в незалежну помісну українську церкву прийшли б усі, навіть із Московського патріархату. 

У. Т.: Ваша Святосте, як ви розцінюєте доповідь Предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира на Архієрейському соборі, який щойно відбувся в Москві? Складається враження, що він не хоче бути маріонеткою Патріарха Кіріла і що його в цьому підтримує більшість українського єпископату. 

– Ситуація тут така. Стратегічна мета Патріарха Кіріла – відібрати в української церкви право незалежності й самостійності. Для цього він хотів би перебрати собі титул Патріарха Київського, мати свою резиденцію в Києво-Печерській лаврі, стати громадянином Україні. Тобто отримати подвійне громадянство, і попри те, що в Україні це заборонено, він сподівається, що українська влада задовольнить його прохання. Це йому треба для того, щоб мати більший вплив на Україну. Тому що, коли церква самостійна й незалежна, то він не може через голову митрополита Володимира втручатися у справи УПЦ МП. Його часті приїзди в Україну мають демонструвати, що справжній керманич УПЦ МП не митрополит Володимир, а він, Патріарх Московський Кіріл. Кіріл зустрічався з Віктором Януковичем без митрополита Володимира, а етикет цього не дозволяє. Він приїхав і благословив новообраного президента України. А благословити мав би, в крайньому разі, митрополит Володимир. А так і ми мали б.

Улітку минулого року під час візиту Патріарх Кіріл полетів у Крим на зустріч із президентом сам, без митрополита Володимира. І тому, коли Патріарх приїхав до Дніпропетровська, то Володимир поїхав звідти й повернувся до Києва. А з ним і більшість архієреїв. Саме через це, коли Патріарх Кіріл служив у Софійському соборі, мусив публічно заявити, що ніхто на самостійність і незалежність УПЦ МП не посягає. Тобто бачимо внутрішнє протистояння між митрополитом Володимиром і Патріархом Кірілом. Саме тому на Архієрейському соборі в Москві митрополит Володимир виступив із доповіддю, в якій доводив, що самостійність і незалежність української церкви не щось нове для України, а це повернення того, що вона мала, тих прав, які колись у неї відібрали. З цього можна зробити висновок, що Володимир відстоюватиме і надалі самостійність і незалежність своєї церкви. Кірілові доведеться послабити свій тиск, оскільки якщо він так тиснутиме, то у митрополита Володимира є запасний хід: об’єднання з УПЦ КП. Цього Москва дуже боїться. 

У.Т.: Як на вашу думку, яку небезпеку для України та нашого православ’я має проповідь «Русского міра»? І чи пов’язана світова експансія РПЦ з тим, що вона втрачає Росію?

– «Русскій мір» – це така приваблива обгортка, як колись «комунізм – світле майбутнє». Під «Русскім міром» приховані нова російська імперія, російська влада й російська імперська церква. Патріарх Кіріл придумав «Русскій мір», щоб спочатку відбулося духовне об’єднання навколо Москви, потім – політичне, й зрештою – територіальне. Тобто, щоби відновити російську імперію. Але ці його бажання нездійсненні, бо не можна увійти двічі в одну річку. Зараз нові часи.

Що стосується причин експансії РПЦ в Україні, то річ ось у чім. Нині за кількістю парафій українське православ’я, загалом Київського і Московського патріархатів, перевищує російське. Якщо в Росії 12 тис. парафій, то в Україні – 15 тис. Якщо в Росії близько 100 архієреїв, то в Україні – понад 100. В Росії – 67 єпархій, в Україні – 85. Статистика свідчить не на користь Росії. А ось іще приклад: згідно з даними МВС, на минулу Пасху в Україні до церков прийшло 11 млн вірян із 47 млн населення, а в Росії зі 142 млн людей до храмів завітали 8 млн. Тобто в Україні святкувало Пасху майже 25% населення, а в Росії – 5%.

За прогнозами політологів, через 30 років Росія не буде християнською державою. Навіть сьогодні в Москві з 9 млн населення росіян лише 31%. З українцями, грузинами, білорусами, вірменами й іншими християнами – 49%, а мусульман – 34%. Оскільки народжуваність у мусульман значно вища, то за декілька років їхня кількість буде набагато перевищувати кількість християн у Москві. На Різдво у Москві прийшло до церков близько 100 тис. вірян, а на мусульманське свято Курбан-байрам було 70 тис. Керівництво і Російської Федерації, і Російської церкви схвильоване таким становищем. Тому вони так вчепилися за Україну, як за своє спасіння. 

У.Т.: Прес-секретар Патріархії УГКЦ отець Ігор Яців нещодавно заявив, що хоча не було випадків переходу священиків УГКЦ до Московського патріархату, проте коли українська влада віддає абсолютну перевагу одній із конфесій, то вона свідомо чи несвідомо провокує виникнення міжконфесійного напруження, а це означає «сьогодні – вони (КП), а завтра – ми (УГКЦ)». Отець Ігор Яців, між іншим, нагадав, що президент Янукович забув привітати українських греко-католиків з Різдвом Христовим. 

– Прогнозувати це можна. Воно не справдиться, але наміри такі можуть бути. Оскільки досі між Московським патріархатом і Ватиканом якраз через Українську греко-католицьку церкву точаться суперечки. Саме тому Московський Патріарх не зустрічається з Папою Римським. Так чинив і Патріарх Алексій, і нинішній Патріарх Кіріл. Для того, щоб зустріч відбулася, Папі Римському висувають такі умови: вирішити питання з українськими греко-католиками. Інакше кажучи, зробити так, щоб їх не було, щоб вони повернулися у російське православ’я, лише після цього буде зустріч. Тож у МП є дві проблеми: Київський патріархат і українські греко-католики. 

У. Т: Держкомрелігій припинив своє існування. Як держава координує свої відносини з церквами? Чи триває де-факто офіційний діалог влади з релігійними організаціями, окрім як із УПЦ МП? 

– Держкомрелігій справді сприяв залагодженню міжконфесійних непорозумінь. Зараз, коли Держкомрелігій ліквідували, займатися суперечками, які час від часу спалахують, вже нікому. Реєстрацію парафій передали в організацію, яка займається взагалі усіма статутами, а церковні справи передані до Міністерства культури. Таке розпорошення принижує статус церкви, а церква – це душа народу. Якщо на неї не звертати уваги, погано буде насамперед державі. 

У. Т.: Цього року Софія Київська святкуватиме своє тисячоліття…

 – Це загальне, світове свято всіх християн. Ми всі його відзначатимемо: і УПЦ КП, і УПЦ МП, і греко-католики. УПЦ МП звернулася до влади, щоб їм віддали теплу церкву Софії назавжди. Коли ми про це дізналися, також подали прохання на почергове служіння, бо за законом таке можливо. І коли президент Віктор Янукович і прем’єр-міністр Микола Азаров отримали обидві ці заяви, то відмовили і їм, і нам. Ми служили в Святій Софії не один раз. Служили й разом із різними конфесіями. Там відбулися інтронізації Патріарха Мстислава і Патріарха Володимира…

Хотів би побажати українським вірянам, оскільки Софія – це мудрість, бути мудрими, терпимими й дожити до того часу, коли об’єднається все українське православ’я в єдину помісну українську церкву. І Софія Київська буде не лише музеєм, а й діючим православним храмом. Бажаю жити в мирі й любові до ближнього, бо наші супротивники хочуть, щоб ми сварилися, це їм вигідно. Наша сила – в єдності. УПЦ КП існує не тому, що є патріарх Філарет. Багато хто думає, що поки живий Філарет, до того часу існує Київський патріархат, а як помре, то все розвалиться. Київський патріархат тримається завдяки волі Божій, бажанню українського народу і незалежності держави. 

Історія УПЦ КП

1990, червень Помісний Собор у Києві проголошує відновлення діяльності Української автокефальної православної церкви, проголошує Київський патріархат та обирає першим Патріархом Київським і всієї Руси-України митрополита УПЦ в США та УАПЦ в діаспорі Мстислава (Скрипника).
1990, 6 листопада Інтронізація Патріарха Мстислава в соборі Святої Софії.
1990, 28 жовтня Проголошення Московським патріархом Алєксієм у соборі Святої Софії в Києві статусу «незалежності й самостійності в управлінні» для УПЦ. Митрополит Київський і всієї Руси-України Філарет благословляється бути Предстоятелем УПЦ.
1991, 1–3 листопада  Собор УПЦ під головуванням митрополита Філарета одноголосно ухвалює рішення про необхідність автокефалії для Української Церкви.
1992, 27 травня Скликаний з ініціативи Москви так званий Харківський собор незаконно усуває митрополита Філарета з посади Предстоятеля УПЦ. Початок розділення УПЦ.
1992, 25–26 червня На Всеукраїнському Православному Соборі відбувається об’єднання УПЦ та УАПЦ в єдину УПЦ КП. Патріарх Мстислав визнаний її Предстоятелем, а митрополит Філарет – заступником Предстоятеля.
1993, 22 жовтня На Всеукраїнському Православному Соборі Патріархом Київським і всієї Руси-України обраний митрополит Володимир (Романюк), який заступив померлого у червні 1993 року Патріарха Мстислава.
1995, 18 липня  «Кривавий вівторок» – побиття загонами міліції поховальної процесії з тілом Патріарха Володимира біля собору Святої Софії в Києві.
1995, 22 жовтня Інтронізація новообраного Патріарха Філарета.

РОСІЙСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я

12 тис. парафій
близько 100 архієреїв
67 єпархій  

УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я

15 тис. парафій
понад 100 архієреїв
85 єпархій

Спілкувалася Олена ЧЕКАН

"Український тиждень", 11 лютого 2011