Константинопольський Патріархат: Церква-матір українського народу – еклезіологічний аналіз

Вселенський патріарх Варфоломій та предстоятель Православної церкви України Епіфаній під час богослужіння у церкві Святого Георгія в резиденції Константинопольського патріархату в Стамбулі, 6 січня 2019 року  - фото 1
Вселенський патріарх Варфоломій та предстоятель Православної церкви України Епіфаній під час богослужіння у церкві Святого Георгія в резиденції Константинопольського патріархату в Стамбулі, 6 січня 2019 року
Джерело фото: twitter.com/poroshenko

Анотація

Основною темою дискусій серед сучасних богословів став нещодавній розкол Світового Православʼя, спричинений наданням Константинопольським Патріархом автокефалії Православній Церкві України. Зростання розбіжностей в сімʼї Православних автокефальних церков щодо автокефалії та її проголошення продовжує шкодити єдності та соборності Православʼя. Як йтиметься в цій роботі, Вселенська Патріархія бере на себе роль центру єдності Православної Церкви та церковного материнства сучасних помісних автокефальних православних церков. Вона є “Матірʼю, яка дарує народження”, і джерелом апостольської спадкоємності всіх визнаних автокефальних Церков за останні два століття. По суті, Вселенський Престол взяв на себе роль вірного охоронця Вселенських Соборів, на основі яких Вселенський Патріархат гуртує внутрішнє життя Православʼя. Як Церква-Мати, уповноважена надавати автокефалію місцевим Православним Церквам, включаючи найновішу, Православну Церкву України, вона підтверджує своє становище і внутрішнє життя Православʼя та повноваження, які їй делеговано Отцями Семи Вселенських Соборів.

Поза сумнівом, ХХІ століття буде визнано Православною Церквою як століття надзвичайного акценту на еклезіології. Лідери Православної Церкви повинні зосередити свою увагу на зростанні глобальних церковних проблем, які можна охарактеризувати як постійно існуючий виклик з часів П’ятидесятниці. Хоча фундаментальні складні питання постійного буття Церкви у перші два століття вирішувалися пізнішими Вселенськими та помісними Соборами, сучасні тлумачення рішень Вселенських соборів і застосування канонів у мінливому світі потребують особливої уваги. Розкол православ’я на Балканах, дублювання юрисдикцій у США, Канаді та Західній Європі, а також розбіжності у трактуванні першості честі Вселенського Патріархату в житті Православної Церкви є свідченнями кризи в церковній сфері. Серед цих викликів одна тема має особливе значення для існування Православної Церкви: тема автокефалії та її проголошення. Ця тема стала нагальною з моменту надання Вселенським Патріархатом Автокефалії Православній Церкви України ‒ 6 січня 2019 р. Після цього проголошення відбувся розкол у родині помісних Православних Церков на найглибшому рівні Таїнства Святої Євхаристії, що кидає виклик усталеній суті еклезіології Православної Церкви.

Однією з тем, яку рідко обговорюють православні богослови в контексті проголошення автокефалії для Православної Церкви України, є тема Церкви-Матері Вселенського Патріархату. Існує загадкове мовчання серед православних богословів стосовно терміну «Церква-Мати», не досліджується його застосування у повсякденному житті Церкви. Аби наголосити на колосальній важливості цієї теми у всезагальному бутті Православ’я, ця праця буде зосереджена на двох фундаментальних принципах: Мати-Церква в світлі проголошення автокефалії для

Православної Церкви України та її значимість для внутрішнього життя Православної Церкви. Хоча дискусія навколо автокефалії Православної Церкви України продовжує тривати серед лідерів та богословів помісних Православних Церков, процес, що веде до проголошення автокефалії та подальша полеміка з цього приводу, дають нам беззаперечне підґрунтя для нашого аналізу та висновків. Дана робота не претендує на вичерпність і довершеність у своїх результатах.

Для належного і всебічного аналізу теми, я розглядатиму її в світлі офіційних документів Вселенського Патріархату та різноманітних повідомлень і заяв стосовно автокефалії та життя Православної Церкви. Я сподіваюся, що цей аналіз сприятиме розумінню концепції Константинопольської Матері-Церкви та її значення в житті Православної Церкви у світі.

ЦЕРКВА-МАТИ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

Одна із основних символічних характеристик, що притаманна ролі Вселенського Патріархату в житті Православної Церкви у світі ‒ це бути «закваскою», «яка заквашує все тісто» (Гал. 5: 9)[1]. Словами святого Павла: існує основоположна, обумовлена сутність і початок джерела життя для більшої сутності. Значення обумовленої присутності Вселенського Патріархату в житті Православної Церкви настільки важливе для життя Православної Церкви, що деякі церковні лідери не вагаючись стверджують, що: «Православʼя не може існувати без Вселенського Патріархату»[2]. Окрім того, Патріарх Варфоломій визначає Константинопольський Престол, використовуючи слова святого Луки, як «порив сильного вітру» (Дії 2:2), який здатний вивітрити і розвіяти всю неправду, що зʼявляється і триває в житті Православної Церкви[3]. У своєму покликанні Константинопольська Церква ‒ це криниця життя, яка «повноводно струменить зі Священного джерела побожних Народів і бездоганної віри»[4]. Засновуючись на справжньому покликанні Матері-Церкви з ранніх часів, Отці Церкви передбачали в її існуванні трансцендентну реальність, яка буде джерелом центрованості життя Церкви, а також свідченням справжнього покликання до церковного життя. Завдання Константинопольської Церкви-Матері щодо поширення Євангелія, перед нею поставлене, є постійно триваючим процесом плекання та формування православного духу та свідомої ідентичності всіх народів[5]. Завдяки цьому, Вселенський Патріархат як джерело та основа життя Православної Церкви, має унікальну та безперечну відповідальність у всіх церковних і канонічних питаннях, покладених на нього Ранньою Церквою та Вселенськими Соборами. Голос Вселенського Патріархату є голосом Вселенських Соборів у період між їх скликаннями ‒ до наступного скликання Вселенського Собору. Ці особливі повноваження Вселенського Патріархату підтверджено відомим 28-м каноном Четвертого Халкедонського Вселенського собору, якому передував 3-й канон ІІ Вселенського собору. Четвертий Вселенський Собор у 9 та 17 канонах також надав Константинопольському Патріархату унікальний і винятковий привілей приймати апеляції єпископів, духовенства та митрополитів інших Помісних церков[6].

У світі немає жодної іншої Помісної Православної Церкви, яка могла б претендувати на такі ж повноваження або прерогативи як Вселенський Патріархат. До того часу, поки відбудеться наступний Вселенський собор і розв’яже спірні питання, ініціятива щодо рішення щодо “церковних справ” належать виключно Вселенському Престолу. Це завдання є не лише повноваженням, але й обов’язком, покладеним на улюблену Матір помісними церквами[7]. Це також є особливим привілеєм і завданням, наданим Вселенському Патріархату Сімома Вселенськими Соборами, особливо Трулльським в 692 р., де сказано:

«Константинопольський Престол матиме рівні повноваження з Престолом Давнього/Старого Рима, і буде так само високо шанованим у церковних справах...». Один лише Вселенський Патріархат має канонічні привілеї та ієрархічне зобов’язання як «Мати-піклувальниця, яка дає народження церквам», виконувати еклезіологічний обов’язок у Православному світі[8]. Вона є Матір’ю-Церквою для всіх православних християн аж до самопожертви[9]. В еклезіології Церкву-Матір називають джерелом апостольської віри, як сукупної віри, що струменить у світ[10].

Згідно з офіційними патріаршими постановами Вселенського Патріархату, існують дві основні вимоги до церковної незалежності помісної Церкви: Перша полягає в тому, що «Церковні питання повинні регулюватися в цілому відповідно до конкретної держави» [11]. Друга підкреслює наявність заяви про наміри від помісної церкви до Церкви-Матері[12]. Особливий термін, який використовує Вселенський Патріархат у своїх офіційних заявах та деклараціях, є термін «Церква-Мати»[13]. Цей термін має фундаментальне еклезіологічне значення, оскільки саме Церква-Мати починає процес консультацій між автокефальними православними церквами[14]. Церква-Мати – єдина, яка приймає декларацію-заяву Церкви-дочки, та єдина, яка започатковує процес[15] визнання її автокефалії серед інших автокефальних Церков[16]. Церква-Мати також одночасно починає процес єднання всередині помісної Церкви. Необхідно повністю вилікувати будь-які перепони розколу, встановити церковну єдність і підтвердити апостольську віру та спадкоємність апостольського рукоположення, а також таїнственне життя місцевих громад. Ми повинні підкреслити надзвичайно важливу роль Церкви-Матері у зціленні розколу православ’я в Україні як передумови подальшого проголошення автокефалії. Зцілення розколу має узгоджуватися з новим і повним церковним оновленням в Україні[17]. Це підкреслив Константинопольський Патріархат у листі число 1119 до місцевих автокефальних церков-сестер, вказуючи на важливість єдності Церкви в Україні та дотримання церковного порядку[18]. У своєму листі, зверненому до української нації з приводу поточної політичної ситуації, Патріарх Варфоломій писав: «Для Святої Матері і Великої Церкви Христової Константинопольської українська нація та народ є Її дорогоцінними синами і дочками, народженими з вод хрещення, що тече між берегів Дніпра. Від часів нашого осяйного попередника, святого Фотія Великого, любов Церкви-Матері до благочестивих християн ваших земель ніколи не вщухала»[19]. У цій дуже короткій цитаті є кілька важливих аспектів, на які слід звернути увагу. Перший фактор стосується любові Церкви-матері до української нації, яка ніколи не вщухала. Це означає, що Церква-Мати існує не лише сьогодні, але зберігає своє материнство назавжди[20]. Історичний зв’язок між Православною Церкви України та Вселенським Патріархатом наголошується через посилання на річку Дніпро та ставлення до вірних Православної Церкви в Україні як до синів і дочок. Звернення Вселенського Патріархату до вірних членів Православної Церкви України як до своїх дітей підсилює всі офіційні заяви та декларації, в яких Церква-Мати завжди проголошує свою безумовну материнську любов[21]. Церква-Мати без вагань називає Дніпро Українським Йорданом[22]. Посилаючись на джерело Хрещення Київської Русі та Церкву-Матір, Вселенський Патріархат захищає основи джерела апостольського правонаступництва Помісної Церкви України.

У баченні Вселенського патріархату, Церквою-матір’ю для Церкви України завжди буде Константинопольська церква. Вселенський Патріархат ніколи не відкидав і не відмовлявся від материнства щодо православної церкви в Україні. Позиція, яку займає Константинопольська церква, є послідовною і безкомпромісною, особливо в період останніх трьох століть. Відповідно, нинішня церковна позиція Вселенського Патріархату принципово незмінна. У листі до Патріарха Алексія стосовно Української православної церкви в діаспорі, Патріарх Варфоломій писав: «По-перше, ми повинні категорично заявити, що ми не визнаємо Пресвяту Церкву Росії як таку, що наділена будь-якою зверхністю над українцями діаспори, які стали під омофор Константинопольської церкви, оскільки вони, перебуваючи за кордоном, мали право шукати безпечного прихистку у Константинопольської Церкви-матері, з якою вони історично нерозривно пов’язані та чиї належні законні повноваження й обов’язок полягають у сприянні їх відродженню» [23]. Лист Патріарха Варфоломія відповідає заяві патріарха Афінагора, який у своєму листі до Патріарха Пімена писав: «…І цей акт Російської православної церкви був здійснений шляхом перевищення її юрисдикційних прав, оскільки після закінчення Другої світової війни території України та Білорусі, які раніше належали до Польської церкви, були відірвані від цієї Церкви: а території, що входять до складу цих відокремлених Церков, сягають на захід аж до Балтійського моря і перебували у минулі часи поза межами Московського Патріархату, знаходячись під юрисдикцією Вселенського Престолу» [24]. Оскільки помісна Церква в Україні до 1686 р. перебувала під канонічною юрисдикцією Константинопольського Вселенського Патріархату і не існує еклезіологічного чи канонічного обґрунтування дій Московського Патріархату, справи Православної Церкви України є справами Вселенського Патріархату[25]. Підтвердження позиції Константинопольського Патріархату щодо церковного «материнства» для Православної церкви в Україні продовжується донині[26]. З іншої точки зору, постійність материнського ставлення Вселенського Патріархату до Православної Церкви в Україні має фундаментальні наслідки для ідентичності помісної Церкви України. Вселенський Патріархат визнає і поважає її унікальний характер. Церква-мати приймає мовну та національну специфіку української нації, з прагненням переживати Божу присутність[27]. Немає свідчень про підневільність або церковне закабалення Церкви Вселенським Патріархатом. Православна Церкви України визнана помісною церквою окремої та незалежної держави.

Проголошення церковної незалежності помісної Церкви України демонструє церковний зв’язок між Церквою-Матір’ю та конкретною Помісною Церквою-Дочкою, який ніколи не повинен порушуватися третьою стороною, ізоляцією чи політичним або територіальним поневоленням. Як такий, він завжди присутній, завжди зберігається у своєму первісному зв’язку і завжди генерується у житті помісної Церкви. Церковне материнство ‒ це природний церковний прояв, який неможливо викорінити, перенести або пригнітити. Церква-Мати стає джерелом апостольського передання для місцевої Церкви та церковного тіла, через яке передається апостольство. В еклезіології Церкву-Матір називають джерелом апостольської віри, як спільної віри, що з’явилася у світі[28]. У Православній Церкві постійно й донині передається апостольське передання через історичні та суспільні зв’язки[29].

Церква-мати продовжує місію Ісуса Христа та апостолів для помісної церкви і зберігає її, будучи вірною своїй сутності (Еф. 2, 19‒20)[30]. У сучасній православній еклезіології це називається постійною інтеграцією в церковне апостольство[31]. Для православної еклезіології надзвичайно важливо підтримувати безперервну спадкоємність, що походить безпосередньо від апостолів[32]. Неперервна апостольська спадкоємність підтверджує єдність у часі та просторі з усією православною церквою[33]. Передача апостольства Вселенського Патріархату є невід’ємною, оскільки він є тим, через кого апостольство стає чинним у місцевій дочірній Церкві.

Апостольство оберігає безперервність спадкоємності апостольської віри та церковної влади. Через апостольство, помісна Церква підтверджує місійне служіння та владу Церкви як неперервне рукоположення та передавання благодаті[34]. Безперервна тривалість апостольського переємства найбільш фундаментально підтверджує дійсність таїнственного життя помісної Церкви. У сучасній богословській думці апостольська спадкоємність тісно пов’язана з Євхаристійними діями єпископа. Євхаристія є дійсною і засвідченою, якщо збережено апостольське переємство[35]. Не можна недооцінювати значення цього акценту, оскільки в сучасній православній думці Церкву часто визначають як таїнственну сутність[36] (сутність, що звершує таїнства).

Визнання таїнственного життя помісної Церкви через непорушну апостольську спадкоємність зберігає безперервність основоположного вчення та повноту віри і життя[37]. Постійне посилання на апостольське переємство захищає місцеву Церкву від перетворення на певну ідеологію або соціальну групу, яка використовує Церкву як засіб для досягнення своєї кінцевої мети. Акцент на апостольське переємство охоплює помісну Церкву як єдине неподільне ціле[38]. Одну з найважливіших заяв щодо цього питання зробив митрополит Еммануїл безпосередньо перед проголошенням автокефалії Вселенським Патріархатом 6 січня 2019 року[39]. За словами митрополита Еммануїла, автокефалія була надана помісній Церкви України лише після канонічного відновлення єпископів та духовенства. Ніколи не було дискусій про відсутність апостольства – лише про зцілення розколу в місцевій Українській Церкві[40]. В результаті, Вселенський Патріархат визнав безперервність апостольства, на основі чого відбулося остаточне проголошення. Визнання апостольства перевищує розкол, спричинений часом[41]. Підкреслюючи апостольство, Мати-Церква визнає і визначає не лише неперервну історичну спадкоємність, але й незмінну віру, єдність Церкви та передачу Священного Передання[42]. Церква-Мати оголошує Церкву-дочку святою, соборною та апостольською. Без цих основних елементів православної еклезіології взагалі не може бути жодного обговорення незалежності помісної Церкви.

Вселенський Патріархат – це правдива, справжня[43] і церковна Мати, яка страждає разом зі своїми дітьми, місцевими Церквами-дочками, під час гонінь, рабства чи гноблення[44]. Вона є співстраждальницею своєї Церкви-дочки в Україні та покірним і вірним свідком її страждань. Її служіння завжди жертовне, «безкорисливе, чутливе до людських страждань, ніколи не протидіюче, ніколи не песимістичне» [45]. У своєму внутрішньому покликанні їй неможливо закривати очі перед злом або бути «байдужою до плачу бідних та пригноблених чи залишатися спокійною перед екологічною кризою» [46]. У стражданнях своєї Церкви-дочки в Україні, Церква-мати переживає власне мучеництво[47]. Вона страждає, розуміючи значення і маючи досвід мучеництва. Церква-Мати «вклоняється і згинає коліна в молитві», вшановуючи пам’ять усіх українців, вбитих і замордованих комуністичним режимом Радянського Союзу під час Голодомору-Геноциду 1932–1933 років[48]. Церква-Мати поділяє гордість і радість христолюбивої нації України, але її також охоплює смуток через сльози нації від переслідувань і нищення[49]. Вселенський Престол ‒ це церковний «прихисток» православної єдності, де зберігаються та захищаються всі основні складові церковного життя. За словами Патріарха Варфоломія, природа Церкви-матері зосереджена не у торжествах, але ґрунтується на її постійних випробуваннях як охоронця священних і святих традицій Православ’я[50]. Церква-Мати готова зазнати багатьох випробувань, щоб зберегти єдність і порядок, даний їй Вселенськими Соборами. Вселенський Патріархат служить іншим помісним Церквам-сестрам у дусі жертовності[51]. Вона покірна і терпляча до своїх дітей: усіх помісних Церков. Вона постійно підтримує материнські зв’язки з усіма своїми дітьми, незважаючи на їх відторгнення[52]. Вона ніколи не розриває єднальні євхаристійні зв’язки зі своїми Церквами-дочками, незважаючи на те, що таїнство Святої Євхаристії використовується декотрими з них як політичний інструмент розколу[53]. У своєму внутрішньому житті вона завжди прихильна своїм сестринським церквам, де виключність застосовується як крайній засіб доктринального характеру. Однією з характеристик церковних зв’язків Вселенського Патріархату та помісної православної Церкви України є благословення та розповсюдження святого мира, як «підтвердження її духовної єдності»[54], або «символ духовних зв’язків», що існують у православному світі[55]. Церква-Мати ‒ це Церква Христа з великою смиренністю[56], покірна і добра у своїх постійних молитвах за свої духовні помісні Церкви-дочки, благаючи за благословення Боже на своїх вірних синів і дочок[57].

Материнство Константинопольського Патріархату з його виключними привілеями серед помісних православних церков вважається Божим даром, даним одній із помісних Церков[58]. Патріархат передає дар єдності Отців Церкви Семи Вселенських Соборів, не очікуючи нічого натомість[59]. Її кенотична любов до своїх дітей ніколи не вщухала[60]. Вона розглядає себе як «Церкву вбогих», хоча її діти, бажаючи церковної влади, безсоромно і невиправдано звинувачують її у прагненні найвищого пошанування[61]. Існує духовна якість Церкви-Матері, яку можна визнати як покликання або божественний дар, наданий їй[62].

Церква-Мати є гарантом[63], «центром» [64] єдності Православних Церков з усіма її правами та привілеями, але в той же час переповненою простотою її життя[65]. Вона є захисницею непроникної таємниці єдності, «недоступної в дійсності» [66]. В екуменічних колах її описують як Церкву-Матір неймовірної скромності та величезної сердечності[67]. Вона є джерелом надзвичайної влади, незалежної від сучасних інституцій суспільної влади та політичного впливу. Щоб прийняти цей парадокс, ми мусимо відвернутися і звільнитися від нашого сучасного раціонального мислення. Церква-мати пропонує нам свої особисті взаємини з Отцями Церкви Семи Вселенських Соборів. Є таємнича мудрість у її насадженій присутності, де її служіння та церковні виключні привілеї пропонуються православному світу як дар безкомпромісної свободи. Константинопольський Патріархат як «primus inter pares», тобто «перший серед рівних» з «presbeia times»[68], тобто з «приматом честі та служіння», «Перший священний центр (Protothrono)» [69], перебуває серед помісних Православних Церков з основною метою ‒ збереження єдності з Христом та канонічної єдності з іншими помісними Православними Церквами[70]. Єдність Церкви ‒ це її священний обов’язок і зобов’язання[71]. Вона визнає за свій обов’язок хрест відповідальності, який вона несе у своєму повсякденному житті[72]. Позиція Константинопольського Патріархату є фундаментальною для умови соборності в православній церкві, де існує потреба у керівництві та «братній», істинній владі (екзозія)[73]. Церква-Мати визнає Сестринські Церкви рівноправними, але визнається ними як головуюча Церква-Мати. Такий був визнаний канонічний порядок у православній церкві до недавнього відокремлення Московського патріархату[74]. Користуючись своїми повноваженнями та владою, Церква-Мати живе своїм справжнім життям, покликаним подолати найскладніші земні виклики. Автентична відповідність її божественному поклику ‒ це доля, дана їй Вселенськими Cоборами як найвища влада в Православній Церкві. Це авторитет беззбройної церковної влади, який спростовує всі спекуляції теорії “м’якої сили”[75]. Будь-яка спроба поставити під сумнів позицію Патріархату як “протоса” серед помісних Церков руйнує фундаментальну єдність Православної Церкви і як така категорично відкидається[76]. Будь-яка спроба спотворити місію та місце Вселенського Престолу, схвалені та закріплені Отцями Вселенських Соборів, є політично вмотивованою спробою послабити встановлену канонічну норму[77]. Незважаючи на те, що Церква-Мати постійно зазнає сильних нападів і піддається невпинній критиці через «людські амбіції та політичну доцільність» [78], вона здатна підтримувати зв’язок як носій відповідальності за служіння в православному світі, яку їй надали Отці Церкви семи Вселенських соборів[79]. Іншими словами, вона несе пророче служіння, зберігаючи істинність віри та канонічну єдність православної церкви, встановленої століттями тому. Вона відповідає за захист канонічного порядку всіх помісних Церков, який не змінюється[80].

ВИСНОВОК

Церковні події в житті Православної Церкви минулого століття виявили справжню природу церковного життя, яке без присутності Вселенського Патріархату Матері-Церкви перетворилося б на щоденний хаос і безлад. Незважаючи на те, що світ пережив дві світові війни та різкі геополітичні зміни, Православна Церква, навіть маючи багато внутрішніх канонічних викликів, зберігає свою цілісність та достовірність своїх покликань. Однією з основ стабільності автентичного покликання Православної Церкви є наявність Церкви-Матері ‒ Вселенського Патріархату в житті світового Православ’я. Поки мирський світ шукає визнання та влади, Константинопольський Патріархат, уповноважений Вселенськими соборами, шукає лише єдності віри помісних православних церков. Саме ця сила церковної свідомості Отців Церкви викорінює фальш і зло з життя Церкви та світу. Покликання православної церкви до справжності церковного життя від самого початку пронизано образом хреста. Однак це не покликання до світової влади, але до присутності та істинності апостольської спадкоємності. Навіть у цей час, хоча вона не має армії солдатів або фінансових ресурсів, вона має присутність “protos”: Патріарх Великої Церкви Христової, разом з кількома обраними, перемагає потужні мирські сили і політичні бажання. У цьому полягає краса її позиції: випромінювати тепло Божественної присутності, перебуваючи в оточенні бурхливих інтриг, безпрецедентної критики та крайньої бідності. Її присутність у світі Православ’я ‒ це завжди присутність Матері, яка беззастережно любить, не соромлячись прихилити свою присутність заради потреби дитини, яка загубилася. У свідченні про своє покликання останніх сімнадцяти століть ‒ бути вірною Матір’ю церковного устрою Православної Церкви, вірні Православної Церкви в Україні знову побачили непорушну церковну материнську любов. Незважаючи на те, що в останні три століття Церква-Мати не могла заступитися за своїх дітей з багатьох причин, її любов і відповідальність перед своєю церковною дитиною ніколи не згасали. Оскільки геополітична карта світу постійно змінюється, стабільність внутрішньої присутності Матері-Церкви постійно надихає нас на роздуми. Незважаючи на те, що Православна Церква у світі стикається з такою великою кількістю церковних викликів, і її постійно критикують за відсутність координації між помісними православними церквами, встановлена стабільність Вселенського Патріархату дає нам багато надій на майбутнє. Це надія, яка дала можливість вірним православним українцям бути почутими і молитися Богові у своїй власній Богом даній ідентичності.


[1] The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate in 2018: Speech by Patriarch Bartholomew, in: http://orthodoxsynaxis.org, 2019-06-03.

[2] Metropolitan Kyrillos of Gortyna, in: The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate, in https://orthodoxsynaxis.org/2018/10/24/the-ecclesiology-of-the-ecumenical-patriarchate-in-2018-speech-by-patriarch-bartholomew

[3] The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate, op. cit.

[4] Ibid. У Римо-Католицькій теології Мати-Церква постає як Та, яка походить від Ісуса Христа і апостолів. Див.: https://www.gotquestions.org/mother-church.html, 2020-10-15.

[5] Послання Всесвятішого Вселенського Патріарха Варфоломія до благочестивого українського народу з нагоди 1025-ї річниці Хрещення Київської Русі, див.: http://www.patriarchate.org, 2014-04-29.

[6] The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate, op. cit. За словами архієпископа Йова, навіть Російська Православна Церква під час кризи зверталася за допомогою до Вселенського Патріархату, Див.: “Сподіваємося, Москва прийде до розуму. Константинопольський єпископ про українську автокефалію, in: http://www.bbc.com, 2018-11-02.

[7] The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate, op. cit.

[8] The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate, op. cit.; Petros Vassiliadis, The Ukrainian Autocephaly and its Consequences, in: http://ocl.org 2018-12-11; Єпископ Мелхіседек передав Вселенському Патріарху братні побажання від Патріарха Грузії Іллі , див.: https://orthodoxtimes.com, 2020-03-02.

[9] Звернення Його Всесвятості Патріярха Константинопольського Варфоломія I до української нації in: http://orthodoxy.org.ua, 26/07/2008; Dimitris Keramidas, Ukraine, synodality and primacy in the Orthodox Church, in: http://orthodoxtimes.com, 2019-12-13.

[10] Metropolitan Emilianos Timiadis, Lectures on Orthodox Ecclesiology II, Joensuu, Publication of the Department of Orthodox Theology of the University of Joensuu, 1992, p. 186.

[11] Prof. Dr. Theodor Nikolaou, The Term έθνοϛ (Nation) And Its Relevance for The Autocephalous Church, in: GOTR 45(2000), p. 466.

[12] Archbishop Peter L’Huillier, Accession to Autocephaly, in: SVTQ 37(1993), p. 301; Lewis Patsavos, “Unity and Autocephaly: Reality or Illusion?”, Festschrift for Metropolitan Barnabas of Kitros, Athens, 1980, p. 8.Дуже цікаве зауваження А. Боголепова, який відмітив, що ініціатива чи заява про намір щодо Болгарської церкви була зроблена не церковною владою, а болгарським царем. Ми знаходимо ідентичну процедуру у справі православної церкви в Росії XV століття, де, згідно з «Кормчаю книгою», царь ініціював весь процес автокефалії. Див.: Alexander A. Bogolepov, Conditions of Autocephaly (part 1), in: SVCQ 5(1961)3, pp. 16‒17.

[13] За словами Джона Бера, материнство Церкви ‒ це давня концепція, яка сягає часів Ісаї та його пророцтва. Див.: John Behr, The Trinitarian Being of the Church, in: SVTQ 48(1), pp. 86-87.

[14] Митрополит Швейцарский Дамаскин (Папандреу), Aвтокефалія и способ ее провозглашения, in: http://orthodoxia.org, 10/5/2004.

[15] Цей процес стосується не лише внутрішньо-православних відносин, а головним чином встановлення умов для визнання. Щодо початкових кроків Вселенського патріархату, див.: Бесіда про канонічність автокефалії Православної Церкви України, в: http://www.preobraz.kiev.ua, 2018-12-27. Повноваження для започаткування процесу автокефалії для конкретної помісної православної церкви особливо наголошується Грецькою Православною Церквою та Александрійським Патріархатом, див.: Митрополит Швейцарский Дамаскин (Панадреу), Автокефалия и споосб ее провозглашения, op. cit.

[16] Однією з проблем визнання автокефалії Православної Церкви у США є відсутність процесу такого визнання Матір’ю-Церквою – Вселенським Патріархатом. Див.: John Meyendorff, Orthodox Unity in America: New Beginning, in: SVTQ 35(1991)1, p. 1. На думку деяких представників Вселенського Патріархату, присутність Константинопольського Патріархату є не тільки необхідною, але й основоположною, оскільки лише Вселенський Патріархат може надати Томос Православній Церкві у США, див.: “Сподіваємося, Москва прийде до розуму. Константинопольський єпископ про українську автокефалію, op. cit.

[17] Message by His All-Holiness Ecumenical Patriarch Bartholomew to the Devout Ukrainian People on the Occasion of the 1025th Anniversary since the Baptism of the Kievan Rus, op. cit.

[18] “З великим задоволенням ми отримали Патріярший лист за номером 1119 від 24 грудня 2018 року, за якого ми дізналися про інціятиву та дії Першопрестольної та Першовідповідальної Константинопольської Церкви, яка розглянувши прихильно питання щодо Вас та Iєрархів довкола Вас, священного кліру та вірного Господеві народу, привела до ладу розділення у пастві нашого Архіпастиря Господа і Спасителя нашого, а також дізналися про синодальний розгляд Святим і Священним Синодом Вселенського Патріярхату проголошення автокефалії та самоуправління Святішої Церкви України вшанованої тими є правами та обов’язками, які мають інші Автокефальні Церкви”, in: https://ocl.org/archbishop-of-greece-officially-recognizes-ukrainian-schismatics/ 2019-10-29.

[19] In: Message by His All-Holiness to the Devout Ukrainian People on the Occasion of the Triumphal Entry of our Lord Jesus Christ into the Holy City of Jerusalem in: http://www.patriarchate.or, 2014-04-30.

[20] Надзвичайно надихають слова Патріарха Варфоломія, який сказав: “Ми радіємо, що маємо можливість глянути на ваші обличчя. Ми молимося, щоби Господь охоронив вас і дарував вам процвітання і спокій у вашій державі. Ми дякуємо за зустріч, зустріч яка властива дітям щодо їхнього батька. Ми благословляємо Вас від нашого серця, від себе та від імені Церкви Константинополя, церкви, яка стала вашою Матірю десять століть тому і залишилась до сьогодні та назавжди вашою Матір’ю”, див.: Промова Його Всесвятости Вселенського Патріярха Варфоломія І після прибуття до Київського аеропорту (25 липня, 2008 року, in: http://www.ec-patr.org, 25/07/2008.

[21] Як приклад ми цитуємо промову Патріарха Варфоломія під час його зустрічі в аеропорту Президентом України: “Ми прибули разом з нашим поважним супроводом як носії благословення Святої і Великої Христової Матері-Церкви до її улюблених дітей, яким вона дала народження у Христі тисяча двадцять років тому”, див.: Промова Його Всесвятости Вселенського Патріярха Варфоломія І після прибуття до Київського аеропорту (25 липня, 2008 року), op. cit.

[22] Op. cit.

[23] 1995 Letter from Patriarch Bartholomew to Patriarch Alexey on the Ukrainian Diaspora, in: https://orthodoxsynaxis.org/2018/10/10/1995-letter-bartholomew-alexey/2021/01/2. У світлі цитованого тексту, як іронічно читати статтю, написану через три роки після цього видатним теологом OCA Джоном Меєндорфом, який описав українців Америки як таких, які не мають «Матері-Церкви», див.: Fr. John Meyendorff, The Ukrainian Issue, in: The Orthodox Church, August-September 1973, p. 4.

[24] In: Letter of Patriarch Athenagoras to Metropolitan Pimen, op. cit.; Fr. J. Buciora, Canonical Territory of the Moscow Patriarchate. An Analysis of the Contemporary Russian Orthodox Theological Thought, in: www.orthodox-christian-comment.co.uk/canonical_territory, 12/05/201. Ця конкретна фраза відповідає формулюванню Томосу про автокефалію для Православної Церкви в Польщі 13 листопада 1924 р. Короткий огляд передумов надання автокефалії для Православної Церкви в Польщі, див.: Любов Галуха, Польська автокефалія: погляд крізь десятиліття, в: Людина і світ, 1997, №2, pp. 32—35.

[25] Fr. Dr. J. Buciora, Canonical Territory of the Moscow Patriarchate. An Analysis of the Contemporary Russian Orthodox Theological Thought, op. cit. Претензії Патріарха Афінагора ще раз підтвердив архієпископ Скопелоський Всеволод Вселенського Константинопольського Патріархату. За його словами: «Позиція Церкви-Матері, Вселенського Патріархату, полягає в тому, що її дочка ‒ Московський патріархат ‒ складається з цієї території, яку вона охопювала до 1686 року. Підпорядкування Київської Митрополії Московському Патріархату було укладено Патріархом Діонісієм без згоди чи ратифікації Святого і Священного Синоду Великої Церкви Христової», див.: Ієрархи Української Церкви у США зустрічаються з Президентом Віктором Ющенком наполягаючи на постійних зусиллях задля заснування об’єднаної незалежної Української Православної Церкви, офіс зв’язків з громадськістю Української Православної Церкви у США.

[26] Це було підтверджено дуже сильним посланням митрополита Юрія, який писав: «Наша історична пам’ять про стосунки з царським та радянським режимами та Російською православною церквою включає політичне поневолення, русифікацію, страти, депортацію, етнічні чистки, різні голодомори, в тому числі Великий голод, Голодомор-Геноцид 1932‒1933 років, репресії проти українських церковних традицій та численні заборони на україномовні, релігійні та світські видання”. Митрополит Юрій, Духовенству та Вірним Української Православної Церкви Канади на присутність святих мощей великого князя Володимира Київського у Канаді, див.: The Herald LXXXVII No. 11, 2010, p. 2.

[27] Message by His All-Holiness Ecumenical Patriarch Bartholomew to the Devout Ukrainian People on the Occasion of the 1025th Anniversary since the Baptism of the Kievan Rus, op. cit.

[28] Metropolitan Emilianos Timiadis, Lectures on Orthodox Ecclesiology II, op. cit., p. 186.

[29] John D. Zizioulas, Apostolic Continuity and Orthodox Theology: Towards a Synthesis of Two Perspectives, in: SVTQ 19(1975)2, pp. 76-78.

[30] Metropolitan Emilianos Timiadis, Lectures on Orthodox Ecclesiology II, op. cit., p. 94.

[31] Waclaw Hryniewicz, Koscioly Siostrzane, Warszawa, Wydawnictwo Ksiezy Werbistow, 1993, p. 64.

[32] Op. cit., p. 184.

[33] Boris Bobrinskoy, How Can We Arrive at a Theological and Practical, Mutual Recognition of Ministries? An Orthodox Reply, in: Concilium: Theology in the Age of Renewal, 4(1972)8, p. 67.

[34] Metropolitan of Nafpaktos Hierotheos, The Mind of the Orthodox Church, Birth of the Theotokos Monastery, Levadia-Hellas, 2000, p. 61; Boris Bobrinskoy, How Can We Arrive at a Theological and Practical, Mutual Recognition of Ministries? An Orthodox Reply, op. cit., p. 67; Kallistos Ware, Patterns of Episcopacy in the Early Church and Today; An Orthodox View, Bishops, But What Kind? Reflections on Episcopacy, London, (Peter Moore ed.), 1971, p. 12.

[35] John D. Zizioulas, Apostolic Continuity and Orthodox Theology: Towards a Synthesis of Two Perspectives, in: SVTQ 19(1975)2.

[36] Stanley Harakas, The Local Church, in: Ecumenical Review 29(1977); Dr. Constantine N. Tsirpanlis, Ecumenical Consensus on the Church, the Sacraments, the Ministry and Reunion, Athens, 1980, p. 11.

[37] Kallistos Ware, Patterns of Episcopacy in the Early Church and Today; An Orthodox View, Bishops, But What Kind? Reflections on Episcopacy, op. cit., p. 13.

[38] John D. Zizioulas, The Eucharistic Community and the Catholicity of the Church, in: The New Man. An Orthodox and Reformed Dialogue, (John Meyendorff and Joseph McLelland eds.), New Brunswick, Standard Press, 1973, p. 130; John D. Zizioulas, Being as Communion, Crestwood, SVSP, 1985, p. 169.

[39] Metropolitan Emmanuel: Ukraine has always been canonical territory of Ecumenical Patriarchate, in: http://orthodoxtimes.com, 2019-12-27.

[40] Ієромонах Микита Пантократорський, Свята Гора Афон, Автокефальна Церква України є завершеним церковним рішенням, in: https://www.religion.in.ua, 2020-02-19.

[41] John D. Zizioulas, Being as Communion, op. cit., p. 169.

[42]Metropolitan Emilianos Timiadis, Lectures on Orthodox Ecclesiology II, op. cit., p. 101.

[43] Bishop Melchizedek conveyed the brotherly wishes of Patriarch Ilia of Georgia to the Ecumenical Patriarch, op. cit.

[44] Ієромонах Микита Панкрократорський: Свята Гора Афон, Автокефальна Церква України є завершеним церковним рішенням, op. cit.; Bishop Melchizedek conveyed the brotherly wishes of Patriarch Ilia of Georgia to the Ecumenical Patriarch, in: http://www.spc.rs.

[45] Вселенський Патріарх: Tі, хто намагаються кидати виклик повноваженням і правам Першопрестольної Церкви Константинополя, намагаються марно, див.: http://orthodoxia.info/news, 2020-02-18.

[46] Привітання Всесвятішого Вселенського Патріарха Варфоломія під час візиту Національної ради церков Кореї до Вселенського Патріархату (Фанар, 29 червня 2019), див.: https://www.patriarchate.org/-/greeting-by-his-all-holiness-ecumenical-patriarch-bartholomew-during-the-visit-of-the-national-council-of-churches-in-korea-to-the-ecumenical-patriarchate, 2020-09-20.

[47] Very Reverend Archimandrite Dr. Elpidophoros Lambriniadis, Ecumenical Patriarchate: American “Diaspora” must submit to Mother Church, in: http://www.aoiusa.org, 08/05/2009.

[48] Промова Його Всесвятости Вселенського Патріярха Варфоломія І після прибуття до Київського аеропорту (25 липня, 2008 року), op. cit.

[49] Message by His All-Holiness Ecumenical Patriarch Bartholomew on the 84th Anniversary of the Ukrainian Holodomor (Phanar, November 25, 2017), in: https://www.patriarchate.org, 2020-06-19.

[50] The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate in 2018: Speech by Patriarch Bartholomew, op. cit.

[51] Привітання Всесвятішого Вселенського Патріарха Варфоломія під час візиту Національної ради церков Кореї до Вселенського Патріархату(Фанар, 29 червня 2019), op. cit.

[52] Hieromonk Nikitas of Pantokratoros Monastery, The Autocephaly of the Church in Ukraine is an accomplished ecclesiastical act, in: https://orthodoxtimes.com, 2020-06-19. Доречно лише в цей момент розколу Московського Патріархату з Вселенським Патріархатом процитувати Патріарха Варфоломія: «Будучи справою людською, розкол є простим рішенням, до якого зазвичай вдаються ті, хто не має церковно і канонічно вмотивованих аргументів, щоб викласти претензії щодо своїх прав та підтвердження своїх поглядів, які часто не ґрунтуються на канонах Церкви, і відхиляються від її суті, слугуючи іншим завданням», див.: Newsletter of the Ecumenical Patriarchate’s Permanent Delegation to the WCC, Oct. 2018.

[53] Emma Cazabonne, Reflection by Metropolitan Stephanos of Tallinn and All Estonia on the Ukraine, in: http://www.orthodoxie.com, 2010-06-19. Дуже різку критику на адресу розірвання Російською православною церквою євхаристійного союзу з Вселенським Патріархатом висловив Глава Православної Церкви на Кіпрі архієпископ Хризостом II, див.: Кіпрська Церква засудила РПЦ за розрив стосунків з Архиєпископом Афінським, in: http://risu.ua, 2019-11-04; Архієпископ Кіпрський Хризостом: Я сказав патріарху Московському, що він ніколи не буде першим серед православних Предстоятелів, in: http://risu.ua; Stephanos, Metropolitan of Tallinn and All Estonia, Reflection by Metropolitan Stephanos of Tallinn and All Estonia on the Ukraine, op. cit.

[54] Patriarchal and Synodal Tomos for the Bestowal of the Ecclesial Status of Autocephaly to the Orthodox Church in Ukraine, in: https://www.patriarchate.org, 2020-06-19.

[55] Vasil T. Istavridis, The Authority of the Ecumenical Patriarch in the Life of the Orthodox Church, in: GOTR 35(1), 1990, pp 16-17. За словами святого Кирила, єпископа Єрусалимського, святе мирро є «даром Христа і Святого Духа», див.: Rev. Dr. Nicholas Denysenko, A Survey of Liturgical Sources, in: https://ocl.org, 2020-06-28.

[56] Ecumenical Patriarch: Those who will attempt to challenge the privileges and rights of the First-Throned Church of Constantinople, are trying in vain, http://orthodoxia.info/news, 2020-02-18; The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate in 2018: Speech by Patriarch Bartholomew, op. cit.

[57] Message by His All-Holiness Ecumenical Patriarch Bartholomew to the Devout Ukrainian People on the Occasion of the 1025th Anniversary since the Baptism of the Kievan Rus, op. cit.

[58] Прот. Н. Афанасьевь, Кафолическая церковь, in: Православная Мисль, Випуск XI, Парижь, YMCA-PRESS, 1957, p. 35.

[59] Stephanos, Metropolitan of Tallinn and All Estonia, Reflection by Metropolitan Stephanos of Talinn and All Estonia on the Ukraine, op. cit.

[60] Greeting by His Eminence Metropolitan Emmanuel of France Head of the Patriarchal Delegation during the official Luncheon in Kiev, in: http://www.patriarchate.org, 2014-04-30; Message by His All-Holiness to the Devout Ukrainian People on the Occasion of the Triumphal Entry of our Lord Jesus Christ into the Holy City of Jerusalem, op. cit.

[61] Ecumenical Patriarch Bartholomew: Ignorant people oppose the Ecumenical Patriarchate, in: http://orthodoxtimes.com, 2020-10-15.

[62] The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate in 2018: Speech by Patriarch Bartholomew, op. cit.

[63] Звернення Його Всесвятості Патріярха Константинопольського Варфоломія I до української нації, in: risu.ua, 2008-07-26.

[64] Цей специфічний термін використовує В.Т. Іставрідіс, див.: Vasil T. Istavridis, The Authority of the Ecumenical Patriarch in the Life of the Orthodox Church, op. cit., p. 16; Newsletter of the Ecumenical Patriarchate’s Permanent Delegation to the WCC, op. cit.

[65] Ecumenical Patriarch: Those who will attempt to challenge the privileges and rights of the First-Throned Church of Constantinople, are trying in vain, op. cit. The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate in 2018: Speech by Patriarch Bartholomew, op. cit.

[66] John Chryssavgis, The Case for Constantinople, in: http://ocl.org, 2018-11-15.

[67] Waclaw Hryniewicz, Koscioly Siostrzane, op. cit., p. 224; Віктор Єленський, Патріарх Варфоломій і його час, in: https://risu.ua, 2020-02-29.

[68] The title was given by the Second Ecumenical Council in canon 3. Look in: Lewis J. Patsavos, Primacy and Conciliarity: Studies in the Primacy of the See of Constantinople and Synodal Structure of the Orthodox Church, Brookline, Holy Cross Orthodox Press, 1995, p. 1.

[69] Rev. Dr. George Dragas, Our Faith and Sacred Tradition: The Pan-Orthodox Understanding of the Term, Diaspora, in: The Hellenic Times, June 30, 2000.

[70] Petros Vassiliadis, The Ukrainian Autocephaly and its Consequences, op. cit.; Remarks of His All-Holiness the Ecumenical Patriarch on the Visit to St. Nicholas Cathedral (OCA) July 4, 1990; Vasil T. Istavridis, The Authority of the Ecumenical Patriarch in the Life of the Orthodox Church, op. cit., p. 6. Цікавий момент ‒ главенство Вселенського Патріархату затверджується в Томосі як для православної церкви в Україні, так і для інших православних церков. У «Томосі» для Православної Церкви в Україні першість глави Вселенського Патріархату затверджується наступним чином: «Окрім вищезазначеного, ми заявляємо, що Автокефальна церква в Україні знає своїм главою найсвятіший і апостольський та патріарший Вселенський Престол, як і решта патріархів і предстоятелів, маючи, поряд з іншими канонічними зобов’язаннями та обов’язками, своєю головною місією збереження нашої православної віри непорушною, а також канонічну єдність і спілкування з Вселенським Патріархатом та іншими помісними православними церквами ‒ непохитними», див.: Патріарший та Синодальний Томос про надання церковного статусу автокефалії Православній Церкві в Україні, op. cit. Те ж саме стосується православної церкви в Росії, де сказано: «поважати Константинопольський Апостольський Престол як главу та владу», див.: Alexander A. Bogolepov, Conditions of Autocephaly (I), op. cit., p. 26.

[71] Greeting by Hs Eminence Metropolitan Emmanuel of France Head of the Patriarchal Delegation during the official Luncheon in Kiev, op. cit.

[72] Greeting by His All-Holiness Ecumenical Patriarch Bartholomew During the Visit on the National Council of Churches in Korea to the Ecumenical Patriarchate (Phanar, June 29, 2019), op. cit.

[73] Emma Cazabonne, Reflection by Metropolitan Stephanos of Tallinn and All Estonia on the Ukraine, op. cit., Lewis J. Patsavos, Primacy and Conciliarity: Studies in the Primacy of the See of Constantinople and Synodal Structure of the Orthodox Church, op. cit.

[74] Ecumenical Patriarch to Patriarch of Jerusalem: Don’t persist in the initiative of a meeting (upd), in: http://Orthodoxtimes.com, 2020-02-01.

[75] Віктор Єленський, Патріарх Варфоломій і його час, op. cit.

[76] Архиєпископ Кіпрський Хризостом: Я сказав патріарху Московському, що він ніколи не буде першим серед православних Предстоятелів, in: risu.ua, 16-12-2019. З іншої точки зору, доречно лише процитувати Димитріса Кераміду, який визначає спроби митрополита Іларіона як «сміливі заяви еклезіо-канонічної акробатики», див.: Dimitris Keramidas, Ukraine, synodality and primacy in the Orthodox Church, op. cit. Тут доречно процитувати головну характеристику поняття «protos», як воно трактується в сучасній богословській дискусії: «Це предстоятель (protos), який скликає синод, головує над його діяльністю і прагне спільно зі співробітниками забезпечити його наступність у вірі та дисципліні з апостольською Церквою; разом з тим, це синод, який разом з предстоятелем надає голос і визначення апостольській традиції», див.: An Agreed Statement on Conciliarity and Primacy in the Church. US Theological Consultation 1989, in: The Quest for Unity; Orthodox and Catholic in Dialogue, ed. by John Dorelli and John Erickson, SVSO, 1996, p. 154.

[77] Stephanos, Metropolitan of Tallinn and All Estonia, Reflection by Metropolitan Stephanos of Tallinn and All Estonia on the Ukraine, op. cit.; Ecumenical Patriarch: Those who will attempt to challenge the privileges and rights of the First-Throned Church of Constantinople, are trying in vain, op. cit. The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate in 2018: Speech by Patriarch Bartholomew, op. cit.

[78] Op. cit. Одним із прикладів жорсткої критики Константинопольського Патріархату та його повноважень є позиція Олександра Олександровича Боголепова з його академічною статтею про автокефалію, див.: Alexander A. Bogolepov, Conditions of Autocephaly, op. cit., pp. 11-37; Very Reverend Archimandrite Dr. Elpidophoros Lambriniadis, Ecumenical Patriarchate: American “Diaspora” must submit to Mother Church, op. cit.

[79] Petros Vassiliadis, The Ukrainian Autocephaly and its Consequences, op. cit. Одне із тверджень двостороннього діалогу між православною та католицькою церквами описує предстоятеля як завжди компліментарного щодо Синоду, див.: An Agreed Statement on Conciliarity and Primacy in the Church, A Theological Consultation 1989, in: The Quest for Unity: Orthodox and Catholics in Dialogue, op. cit., p. 154.

[80] Вселенський Патріарх: Tі, хто намагаються кидати виклик повноваженням і правам Першопрестольної Церкви Константинополя, намагаються марно, op. cit. The Ecclesiology of the Ecumenical Patriarchate in 2018: Speech by Patriarch Bartholomew, op. cit., John Meyendorff, The Ecumenical Patriarch Seen in the Light of Orthodox Ecclesiology and History, in: GOTR XXI(2-3)1979, p. 243.