Найважливіше, що треба винести з цієї війни - необхідність чітко називати речі своїми іменами. Ми бачимо, що т.зв. дипломатія (брехня, в ім'я видимої єдності і миру) потерпіла крах. В кінцевому рахунку зволікання світу, та й навіть декого в Україні, назвати Росію країною агресором обернулось для України кривавою бійнею. Дипломатія лише відтягла початок війни і дала можливість Росії краще приготуватись. Наростити сили.

Дипломатія проникла і в глибини церковної свідомості. Очільники глобальних церков зволікають із чіткими заявами до світової спільноти. На п'ятий день війни немає пастирського послання ні з Ватикану, ні з Фанару. Телефонні дзвінки - теж вияв уваги, але хотілося б чогось більшого. Осудження конкретних людей. Відлучення від християнської спільноти тих, на чиїх руках кров сотень невинних людей, які нікого не рухали і просто хотіли жити своїм життям. Людей, пращури яких віддавали життя за єдність церкви. Вони ж заслуговують на правду? На чітке слово пастиря?

Єдність церкви тому і є недосяжною, бо дипломатія виявляється важливішою за живе слово істини.

Сподіваюсь, що жертви цієї війни гідні не лише об'єднання українського народу, а й об'єднання українських церков. Об'єднання не дипломатичного, а євхаристійного, в якому сам Христос, згідно із словом євхаристійної молитви, Своєю рукою кожному дасть частину Свого Тіла і ковток Своєї Крові.