В “постпенеерівській” Польщі не виникло явища на сто відсотків еквівалентного до олігархату на пострадянському просторі. Один з небагатьох багатих підприємців, кого називали/вважали “олігархом” - мільярдер Олександр Гудзоватий (пол. Aleksander Gudzowaty, 1938 - 2013).

Секрет його комерційного успіху та впливовості - не є таємницею. Більшу частину свого статку Гудзоватий заробив на угодах з російським газовим монополістом «Газпромом». Його фірма Bartimpex у 1990-х купувала газ для польської держкомпанії PGNiG, розплачуючись за паливо продуктами харчування та промтоварами.

Чому саме Гудзоватому так “пощастило у бізнесі” - також не складно здогадатись.

Протягом 1975-1979 років він працював у Москві, будучи представником низки польських держпідприємств легкої промисловості. Детальна інформація про “контакти” та “контракти”, набуті у цей період, ніколи не потрапляла у відкриті джерела. Тут вже треба трошки увімкнути уяву - Капітан Очевидність нам в поміч :-)

Потім уже були інші посади на ниві торгівлі з-за кордоном (читай - з СРСР). Але перший досвід, здається, був вирішальним.

Проте ця “історія зі склепу” не про таємниці взаємин польського бізнесмена з росіянами у 1970 - на поч. 2000-х (зрештою, вони закінчились неоднозначно, наприкінці 2000-х Гудзоватий небезпідставно побоювався замаху на власне життя).

Вона про те, чому бізнесмена, який публічно підкреслював свою польськість та приналежність до римо-католицької церкви, поховали на православному кладовищі.

І почати її варто з Галичини 1914 року. Коли “в контакт з росіянами” увійшов батько майбутнього успішного польського мегабагатія, Ілля Гудзоватий (1897-1970).

Ілля та Олександр Гудзоваті

Хлопець походив з греко-католицької родини (уродженець лемківського села Чертіж). Версії обставин його переходу на православ”я - різняться. За однією - він за переконаннями був москвофілом. Відповідно, у Львові, під час окупації став православним, а в 1915 році - виїхав з Галичини разом з відступаючою російською армією. За іншою - його тільки в 1915-му забрали до австрійського війська, а роком чи навіть двома пізніше - він потрапив до полону, де вже й змінив віросповідання.

Достеменно невідомо, як там складалось життя Гудзоватого у 1917-1920 роках, але в громадянській війні він брав участь на боці білих (є дані навіть, що як “офіцер армії Денікіна” - але це малоймовірно).

Так чи так, але у 1920-му він евакуювався до Константинополя, а вже звідти - повернувся до рідного Чертежу. У 1922 році завершив отримання середньої освіти (отримав атестат зрілості в російській гімназії в Дубно). По тому - подався до Берліну, де навчався у Вищій торгово-технологічній школі.

При цьому за кордоном він приховав, що є православним і повернувся до своєї початкової конфесійної приналежності (мотиви цього були суто прагматичні - так легше було знайти підтримку від земляків).

Про успіхи Гудзоватого-старшого в якості “підприємця” нічого не відомо. Та й німецький виш він не закінчив, вирішивши зробити кар”єру на духовній ниві і вступив до Папського університету Св. Фоми Аквінського (Ангелікуму). І не просто так - а мотивуючи це “місіонерським поривом” (бажанням працювати над наверненням православних схизматиків у ІІ-й Речі Посполитій).

Втім, викладачі в Римі з недовірою поставилися до нього.

Збереглася негативна характеристика Іллі, в якій стверджувалося, що той хотів таємно одружитися і всіляко “баламутив воду” серед студентів.

Що і як там було насправді - зараз важко з”ясувати. Але у 1930-му Гудзоватого відрахували та купили білет до Львова в один кінець.

Опинившись у рідних краях авантюрист знову змінив віросповідання. І вже не просто став православним, а пішов послушником до Почаївської лаври. Щоправда, в цьому також був, головним чином, прагматичний розрахунок - треба було десь жити і за якийсь рахунок харчуватися на час третьої спроби таки отримати вищу освіту. Адже Гудзоватий вступив до Студіум православного богослов”я Варшавського університету. Його прохання про вступ підтримав особисто митрополит Варшавський Діонісій (Валединський).

Не зрозуміло, чи осягнув він, зрештою, повний курс богословських дисциплін. Проте очевидно, що ані ченцем, ані священиком так і не став. Після ІІ-ї Світової працював звичайним робітником, якийсь час - заробляв на життя викладаючи італійську мову у Вищій музичній школі в м. Лодзь.

Навряд чи навіть власному синові він коли-небудь детально розповідав про те, за яких обставин він так непогано оволодів кількома мовами та настільки був обізнаний у церковних справах. Так само немає даних як могло статися, що майже напевно хрещений в православ'ї (дружина Іллі, Олександра, також була православною - на жаль немає даних про її етнічне коріння) Олександр Гудзоватий “перетворився” на римо-католика (без офіційної “конверсії”). Якого, перед похованням у сімейному склепі на православному кладовищі, відспівали у католицькому соборі Св. Анни.

Але, в світлі біографії Гудзоватого-старшого, напис на сімейній усипальниці “Kaplica ekumeniczna rodziny Gudzowatych” має не менше неочевидних “підтекстів”, аніж історія успіху бізнес-імперії Гудзоватого-молодшого...