Лідер Російської Православної Церкви в центрі амбіцій Путіна
Джейсон Горовітц
На початках російського вторгнення в Україну, Патріарх Кирил, очільник Російської Православної Церкви з осідком у Москві, мав напружену зустріч у Zoom з Папою Франциском.
Раніше обидва релігійні лідери працювали разом задля подолання 1000-річного розколу між християнськими Церквами Сходу і Заходу. Але зустріч у березні показала, що вони знаходяться по різні сторони прірви. Кирил витратив 20 хвилин на зачитування заздалегідь написаних пунктів, які повторюють аргументи президента Росії Володимира Путіна про те, що війна в Україні була необхідною для очищення від нацистів і протидії розширенню НАТО.
Франциск, очевидно, був спантеличений. «Брате, ми не є кліриками держави», —відповів тоді Понтифік Кирилу. Про це він розповів газеті the Corriere della Sera, додавши, що «Патріарх не може перетворитися на вівтарника Путіна».
Сьогодні Кирил не лише не знаходить спільної мови з Франциском, а й із більшою частиною релігійного світу. Лідер близько 100 мільйонів віруючих, 75-річний Кирил, поставив долю своєї гілки православного християнства на тісний і взаємовигідний союз з Путіним, пропонуючи йому духовне прикриття, а його Церква — і, можливо, він сам — отримує у відповідь величезні ресурси від Кремля, що дозволило йому розширити свій вплив у православному світі.
На думку його критиків, ця домовленість зробила Кирила кимось набагато більшим, ніж ще одним із апаратників, олігархів чи помічників Путіна, а саме - невід’ємною частиною націоналістичної ідеології, яка лежить в основі експансіоністських задумів Кремля.
Кирил назвав тривале перебування Путіна на посту президента «чудом Божим» і охарактеризував війну, як справедливий захист від ліберальних змов, які ставлять за мету проникнути в Україну за допомогою «гей-парадів».
«Весь наш народ сьогодні повинен ніби прокинутися — стрепенутися, зрозуміти, що настав особливий час, від якого може залежати історична доля нашого народу», — сказав він в одній із квітневих проповідей. «Але ми вже так виховані всією нашою історією, що любимо свою батьківщину і будемо готові захищати її так, як тільки росіяни можуть захищати свою країну», — сказав він у зверненні до військовослужбовців.
Роль Кирила настільки важлива, що європейські чиновники включили його до списку осіб, на яких планують накласти санкції. Така міра стане надзвичайним заходом проти релігійного лідера, подібним до тих санкції, які Сполучені Штати ввели проти верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї.
Такий осуд був би надзвичайним заходом проти релігійного лідера, чимось подібним до цього, можливо, були санкції, які Сполучені Штати ввели проти верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї.
Протягом більше десяти років критики Кирила стверджували, що досвід релігійних репресій у радянські часи, який вплинув на формацію Кирила, трагічно привів його в обійми Путіна, які з одного бору дають йому підтримку, але з яких, врешті-решт, неможливо вирватись. Таким чином вони перетворили Російську Православну Церкву під керівництвом Кирила на корумповану духовну філію авторитарної держави.
Хоча санкції, ймовірно, розглядатимуться в Росії та її Церкві як лише додатковий доказ ворожості з боку «безбожного Заходу», вони мають силу вплинути на мінливе співвідношення сил всередині часто дуже розділеної Православної Церкви.
«Це щось нове», — сказав Енцо Б’янкі, католицький світський чернець, який вперше зустрівся з Кирилом наприкінці 1970-х років на конференціях, які він організував з ціллю сприяти примиренню з Православною Церквою.
Енцо Б'янкі стурбований тим, що введення санкцій проти релігійного лідера може створити небезпечний прецедент для «політичного втручання в Церкву». Попри це, він вважає альянс Кирила з Путіним катастрофічним.
Усі ці обставини підняли питання, чому Кирил так міцно став на сторону російського диктатора?
Частково, як стверджують близькі спостерігачі та ті, хто знайомий з Кирилом, це пов’язано з вмінням Путіна приструнити Патріарха, подібно як він це вчинив з іншими важливими гравцями в структурі російської влади. Але це також випливає з власних амбіцій Кирила.
Останніми роками Кирил прагнув розширити вплив своєї Церкви, дотримуючись ідеології Москви як «Третього Риму», посилаючись на ідею XV століття - «Явного призначення» (Manifest Destiny) для Православної Церкви. В ній Путінська Росія стала б духовним центром істинної Церкви після Риму і Константинополя.
Це грандіозний проект, який акуратно поєднується з — і надихається — путінським містично забарвленим імперіалізмом «Русского мира» або великого російського світу.
«Він зумів продати концепцію традиційних цінностей, концепцію «Русского мира», Путіну, який шукав за консервативною ідеологією», — сказав Сергій Чапнін, старший науковий співробітник Православних студій Фордгамського університету, який працював з Кирилом в Московському Патріархаті.
Народжений як Володимир Михайлович Гундяєв наприкінці Другої світової війни, Кирил виріс, як і Путін, у маленькій петербурзькій квартирі за радянських часів. Але в той час як Путін показав себе як задиркуватий хлопчисько, Кирил походив із священничого роду, дід якого постраждав у ГУЛАГу за віру.
«Повернувшись, він сказав мені: «Не бійся нікого, крім Бога», — сказав Кирил в ефірі російського державного телебачення.
Як і практично всі високопоставлені російські священнослужителі тієї епохи, Кирил, як вважають, співпрацював з КДБ, де Путін освоїв своє раннє ремесло.
Кирило швидко став одним із провідних діячів в російських православних колах, представляючи Церкву в 1971 році на Всесвітній Раді Церков у Женеві, що дозволило йому навести контакти зі священнослужителями з інших християнських конфесій Заходу.
«Він завжди був відкритий до діалогу», – сказав Енцо Б’янкі, який пам’ятав Кирила худеньким ченцем, який відвідував його конференції.
Традиціоналісти спочатку насторожено ставилися до реформаторського стилю Кирила — він проводив свої заходи на стадіонах, схожі до тих, які проводять мега-церкви у США, і посилював свій меседж та популярність у щотижневому телевізійному шоу, починаючи з 1994 року.
Але були й ранні ознаки глибокого консерватизму. Часом Кирил був приголомшений намаганнями протестантів допустити жінок до священства та тим, що він описав як використання Заходом прав людини для «диктаторського» нав’язування прав геїв та інших антихристиянських цінностей у традиційних суспільствах.
У 2000 році, коли Путін прийшов до влади в Москві, Кирил опублікував статтю, яка в більшості пройшла поза увагою, і в якій пропагування традиційних християнських цінностей перед лицем лібералізму він назвав «справою збереження нашої національної цивілізації».
У грудні 2008 року, після смерті свого попередника Алексія II, Кирил провів двомісячний тур — критики називають його агітаційною кампанією — у російських монастирях, які підтримували вогонь консервативної доктрини. Це спрацювало, і в 2009 році він успадкував Церкву, яка перебувала посеред пострадянського пробудження.
Кирил виголосив велику промову, закликаючи до «Симфонії» в церковно-державних стосунках, де би Кремль піклувався земними турботами, а Церква - божественними.
Наприкінці 2011 року він виступив із критикою фальсифікацій при проведенні парламентських виборів, захищаючи право на «законну негативну реакцію» на корупцію і сказав, якщо Кремль не зверне на це уваги, це буде «дуже поганим знаком».
Незабаром у російських ЗМІ з’явилися повідомлення про розкішні квартири Кирила та його родини. Почали ширитися інші непідтверджені чутки про мільярди доларів на секретних банківських рахунках, про швейцарські шале та яхти.
Новинний сайт знайшов фотографію 2009 року, на якій Кирил мав на руці годинник моделі Breguet Réveil du Tsar вартістю близько 30 000 доларів, що є ознакою приналежності до російської еліти.
Після того, як його Церква намагалася стерти годинник з фото, а Кирил заперечував, що коли-небудь його носив, відображення годинника на полірованому столі все ж збереглося і Церква мусіла вдатися до незручних вибачень.
Отець Кирил Говорун, православний священик, який десятиліття був особистим помічником Кирила, заявив, що Кирил інтерпретував очорнення репутації Патріарха як меседж Кремля не перечити державі.
Кирил різко змінив напрямок, надавши повної підтримки та ідеологічної форми амбіціям Москви.
«Він зрозумів, що це шанс для Церкви вступити в гру і забезпечити Кремль ідеями», – сказав отець Говорун, який тоді на знак протесту пішов у відставку. «Кремль раптом перейняв мову Кирила, Церкви, і почав говорити про традиційні цінності» і про те, що «російське суспільство повинно відбудувати свою велич».
Отець Говорун, нині професор еклезіології, міжнародних відносин та екуменізму в Університетському коледжі Стокгольма, сказав, що Кирил з недовір’ям сприйняв розмови Путіна про те, що він є віруючим.
«Для нього співпраця з Кремлем – це спосіб захистити якусь ступінь свободи Церкви», – сказав він. «За іронією долі, однак, схоже, що під час його перебування на патріаршому престолі Церква опинилася в неволі».
Межа між Церквою і державою поступово стирається.
У 2012 році, коли учасники феміністичної панк-групи Pussy Riot влаштували «панк-молебень» в московському храмі Христа Спасителя на знак протесту проти тісного зв’язку між Путіним та Кирилом, Кирил, здавалося, взяв на себе лідерство у вимогах ув’язнити групу. Він також виразно підтримав кандидатуру Путіна на пост президента.
Його Церква зібрала десятки мільйонів доларів на реконструкцію церков і отримала державне фінансування церковних шкіл. Фонд Святого Василія Великого російського православного олігарха Костянтина Малофєєва, наближеного до Путіна, оплатив ремонт московської штаб-квартири Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ, яким раніше керував Кирил.
Кирил суттєво і непрозоро підняв податки з храмів, в той час як його власні активи залишалися засекреченими. Сергій Чапнін, якого Кирил особисто призначив головним редактором офіційного церковного журналу патріархії, почав його критикувати і був звільнений у 2015 році.
Подібно до путінського Кремля, Церква Кирила напружила м’язи за кордоном, витрачаючи кошти на Єрусалимський та Антіохійський православні Патріархати. Ці інвестиції окупилися.
Цього місяця Антіохійський Патріархат публічно виступив проти застосування санкцій щодо Кирила, давши прем’єр-міністру Угорщини Віктору Орбану, ймовірно, найближчому до Путіна європейському лідеру, на цьому тижні присягу, що блокуватиме будь-які санкції проти Кирила.
Але для Кирила, мабуть, першорядне значення має статус Москви в православному світі.
Великий розкол 1054 р. розколов християнство між Західною Церквою, вірною Папі Римському, і Східною Церквою з центром у Константинополі. Протягом наступних століть Константинопольський Патріарх із осідком в сучасному Стамбулі зберігав статус «першого серед рівних» серед східних Православних Церков, але тим часом також інші православні осідки стали впливовими, зокрема Москва.
Визнання Української Церкви Вселенським Патріархатом посилило напруженість між Москвою та Константинополем..
Внутрішньоцерковна війна також вилилася у військову, оскільки Москва використовує захист православних в Україні, які залишаються вірними Кирилу, як привід для вторгнення.
Війна Путіна та її підтримка з боку Кирила зараз, схоже, зменшили їхній спільний грандіозний проект. Сотні священиків в Україні звинуватили Кирила в «єресі». Нависає загроза санкцій від Європейського Союзу. Примирення із Західною Церквою не на часі.
Але Кирил не вагається, закликаючи громадськість підтримати війну, щоб Росія могла «дати відсіч своїм ворогам, зовнішнім і внутрішнім». І він широко посміхався разом з іншими лоялістами з найближчого оточення Путіна 9 травня під час параду Перемоги в Москві.
Деякі кажуть, що якщо він хоче вижити, то у нього немає вибору.
«Це свого роду мафіозний принцип», – сказав Сергій Чапнін. — «Якщо ти з нами в ділі, то ти в ділі. І вийти ти не можеш».
Переклад з англійської ексклюзивно для РІСУ Тараса Курильця
