"Київ-Тернопіль: з любов’ю" (Блог Юлії Комінко)_image

"Київ-Тернопіль: з любов’ю" (Блог Юлії Комінко)

Ляльки-монстри для моєї православної дитини

20.12.2012, 19:27
Ляльки-монстри для моєї православної дитини - фото 1
Якщо чесно, я збиралася написати іронічну колонку з приводу цих ляльок…

Якщо чесно, я збиралася написати іронічну колонку з приводу цих ляльок…

Брошурку з їхніми «милими» личками на звороті — рекламу дитячого універмагу «Смік», яку безкоштовно розкидали в кожну поштову скриньку, занесла якось вранці режисер наших телепроектів. «На, — каже, — подивись, до чого сучасних дітей привчають. Добре, що в мене два сини, і такий подарунок не загрожує. А тебе це більше стосується…»

 

Нууу, мене це, ясна річ, зовсім не стосувалося. Адже моя дитина – хрещена і виплекана в православ’ї, з народження ось уже десять років причащається кожної неділі, за рідкими винятками. А тож — її такими монстрами аж ніяк не привабиш. Їй тільки щось високодуховне подавай.

І от маю. Вранці на Святого Миколая знайшла біля її подушки записку — «Любий Миколаю! Я хочу, щоб ти приніс мені І-ну з ляльок Monster High (і знає, ж, от спокуса, як воно по-англійськи пишеться…). Яку зможеш. Просто я дуже хочу цю ляльку. Якщо не зможеш, то не треба, принеси щось інше…»

А Святий Миколай, звісно, нічого такого їй не приніс. Подарунки були суто практичні та високоінтелектуальні…

Я не могла повірити своїм очам

Так, наші діти — це гарний, та й взагалі, один із основних приводів для власної пихи та гордощів: от яке маю чадо. І відмінниця, і в музичній школі навчається, і ввічлива, і до церкви ходить. Аж тут – хоче ляльку-монстра…

Спробувала з нею обережно поговорити.

Питаю: хіба ти могла собі уявити, що святий Миколай, який усім діткам прагне добра, подарує тобі монстра? — Мовчить.

Невже тобі подобається? — Мовчить і очима сверлить підлогу.

Ти і правда хотіла монстра? — Сверлить підлогу ще дужче: хіба можна такій "високодуховній" мамі сказати вбивчу правду?..

Сижу і роздивляюся тих ляльок

Про яких з такою готовністю збиралася понасміхатися.

Дочка Рослинного монстра. Дочка Привида опери. Дочка Божевільного Вченого. Дочка Мумії. Дочка Горгульї…

Дав же Бог фантазію. І знайшов же хтось для себе таке для неї застосування…

Ну ще можна проковтнути цю колізію з дитиною Мумії. Може, то була жінка-мумія, і вона народила собі доньку. Але звідки може взятися дитина в Привида опери? Він був неодружений, і претенденток на його другу половину і в проекті не значилося.

Зелене волосся, пошматоване обличчя, білі ікла над червоними пухкими губами, роги на голові, величезні котячі очі, повикручувані паралічом ноги… Бідні наші діти. Вони беруть це до рук і від імені цих потвор ведуть свої щебетливі дитячі ігри.

Навіщо ми виховуємо дітей бути чемними, якщо суспільство пропонує інше — бути монстрами

Так прикольніше.  

Перед своєю дитиною я виглядаю ретроградом, коли, гуляючи по «Сміку», пропоную навіть не дивитися у бік цих стендів з монстрами, монстренятами та монстринями.

Намагаюся пояснити їй, що ці чудовиська, якими чи не наполовину завалені іграшкові магазини — це те, від чого треба відмовитися свідомо. А не тому, що мати — «перелякана віруюча», боїться зайвий раз дозволити дитині зустрітися з реальним світом.

Цей світ – нереальний. Це те, що нав’язується. І я хочу проти цього протестувати активно.

Питаю свою дитину: «Ти хочеш собі лялькового друга, як, наприклад, Спанч Боб? Тобі приємно буде з ним дружити?» — Ні, неприємно. Губка — друг… Яке примітивне мислення треба мати, аби хотіти дружити з губкою(((

 

Але він скрізь, повсюди і завжди поруч — на зошитах, щоденниках, постерах, шкільних портфелях. І, звісно ж, у телевізорі. І дитина звикає до нього і до його присутності. А якщо весь дитячий світ довкола ним заповнений, а мама не дозволяє – то хто неправий: весь світ чи одна мама?..

Не хочеться мені вже кепкувати з тих мерзотних ляльок-монстрів

Не до сміху.

Дитині я пояснила, що в кожному з нас живе і темне начало, і світле. Якщо потуратимемо своєму темному, то перетворюватимемося на цих ляльок-монстрів. А як такі потвори можуть бути дітьми Богові? Що спільного у темряви зі Світлом?..

***

…Відчуваю себе політруком в армії. Зброю в руках тримати не вмію, дію словом, і не знаю, чи вийде. А ворог — біля воріт. 

Останні новини

Вчора