Від Пія Х до «Пія ХІІІ» 

Кажуть, що Пій Х був перший папа, який переглянув кінофільм – короткометражну стрічку про реконструкцію вежі храму св. Марка. Консервативному папі, запеклому борцеві проти єресі модернізму, дуже сподобався фільм, який він сприйняв наче дитячу гру: дивлячись вигукував, тикав пальцем, сміявся. Але від часів Пія Х дуже багато змінилось. Кінозал, який початком ХХ століття був доступний лише заможнім, перемістився у формі телебачення в помешкання найубогіших верств населення, а разом із ним вже не модернізм, проти якого воював папа Пій Х, а постмодернізм «Пія ХІІІ» (кардинал Ленні Белардо – персонаж із відомого серіалу «Молодий папа») формує релігійний світогляд масової авдиторії.

Візуальна гіпертрофія

Останнім часом доводиться спостерігати однаковий сюжет під час катехизації дітей при парафіяльних громадах: катехитка (катехит) полишають розроблені катехитичними комісіями програми, пропонуючи дітям під час заняття перегляд того, чи іншого фільму на християнську тематику. Причина зрозуміла: дітям все важче сприймати на слух буд-яку інформацію (витримують не більше 15 хв.), позаяк вже з малих літ їхнє довкілля визначається монітором домашнього кінотеатру, ноутбука, смартфона, з яких вони поглинають все розмаїття розваг від елементарних ігор, включно із мультфільмами та кінофільмами. Тож навіть і ті фільми, через які ревні сестри-катехитки намагаються викласти основи християнства на той час достатньо обізнаними з віртуальним простором діткам, вже не надто цікавлять останніх. На сьогодні маємо глобальну проблему гіпертрофії візуального сприйняття у дітей, яку християнські педагоги навіть бояться порушувати.

Антропологічна теорія М. Маклюена

 Попри те, що М. Маклюен, як визначний католицький інтелектуал у 1975 р. був призначений радником папської Комісії з питань соціальної комунікації, ні в церковних структурах, а тим більше у світських інституціях, що займаються дослідженням процесів комунікації, досі не збагнули його ключової тези: засіб комунікації (медіа) – є повідомлення. Свою теорію Маклюен висунув ще у 60-х роках минулого століття, утім ми досі залишаємося свідками нерозуміння психічних та соціальних наслідків, викликаних засобами комунікації як такими, не залежно від змісту поширюваної ними інформації. Адже досі вважається, що будь-який технічний засіб є не злий, ні добрий, а його морально-етичний аспект визначає спосіб його застосування. Маклюен кпив з цієї теорії: «Вогнепальна зброя сама по собі не хороша і не погана; її вартість визначається способом застосування». Тобто, глузує далі канадець, «якщо кулі потрапляють в тих, в кого потрібно, вогнепальна зброя стає хорошою». Цю схему Маклюен проектує на екран телевізора: «Якщо телевізійний екран обстрілює відповідними боєприпасами відповідних людей, тоді він годиться». У нашому випадку: якщо сестра-катехитка «обстрілює» з екрану ноутбука християнським фільмом дітей під час уроку катехизації, в цьому випадку, він, без сумніву, виконує корисне завдання християнського виховання дітей. Дарма, що цим вчинком сестра-катехтка зробила крок вперед в напрямку ще більшої гіпертрофії візуального сприйняття дітей, зробивши їх ще глухішими до слухання Слова Божого. Якщо ж віра за апостолом Павлом від слухання, що тоді?    

Ось тут підходимо до дуже важливої тези Маклюєна, яка безпосередньо пов’язана із викликами різних «-ізмів», перед якими християнин опинявся в минулих століттях. Так от канадець вважає, що: «Загроза з боку Сталіна та Гітлера була зовнішньою. Електрична ж технологія господарює в наших домівках, а ми німі, глухі, сліпі та нечуттєві перед лицем її зіткнення з технологією Ґутенберґа». Під останньою, очевидно, Маклюен має на увазі світ друкованого слова, до якого спостерігаємо все більшу й більшу байдужість у сучасному світі. До речі, виникнення націоналізму та індивідуалізму Маклюен пов’язував безпосередньо із виникненням друку. Однак з електронними медіа канадець передбачав появу ще витонченіших форми тоталітаризму, ніж презентовані Сталіним і Гітлером комуно-більшовизм та націонал-соціалізм. Цікаво, що він не забуває наголосити, що ця проблема глибоко хвилювала папу Пія ХІІ, який наполягав на необхідності серйозного вивчення сучасних засобів комунікації. Канадець цитує виголошену лютому 1950 року промову папи: «Не вважатимемо перебільшенням, якщо скажемо, що майбутнє сучасного суспільства та стабільність його внутрішнього життя залежить великою мірою від збереження рівноваги між могутністю засобів комунікації та здатністю людини до індивідуальної реакції».