Поза всяким сумнівом, я не претендую на істину в останній інстанції, але чомусь здається мені, що основна біда Церкви, а відповідно і християнства в тому, що від його перших кроків, переважна частина як духовенства, так і мирян, почала вважати, що обов’язок будівництва Церкви лежить на кожному з нас зокрема. Учні Христові дуже швидко забули про те, що основний будівничий – це сам Христос. «… ти – Петро (скеля), і я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають.»

Завдання кожного з нас, не зважаючи на ту ступінь церковно-ієрархічної драбини на якій ми знаходимось, не прагнути бути архітекторами, прорабами  чи навіть мулярами, максимум на, що ми покликані – це подавати розчин чи цеглу. Дивитися в креслення як і малювати його, зрештою, і цеглу класти в стіну - буде Ісус. Наш обов’язок, не заважати Йому в цьому, не руйнувати те, що Він такою дорогою ціною заклав.

Так, по собі знаю, що зі сторони воно виглядає довгобудом, але ж ми не знаємо планів архітектора, не знаємо, що він замислив, яке завдання отримав від Отця чи може сам Йому запропонував? Єдине, що добре знаємо так це те, що нездалі зусилля одного покоління в будівництві, будуть розбирати одне чи й два-три наступних, а потім знову все почнеться з початку. А потім черговий хтось, уже в котрий раз буде твердити, що історія людства розвивається по спіралі.