Після численних, тривожно-щасливих повідомлень про майбутні вибори нового предстоятеля для української гілки Московського Патріархату РПЦ, чомусь прийшла на гадку одна із євангельських притч.

Того разу, Ісус розповідав про господаря який хотів зрубати смоківницю, що вже кілька років не приносила плоду, але садівник відмовив його, казав: пане дозволь я ще цього разу обкопаю її та обкладу гноєм і якщо вже наступного року вона не вродить тоді я її зрубаю. Сама по собі ця притча коротенька проста, але спробуємо продовжити її історію. Проминув рік і дерево хоча й виглядало пишно та гарно та все ж не зацвіло і тоді садівник, жаліючи зрізати його, в надії, що господар надто приглядатися не буде, прикрасив гілки поодинокими квіточками. Наступила осінь,  радіючи,  що йому вдалася перша афера садівник обвішав смоківницю поодинокими плодами і вже потім вдавав, що збирає перший врожай. Пізніше знову обкопав яблуню, в черговий раз обклав її гноєм, в надії,  що наступного року вона вже точно вродить, але коли з весни історія повторилася, садівник, не бажаючи здаватися, повторив минулорічні маніпуляції, уподібнюючи смоківницю новорічній ялинці. А восени знову підживлював. І так повторювалося з року в рік, на жаль лише все було марно. А що господар?  А хазяїн саду, тільки здалеку та з посмішкою споглядав за іграми свого доброго садівника, не бажаючи скривдити того в його простодушних намірах.

Як правило, свої історії Господь Ісус, завершував словами: хто має вуха нехай слухає. Я ж краще, підведу риску словами святого Павла: «не обманюйте самі себе». Коли дерево неплідне то самим обкопуванням мало чого досягнеш. Можна спробувати обрізати його, можна прищепити, можна намагатися витравити різних шкідників які забирають його життєдайні соки, але коли і це не допоможе, тоді нічого не залишається як взяти сокиру та зрубати і спалити його. «Коли сіль звітріє чим її солоною зробити».