До високодостойних панів Президента України, Голови Верховної Ради України, прем’єр-міністра України, керівників парламентів парламентських фракцій ще 1 липня 2009 року з належною пошаною звернулися єпископи Української Греко-Католицької Церкви. Поважні церковні ієрархи поважних державних мужів і державну даму від головнішого тоді відволікли «у справі, яка турбує не тільки нас і мільйони наших вірних, а й ціле українське суспільство». У цьому випадку йшлося про новітню трудову еміграцію – «явище, яке стало трагічним для багатьох з тих, хто через невідкладні економічні обставини в рідній Україні почувається змушеним шукати розв’язок у чужих країнах, виставляючи себе на великі небезпеки». Єпископи наголосили, що трудова еміграція – факт, і ми повинні брати до уваги.

Направду наші люди за кордоном, «не маючи врегульованого статусу, зазнають нещадної експлуатації, змушені проживати у нелюдських умовах». Про права, про фундаментальні права сотні тисяч наших українців, скажімо, невідкладну медичну допомогу навіть подеколи взагалі не згадується. А тому Церква Христова «вважає за свій обов’язок піднести голос за тих наших співгромадян, які були змушені виїхати, тепер позбавлені належного захисту і безпеки у країнах перебування та покинуті напризволяще, а коли бажають повернутися, відчувають мачушину неприязнь».

Церковні особи з прикрістю тоді констатували, що, «незважаючи на масштабність феномену трудової еміграції з України, він не отримав належної уваги з боку політичних кіл, а значить, і державних структур». Тоді Церква наважилася вголос сказати, що «фактично жодна із політичних сил не  запропонувала цілісного підходу до вирішення проблем та конкретних дієвих кроків його реалізації», бо політичним партіям таке нецікаво, хоча «саме ті емігранти привозять чи переказують в Україну біля 20 мільярдів євро на рік». Це якщо вже оперувати «суто економічними категоріями», тому від мігрантів є багато зиску.

Єпископи-греко-католики закликали усіх «до цілеспрямованої активності у справах мільйонів українських емігрантів», і «термінового вироблення чіткої міграційної політики України, а також відповідних програм на загальнонаціональному та регіональному рівнях».  На думку Церкви, ці програми мали б стосуватися усіх етапів міграційного процесу, а їхнє фінансування повинно бути забезпечене бюджетом.

Правдиву опіку Церкви особливо відчувають і самі трудові мігранти, а тому туляться зі своїми болями/проблемами довкола неї. На сьогодні, наприклад, саме поняття «заробітчани» держава Україна у своєму законодавстві вживає тільки в одному нормативному акті: у листі Державної податкової адміністрації України від 29.04.2009 р. N 5070/5/17-0716 «Щодо визначення статусу податкового резидента для громадян України, які працюють за кордоном (заробітчан)». На думку державного контролюючого органу, визначення резидентського статусу фізичної особи є відправним моментом для з’ясування порядку оподаткування доходів такої особи згідно з відповідними нормами Закону України від 22.03.2005 р. N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб». В іншому аспекті заробітчани Державу Україна чи то не цікавлять взагалі, чи цікавлять якось опосередковано. Блаженніший Любомир має рацію, коли каже: «Ми мали і маємо людей, які дивляться вузько… Наші політики не мають візії — вони мають лише інтерес». До слова, Блаженніший Любомир висловився з іншого приводу. Його Блаженство ці слова сказав в контексті роздумів про еліту.

З часу звернення Синоду особливих зусиль держави на цьому поприщі не видно, а тому я не знаю, чи питали як Церкву взагалі, так і когось із Церкви зокрема Президент України, хтось від глави держави, парламенту та Уряду. Проте ще більше очевидніше, що Церква і надалі справно «свою» роботу робить. «Законодавчим» органом Церкви утворено Пасторально-місійний відділ задля представлення Главі УГКЦ потреби вірних у тих країнах, де немає відповідних церковних структур. До таких країн віднесено, певно, півсвіту. Ще раніше у 2006 році Синод єпископів визначив стратегію розвитку нашої Церкви, яка сформульована як «Святість об’єднаного Божого люду». Як пояснює Блаженніший Святослав, «об’єднаного Божого люду - оскільки сьогодні наша Церква направду є поширена по цілому світі». У греко-католицьких семінаріях запроваджено викладання загальної місіології та місіології Української Греко-Католицької Церкви. А семінаристи-старшокурсники мають зустрічі із практикуючими місіонерами: отцями, сестрами, мирянами, які б відкривали перед священиками свій позитивний досвід спасіння людських душ. В Церкві готують до душпастирської діяльності за кордоном тих отців і монахів, а також і мирян, які зголошуються присвятити себе такому служінню.

За всяких моментів Церква є насамперед церквою, а тому первісним залишається проповідування Слова Божого. В тому числі і через молитву. Як каже Блаженніший Любомир, «Молитва має велику силу. Молитися не за таку чи таку розв’язку. Не мета молитви — радити Богові, як воно буде краще. Не думаю, що Бог потребує радників. У своїй молитві ми мусимо поручити Богові свою ситуацію, — він бачить вихід із нашого глухого кута краще за нас. Він уміє розв’язувати будь-що. Це надзвичайно важливо — свідомо залишити вибір Богові!». А тому Церква щодня молиться за тих, хто виїхав з України в пошуках «хліба насущного».

Складовою системної роботи УГКЦ щодо душпастирської опіки мігрантів є Прощі у намірах сімей заробітчан та їх родин, які зорганізовує від моменту створення Пасторально-місійний відділ Церкви. Проща – це насамперед одна із форм прославлення Бога живого! Це своя дорога кожного до Бога, наша дорога Його слідами, де ми Спасителю співчуваємо, каємося щиро, постійно перебуваємо в контакті з Богом! Це не тільки пізнавальна екскурсія й розважальний похід! Насамперед, Проща – то є духовна праця християнина! Тому Проща як особлива форма душпастирської опіки і «прижилася» в заробітчан.  Візьмемо для прикладу Італію. Кажуть, що громада українців в цій державі є однією з найбільших там іноземних, і за кількістю вона займає п’яте місце. За даними Міністерства внутрішніх справ Італії на Апеннінському півострові легально проживає близько 200 тисяч громадян України. Як правило, офіційна статистика не враховує дітей до 14 років, котрі вписані в документи батьків, та осіб, які чекають на отримання довгострокових віз, а також громадян, котрі набули італійського громадянства (здебільшого через одруження).

30 вересня 2001 року італійська Конференція єпископату УГКЦ призначила о. Василя (Поточняка) пасторальним координатором українців греко-католиків в Італії. То був час найважчий для українських заробітчан, зневірених в українській владі на чолі з Леонідом  Кучмою. Саме стараннями о. Василя за короткий час були створені не лише понад 70 місійних осередків УГКЦ, а й засновано загальноіталійський християнський часопис «До Світла». о. Василь, будучи ще в Італії, роздумуючи над долею наших по світах, зініціював «заробітчанську» Прощу. Спеціально задля такого приїжджав до України, де разом із о. Ігорем (Козанкевичем) почали в такій формі прославляти Всевишнього. І вже 6 липня 2006 року у Львівському Архикатедральному соборі Святого Юри відбулася прес-конференція для регіональних ЗМІ «Господи, рятуй українську родину» за участю: о.Ігоря Яціва, о.Василя Поточняка, Олександри  Козанкевич, Оксани Пронюк та співака, автора гімну «Проща» Тараса Курчика. Тоді готувалася перша Проща, про яку о.Василь Поточняк висловився так: «Ми хочемо під час цієї прощі зреалізувати три речі. По-перше, молитися за об’єднання родин, а де вже відбулося роз’єднання родин, - щоб воно минуло легше. В Україні духовні речі сприймаються неоднозначно, а за кордоном не одна людина переконана, що не вижила б, якби не Господь Бог. То ж хочемо на Прощі благати: «Господи, рятуй українську родину!». Друга мета – познайомити українців, які свого часу вимушено покинули Україну, щоб вони були разом, вміли підтримати одне одного і допомогти. І, по-третє, ми б хотіли, щоб через прощу до нас прислухалися насамперед українська влада…». 

7 липня 2006 року о 7 годині ранку в храмі Різдва Пресвятої Богородиці м.Самбора розпочалася Свята Літургія за паломників Самбір-Зарваниця та родини заробітчан. Літургію відслужили: о.Василь Поточняк - духовний опікун українців греко-католиків м.Болоньї (Італія),  о.Ігор Козанкевич – духовний опікун «Карітасу» Самбірсько-Дрогобицької єпархії, о.Богдан Добрянський– декан Храму Різдва Пресвятої Богородиці м.Самбора. З Самбора о 9.30 вийшло 24 паломники, а до  Зарваниці прийшло 65 прочан. У 2007 році проща із Самбора до Зарваниці мала 260 км. Із Самбора вирушили 82 паломники до Зарваниці прийшло 115 паломників. У 2008 році - 250 км. із Самбора вирушило 90 паломників, до Зарваниці прийшло 125. Це якщо трохи статистики очевидної. Бо Проща – це не тільки «количество»! І, певно, не лише і «качество», навіть зі знаком якості! Це зриме і невідчутне! Це приємне і вельми вражаюче! 

За такого чисельного люду важливу роль у підготовці пішої Прощі відіграють регулярні протягом року зустрічі заробітчан і паломників різних років. Закономірно, що і такі зустрічі організовує Церква. Так, 28 травня у конференц-залі собору Святого Юрія проходила  чергова щомісячна зустріч мігрантів та їхніх рідних. На сей раз темою зустріч «Як розбудити мігранта?». Організатор – Пасторально-місійний відділ УГКЦ, референтура у справах мігрантів та іммігрантів Львівської архиєпархії та «Пієта».

Модератором зустрічі виступила пані Оксана Пронюк із Івано-Франківська, представник спільноти «Пієта». За кордоном була три з половиною роки в Італії. Вже п’ять років як повернулася. Як і годиться, розпочалася зустріч із Молитви. Далі було представлення. Мушу сказати, що географія наших по світі дуже різна, але на зустріч прийшли здебільшого наші з Італії: чи то результат «роботи» у свій час отця Василя Поточняка, чи мігранти з Італії розпочали вже пробуджуватися направду – складно отак відразу було з’ясувати!

о.Ігор Козанкевич, відразу ж призадумався: а що то значить розбудити мігранта? До чого розбудити? «Я зрозумів, що йдеться про те, щоб мігранта розбудити до життя! До того, щоб людина була щаслива! Щоб вона жила, щоб гордилася, що вона живе! Тішилися кожним прожитим днем! Щоб вона мала ціль свого життя! Щоб вона була задоволена! Щоб мала в серці мир, радість! Щоби могла сильніше ділитися своєю радістю!». Як практикуючий душпастир аналізує причини виїзду наших співвітчизників, які бувають різними – від зловживання чоловіка алкоголем до примушування до еміграції матері рідною дочкою. Священик позитивно оцінив, що на зустрічі приходять вже декілька років підряд одні і ті ж люди: «Я є дуже радий! То добре, що є ті самі, бо то вже є формація!»

Це добре, що зустріч відбувалася у спільному форматі мігрантів та членів їх родин та близьких, бо дозволила побачити проблему мігрантів в кількох ракурсах. Мігранти та їхні близькі могли спільно виробити конкретні пропозиції, як розбудити мігранта! Як його, зі знанням мови та європейським досвідом чи досвідом іншої успішної країни  залучити до життя, бо статистика в психіатрів направду маловтішна! Пропозиції були цікаві, «може, десь не довершені і які потребують подальшого опрацювання», але практичні.

Підсумував роботу о.Василь (Поточняк), виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу. Насамперед подякував всім присутнім і пані Марії Гапук - референту у справах мігрантів при Львівській єпархії, «яка на 80% зорганізувала всю зустріч і Прощу». Особливо наголосив, що його роль не є оцінювати. Поділився нещодавніми відвідинами Португалії. Колись ця країна була найбіднішою в Європі. Португальці масово виїжджали у світи на заробітки, і нині поза країною проживає третя частина португальців. Португальці зуміли скористатися з такого: як держава, так і Церква. Держава надала сприятливий режим грошам заробітчанським, а тому нині малий бізнес там масово процвітає. А Церква пішла услід за своїми вірними, а тому нині отримала через них можливість розбудовувати міжцерковний діалог по світі. 

Духовним довершенням зустрічі стала нічна піша Проща в Страдч як кращий спосіб зосередитися на духовному спілкуванні з Господом. Спочатку помолилися, «щоби і дощ, і вітер, і гуркіт машин» не відволікали, а навпаки: були стимулом, бо ми «хочемо пожертвувати себе насамперед, бо розуміємо ціну Прощі». Проща аж ніяк не нічна екскурсія.

Далі була настанови і благословення на Прощу до Страдча Високопреосвященного Владики Ігоря (Возьняка) в Соборі Святого Юри. Молебень до Матері Божої. Отець Василь Поточняк пригадав «римський» епізод, коли нинішній Владика, ще будучи священиком у Римі, запам’ятався людям як «священик, який виходить до людей». Подякував Високопреосвященному Владиці Ігорю за тодішнє і нинішнє служіння, за молитву і благословення. Співорганізатором Прощі виступив Отець Ігор Козанкевич, духовний батько благодійного фонду «Карітас» Самбірсько-Дрогобицького єпархії, реабілітаційного ценрту «Назарет», який знаходиться в Рихтичах.

Архиєпископ Львівський Владика Ігор (Возьняк) дуже тепло прийняв прочан. Відправив Молебень як за «богомольців»: «А ще краще – усі кроки прощі, кожен ваш крок під час неї, а ще краще усі кроки, протягом вашого життя, хай будуть щирою подякою Богу за його добродійства!». Високопреосвященний Владика просив прочан «благати Господа про розум та мудрість для керівництва країни. Про гідного лідера, щоб дбав щиро за свій народ, і виводив його із злиднів». Поручивши прочан під опіку Пресвятій Матері та ангелам, благословив на Святу Страдецьку Гору одинадцятирічного Богдана, його бабусю із 1930 року народження та 250 прочан..

Владика Ігор пригадав нам про священика Миколу Конрада, проголошеного Блаженним священомучеником Іваном Павлом ІІ. Народився в Струсові на Тернопільщині. Філософські і богословські студії закінчив у Римі. Захистив докторську дисертацію. Учителював у Бережанській та Теребовлянській гімназіях. У 1929 році заснував у Львові Товариство українських студентів католиків «Обнова». На запрошення митрополита Андрея викладав у Львівській богословській академії. Був парохом у Страдча. 26 червня 1941 року, повертаючись від хворої жінки, яка потребувала святої Сповіді, загинув трагічно як мученик за віру у лісі біля села Страдч від рук енкаведистів.

 «Молитва має покликання творити людину вразливою до Бога! На молитві до мене Бог має промовляти! Суть молитви – почути Бога! Бо я його не чую! Я його хочу побачити – бо я його не бачу! Я хочу зустрітися з Богом – бо я з ним не зустрічаюся! Тому звертаємо увагу, щоб у молитві ми зустрічали Бога і, паралельно, життя! прожити так життя, щоб зустрічати Бога! Ми не зауважуємо Бога! Ми його не доторкаємося!»….

Молимося. За всіх людей нашої планети, щоб вони стали дружніми. За навернення Ганни до Бога. За отця Ярослава, якого висвятили деканом. За щасливе повернення з-закордону. За отців. За парафіяльних священиків. За заробітчан, звісно. За здоров’я чоловіка моєї похресниці Надійки, яка зараз живе в Мадриді і чоловік якої зараз переніс тяжку операцію. За повернення моїх дітей до Господа Бога.  За чоловіка Михайла, якого нема 12 років, а сьогодні йому було би 75. За дар материнства для моєї доньки Оксани. А також за здоров’я після тяжкої операції. За моїх батьків. За їх здоров’я. За владу, за українську молодь. За дівчинку, яка розвивається погано. За проголошення Івана Павла ІІ Блаженним. За Патріарха Святослава. За Блаженішого Любомира… Парафіяни з Рівного просять про дощ. Одна дівчинка – щоб мама з татом взяла шлюб. За нашу прочанку. За здоров’я… Молимося тишею… 

Далі молиться священик. Зійшли, Боже, благословення на наших родичів, які поза межами України! Які часто не мають змоги прийти до храму! Котрим буває важко! За дітей та молодь! За хворих та перестарілих! Просимо Твого благословення на нещасних, відкинутих! Щоби ця наша молитва не мала бар’єрів у відкритості…Відкрий наші духовні очі, щоб ми Тебе зустрічали! На Добро! На Молитву! На Прощах, на молитвах! Коли допомагаємо ближньому! Коли слухаємо! І промовляємо!

Опівночі прочани мали зупинку в Рясному. Помолилися за упокій душі Олексія Зарицького. Слуга Божий отець Олексій народився 15 червня 1912 року у с. Більче на Львівщині. Навчався в Духовній семінарії Львівської Архиєпархії УГКЦ. Святу  Тайну Священства прийняв із рук митрополита Андрея Шептицкого в 1936 році, а вже у 1948 році був заарештований, засуджений на десять років і вивезений до міста Караганди. Потім був в’язнем сибірських таборів, Апостольським Адміністратором Казахстану і Сибіру, жорстоко переслідуваний, а через чотири роки вдруге заарештований радянськими органами й ув'язнений на три роки. Але терміну свого ув’язнення не відбув - помер 30 жовтня 1963 року у таборі Долинка поблизу Караганди. Похований там само, але стараннями общини місцевих католиків, а також родичів та його колишніх прихожан на Західній Україні, двічі перезахоронений. Тепер спочиває на кладовищі у с. Рясна Руська Львівскої області. Беатифікований Папою Іваном Павлом ІІ.

Маємо короткий відпочинок. І працю в групах. Роздумуємо над «Чого мені до неба, якщо я сам стаю небом?». Тема присвячена Вознесінню. Роздумування в класі. Мушу визнати, чи то парта та стілець шкільні позитивно вплинули, бо та молодь, до якої я в класі пристала, дуже активно і гаряче роздумувала! Опівночі!

Над раном прочан зустрів Страдч. Місцевість довкола Страдча направду вражаюча. Особливо, коли день розвивається! о. Ігор (Козанкевич)  заспокоює, що то є нормальним, що ми трішки втомлені і хочемо спати, але «є важливий момент і ми не можемо його проспати! Бо ми прийшли сюди, щоб Його почути! І не тому ми не можемо проспати найважливіший момент! Ми стільки йшли! Ісус прийшов, щоби з нами зустрітися, а ми проспали!». Священик навіть … дозволив танцювати, проте відразу зосереджує нашу увагу на Євангелії, на законовчителях і фарисеях. На тих, хто виконує Божий Закон, ходить до церкви, ходить на прощі, дає десятину, але не приймає Христа і не може піти за Ним! Священик запитує: чому? З залу – брак Віри? Боялися втрати владу! Яку владу?! Боялися, що люди підуть за Ісусом, а вони втратять контроль! Вони чекали іншого царя, якого вони собі чекали!

о.Ігор роздумує: а що ми робимо, щоб сьогодні не відкинути Ісуса? Що я роблю?! Чи шануємо Святе Письмо?!  Чи ми живемо своєю наукою, своїми законами?! Мовляв, Святе Письмо не те пише, а я знаю як! Є моя наука, мої закони!  Отой закон я виконую, а отой виконувати мені не пасує?! Тобто виконують свої закони, які мені сьогодні підходять! Церква каже: ходіть найчастіше до Святої сповіді, а ми?! Раз на рік чи у великі свята! Будьте чисті, зберігайте чистоту перед шлюбом! Молодь особливо. А та каже, що то старомодно, і я не буду виконувати! Моліться, прославляйте Бога! Воно і так, але коли є час на то! І так багато роботи! Що то значить Віра і чи можна йти на Прощу без Віри?! Можна?! Попробувати, чи я дам ради! А ти Боже, маєш виконати те, що я собі придумав! То такий бартер! Порозумітися з Богом! Віра – то Дар Божий! Бог не є скупий! Він і тобі дає, і тим, хто на хорах, і тим, що під хорами! Всім! Ми маємо дуже сильно захотіти той дар Віри! Дар Віри – це, може сьогодні піти в монастир?! Дар Віри – це перепроситися із кимось?! Дар Віри – це значить довірити Богові всю ситуацію?! Якому Богові?! Не теоретичному, а Богу живому! Отому Богові, якого розіп’яли! Дар Віри прийняти – це означає погодитися на Божий план стосовно мого життя! Може, ти собі університет надумав, а Бог каже, що ти маєш бути слюсарем! Ти готовий прийняти Божий план?! Ти готовий сказати: Господи, я кладу на вівтар свої плани! Я віддаю, Господи, все в Твої руки! Я готовий йти і проповідувати! Я готовий говорити правду, навіть якщо мене звільнять з роботи! Навіть і тоді, коли і Тебе всі лишили! Віруй і спасешся! Віруй і будеш жити! І я ще раз хочу повторити: для тебе і для себе: Ігорю, віруй, і Бог дасть тобі щастя! Господь сьогодні відкрив очі сліпому. Поки ми ходимо в своїх планах – ми ходимо сліпі! Хочеш ходити сліпий?! Господи, зціли мене, відкрий мої очі, дай, щоб я прозрів!

Далі була Хресна Дорога по горах. Це вже потім я дочиталася, що завдяки зусиллям і старанням о. Миколи Вояковського на Святій Страдецькій Горі як місці Смутку, Терпіння і Скорботи була встановлена Хресна Дорога. Святіший Отець Папа Римський Пій ХІ своєю грамотою ще в 1936 році надав статус Єрусалимської (з Єрусалимськими відпустами). Себто, це означає, що участь в Страдецькій Хресній Дорозі прирівнюється за своїми ласками і заслугами до участі в Єрусалимському Хресному Ході, яким колись проходив Господь наш Ісус Христос.

Згодом і про місцевий парафіяльний храм Успіння Пресвятої Богородиці дочиталася, який датується 1795 роком. Виявляється, мурований славний храм є чудовою пам’яткою архітектури і має особливу ласку та привілей, бо папською постановою Церква наділена повним відпустом на кожен день у році (за участь у Службі Божій). Як шкода, що я напівсонна тоді була!

… Я рідко буваю приємно подивована. На сей раз я була горда, що родом з Голиня. Приїхавши до Львова на зустріч мігрантів та їх родин, представилися, що я родом із Калуського району. Ігор Лазоришин поцікавився, з якого села. Я йому відповіла, що з Голиня. «Якби ви чули, як нас у Голині там зустрічали!», - майже водночас почула від декількох». Це так раділи мігранти, пригадуючи пішу десятиденну Прощу у серпні 2009 року. «Нас так зустрічав Голинь – що я ще такого не бачила! Перекажіть нашому отцю, що ми пам’ятаємо!». На гарну пам’ять про той день на форзаці Ігорової книжки «Проща до Бога» моя церква!

По якомусь часі і мені дісталася книжка пана Ігоря «Проща до Бога» (Дорога християнського покликання із Самбора до Зарваниці 7-16 серпня 2009 року). Це сповідь про першу Прощу під патронатом новоутвореного Синодом єпископів Пасторально-місійного відділу, за який Церкві мігранти безмежно вдячні. Її маршрут пролягав теренами трьох областей Львівської, Івано-Франківської та тернопільської та чотирьох єпархій: Самірсько-Дрогобицької, Стрийської, Івано-Франківської і Тернопільсько-Зборівської. Паломництво благословили владики Юліан, Тарас, Володимир і Василь. Загальна довжина паломницької дороги – 245 км і пролягала вона через 50 населених пунктів. Загалом кількість паломників у порівнянні з першою прощею 2006 року зросла у чотири роки. Середній вік прочан 40-50 років. Наймолодшому Данилові Корнієнку зі Львівщини сім років, найстаршій Стефанії Куці з Трускавця 78. 25% - молодь до 19 років. 25% - чоловічої статі. Того року 155 осіб йшло вперше.

Церква і сего літа організовує пішу Прощу. Велику. У всякому розумінні значення прикметника «великий»! о.Василь (Поточняк) жартує, що вже від нині треба рано по п’ять кілометрів бігати. Я про міжнародну десятиденну пішу Прощу родин мігрантів від Самбора до Зарваниці! Є міжнародні конференції. І міжнародні симпозіуми. Маємо міжнародний аудит та міжнародний комерційний арбітраж. Міжнародний зв’язок та міжнародні перевезення. Є навіть міжнародна кооперація. І міжнародна українська школа, проте про міжнародну пішу Прощу чуємо чи не вперше, хоча такий духовний захід (не впевнена, що коректно називаю), Церква проводить вже вшосте. Ви чекаєте тільки на греко-католиків? – запитують цікаві?! - Ні, оскільки ми займаємося міграцією, то вважаємо, що коли людина терпить від цього, і навіть якщо вона невіруюча, ми повинні їй допомогти і помолитися за неї. Від себе додам: і немігрантам можна також.

Вихід прочан 5 серпня із Самбора о 9.30. Розпочнеться Проща Святою Літургією о 7.00 від храму ХІ століття Різдва Богородиці у місті Самборі, де з 1727 року зберігається чудотворний образ Самбірської Богородиці. Прихід до Зарваниці у суботу 13 серпня в обідній час. Орієнтовна програма прощі: 7.30 - Св. Літургія; 8.45 - сніданок біля храму; 9.30 - вихід; 13.30 - молитва у храмі, обід; 15.45 - 16.20 - праця в групах; 16.30 - вихід; 20.00 - молитва у храмі, вечеря, нічліг. Для бажаючих - цілонічні чування в храмі.

На Прощі десять днів молитимемось за збереження української християнської родини. Нехай знову поєднаються сім’ї. Нехай настане гармонія між батьками та дітьми. Нехай Держава усвідомить співвідповідальність за долю своїх громадян… Церква направду усвідомлює, що ніхто не має і не повинен мати монополії на любов до України, до українців! Але що врадиш…