Блог Надії Князев_image

Блог Надії Князев

Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво…

10.02.2012, 07:16

23 червня 2001 року в 12.30 в аеропорті «Бориспіль» приземлився спеціальний літак італійської авіакомпанії «Аліталія», який привіз в Україну Його Святість Івана-Павла II. У своїй молитві до Пресвятої Діви Святіший Отець ще раз віддав українську землю під покров Божої Матері, щоби Вона провадила усіх християн України «до Свого Сина Ісуса, який є для всіх Дорогою, Правдою і Життям»! Подякував Їй за ласку перебування у Київській Русі. «Матері Божій і Матері Церкви» віддав «у руки» свою апостольську подорож в Україну і прохав Пресвяту Матір Божу покрити «своїм материнським покровом усіх християн, усіх чоловіків і жінок доброї волі, які живуть у цій великій Країні» та провадити їх до Свого Сина Ісуса, «який є для всіх дорогою, правдою і життям».

З нагоди 88-го Всесвітнього дня міграції 2002 року Папа Іван Павло ІІ довірив Марії, Матері Ісуса «всіх людей, радість та зусилля всіх тих, хто щиро йде шляхом діалогу між різними релігіями і культурами». Святіший Отець вірив, що Вона збиратиме людей, охоплених широким явищем міграцій, під свій люблячий покров: «Хай Марія, «Мовчання» в якій «Слово» стало тілом, смиренна «Господня слугиня», яка зазнала болю від переїздів і випробувань самотністю та приниженням, вчить нас давати свідчення Слову, що стало життям посеред і для нас. Нехай Вона підготує нас до чесного і братнього діалогу з нашими братами і сестрами переселенцями, навіть якщо вони належать до інших релігій».

А роком перед 2002-им світлої пам’яті нині Блаженний Папа Іван Павло ІІ своїм коронним жестом вітав Україну та українців. Біографи Івана Павла ІІ пригадують, що кільканадцять років тому на запитання італійської журналістки, чому свого часу, вітаючи прихожан у Кракові, кардинал Войтила витягував руки перед собою, а тепер ось уже звичним жестом здіймає їх угору, Іван Павло ІІ лагідно всміхнувшись, тоді відповів: «Бо тепер обіймаю більше!». Себто, від 16 жовтня 1978 року, коли після смерті папи Павла VІ і короткого правління папи Івана Павла І, кардинала Кароля Йозефа Войтилу обрано 264-им Папою Римським, Іван Павло ІІ обіймає всіх і кожного!

Певно, про жест свій коронний, якби його питали в Україні, Іван Павло ІІ мав би ще інше пояснення. Але в ті червневі дні Папа справді обійняв мене, мою родину, мій народ і мою Україну. Огорнув найперше у молитві.

То було на початку третього століття. Гарний початок в України – правда?! 23 червня 2001 року в 12.30 в аеропорті «Бориспіль» приземлився спеціальний літак італійської авіакомпанії «Аліталія», який привіз в Україну Його Святість Івана-Павла II. Відразу по прильоті Святіший Отець щиро зізнався, що «довго очікував цього візиту й ревно молився, щоб він міг здійснитись. Нарешті, з глибоким хвилюванням і радістю, я зміг поцілувати улюблену землю України!». «Дорогих йому українців» обійняв усіх: від Донецька до Львова, від Харкова до Одеси та Сімферополя! Пригадав імена двох Римських Архиєреїв – святого Климента Першого та святого Мартина Першого, які кожен у свій час, були «заслані на Крим», де й померли як мученики. І дуже порадів, що їхній наступник нині на українських землях як паломник миру і братерства! 

І справді Папа Іван Павло ІІ став першим понтифіком, котрий відвідав Україну, що називається, з власної волі. Найперше світлої пам’яті нині Блаженний Папа, за словами Блаженншого Любомира (Гузара) став «першим, хто прийшов сюди як прочанин, а не як в’язень». Історія зберегла історію про святого Климента, який служив на Петровому Престолі із 92 до 99 року,  та про святого Мартина - Папу із 649 до 655 року.

Святий Климент і святий Мартин як Петрові намісники були заслані до Криму, який нині є частиною сучасної України. Правда, у їхній час «Крим був Сибіром Римської імперії». Беззаперечних історичних доказів такому ми не маємо, однак легенди розповідають, що Папу Климента заслав до Криму імператор Траян і засудив до важких робіт на каменоломнях. Папа ж, незважаючи на вирок, і надалі служив люду Божому і навіть заснував у тодішньому Криму християнські спільноти. Аж такого імператор ніяк не стерпів і наказав закувати Папу Климента у ланцюги і кинути у море.

Ще один римський понтифік – Папа Мартин – вигнанець, який мандрував у Греції від острова до острова і врешті прибув до Константинополя. У Константинополі суд визнав його винним у зраді (йому інкримінували здачу Сицилії мусульманам) – злочину більше, ніж тяжкому, а тому й засудили аж до смертної кари. Надалі смертний вирок святому Мартину замінили на заслання до Криму, де Папа помер 16 вересня 655 року.

У нинішньому часі щойно ступивши на українську землю, Іван Павло ІІ пригадав про епохальні зміни двох останніх десятиріч. Говорив про нову надію. Особливо застановився, щоб «не розчарувати сподівань, які тепер пульсують у серцях стількох, а понад усе у молоді». Говорячи про новий справжній гуманізм, чи, точніше, про розквіт нового справжнього гуманізму, згадав мрію нашого великого поета Тараса Шевченка, де Марія і її Син найперше: «...врага не буде, супостата, а буде Син, і буде Мати, і будуть люди на землі!».

Одразу після церемонії-зустрічі на летовищі в Борисполі Святіший Отець вирушив на Аскольдову могилу. Із Аскольдовою могилою пов’язано визначні події в історії України. Саме тут поховано перших київських князів Аскольда та Дира, які, за давніми переказами, поширювали християнство в Русі-Україні. На Аскольдовій могилі захоронено Героїв Крут – українських студентів, які у 1918 році віддали своє життя за незалежність України у бою з більшовиками.

І, нарешті, саме тут знаходиться перший у Києві (після виходу із підпілля) храм Української Греко-Католицької Церкви. Саме у церкві святого Миколая Папа вперше молився на українській землі, і молився до Неї: Іван Павло ІІ звернувся у молитві до Зарваницької Богородиці. Задля такого Зарваницьку чудотворну ікону Божої Матері спеціально привезли до Києва. Оправлену в золото ікону Божої Матері та Ісуса, що тримає Біблію, вибрали тоді для почитання на тимчасовому вівтарі під час двох Літургій, які мав служити Папа. А перед тим її було виставлено у Михайлівському золотоверхому соборі.

У своїй молитві до Пресвятої Діви Святіший Отець ще раз віддав українську землю під покров Божої Матері, щоби Вона провадила усіх християн України «до Свого Сина Ісуса, який є для всіх Дорогою, Правдою і Життям»! Подякував Їй за ласку перебування у Київській Русі. «Матері Божій і Матері Церкви» віддав «у руки» свою апостольську подорож в Україну і прохав Пресвяту Матір Божу покрити «своїм материнським покровом усіх християн, усіх чоловіків і жінок доброї волі, які живуть у цій великій Країні» та провадити їх до Свого Сина Ісуса, «який є для всіх дорогою, правдою і життям».

Правда, більше храмів Іван Павло ІІ відвідав у Львові, хоча Київ вважається один з найстаріших центрів християнства, а Софійський собор та Києво-Печерська лавра внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. І в нашій країні, де «церква дихає двома легенями», Івану Павлу ІІ не вдалося відвідати святі Богородичні місця.

У тодішній столиці Папі Івану Павлу ІІ гостинно двері свої відкрила згадана церква святого Миколая, католицький собор святого Олександра і новоприготовлений монастир Святого Василія Великого Отців Василіян. Справжні святині нашої історії були замкнені. Шкода... На превеликий жаль, Папі не вдалося помолитися ані у Києво-Печерській Лаврі, ані у Софії.

Пригадується мені прес-конференція керівника справами Української Православної Церкви владики Митрофана, який тоді попередив, що «ми влаштуємо молитовні стояння і всенощні бдіння біля врат Київо-Печерської Лаври і Святої Софії, бо це наші святині». Таке, певно, було продумано на той випадок, якщо Понтифік дуже наполегливо рватиметься до Києво-Печерської Лаври.

Думаю, що до величної християнської української святині нині Блаженному Папі, певно, таки кортіло, але що поробиш: не судилося! При такому  пригадалася одна подія, яка мала місце в 1959 році: за обміном досвіду до Києва приїхала американська делегація працівників поштового зв’язку. Задля візиту поважних п’яти зв’язківців Сполучених Штатів Америки Міністерством зв’язку СРСР окремо було затверджено програму прийому, в якій, окрім відвідин Київського поштамту, ознайомлення з роботою двох міських відділень зв’язку, однієї контори та приміського відділення зв’язку, обов’язково було передбачено … відвідання Києво-Печеської Лаври. Як кажуть, добре, що хоч американцям поталанило!

Але Іван Павло ІІ у Києві таки молився. Із вірними незалежно від конфесійної приналежності.  Відразу в перший день свого приїзду (23 червня) Папа Іван Павло ІІ мав зустріч з діячами політики, культури, науки та підприємництва. Нині Блаженний Папа зізнався, що «прибув до нас, як паломник миру, спонуканий тільки одним бажанням – свідчити Христа, що є «Дорогою, правдою і життям» (Ів 14,6)». І прийшов, «щоб поклонитись святиням Вашої історії та разом із Вами просити у Бога заступництва для вашого майбутнього».

24 червня 2001 року християни західного обряду святкували народження святого Йоана Христителя. Папа молиться разом із своїми вірними і зосереджений на Марії, що була першою і досконалою ученицею свого Сина. Зауважує, що «це ікона та зразок Церкви, яка з вірою приймає слово Господнє». Каже, що Її заступництво супроводило християнську спільноту в Україні ще від хрещення Русі у 988 році,  саме тому Україна стала християнською землею і в той же час землею марійською. Застановляється на українських численних Відпустових місцях – свідченнях «усієї любові вірних до Небесної Матері» – Бердичева і Летичева, Зарваниці й Гошева. І враз – «думкою і серцем лине до тих місць почитання і набожно припадає до стіп Діви Марії, благаючи для всіх Її материнського заступництва». Небесному посередництву Марії довірив свій пастирський візит і всіх, кого буде мати можливість зустріти у ці дні. В особливий спосіб просить Її, як Матір Церкви, «приспішити кроки усіх християн до повного сопричастя. Щоб в Україні і по всьому світу віруючі в Христа могли якнайскоріше здійснити сердечне запрошення єдиного Господа: «Щоб усі були одно» (Ів 17, 21).   Нехай це станеться через Марію, Матір усіх віруючих і Матір єдності!».

У молитві Ангел Господній Папа знову звертається до Пресвятої Діви Марії, зауваживши при цьому, що український народ до Богородиці має глибоку набожність: «Найсвятіша Діво, Покрове України, Ти від віків вказувала шлях християнському народові. Продовжуй чувати над своїми дітьми. Допоможи їм, щоб вони ніколи не забували «імені», тобто тієї духовної ідентичності, яку вони отримали при Хрещенні. Допоможи їм завжди втішатись неоціненною ласкою бути Христовими учнями (див. Ів 3,29). Будь, Маріє, провідницею кожного. Ти – Мати Божа і Мати наша! Aмінь!».

25 червня 2001 року Божественну Літургію співслужать католицькі Єпископи і священики східної і латинської традицій. «Щоб усі були одно!» - цей щирий заклик до єдності християн, «це безнастанна молитва, яка несеться з покірних і готових до слухання сердець». Папа згадує Світлицю Тайної Вечері як місце єдності, яка народжується з любові, як місце післанництва. Пригадує нам день П’ятдесятниці, Апостолів, зібраних разом з Марією, Матір’ю Ісуса, які приймають Святого Духа…

Усі щиро прагнуть приєднатися до молитви Господа за єдність своїх учнів. «Від цієї Землі, освяченої кров’ю незліченних мучеників», Іван Павло ІІ разом з нами «заніс» свою молитву до Господа, щоб усі християни знову були «одно», і своє «палке бажання» довірив Матері Ісуса, яка від самих початків молиться з Церквою і за Церкву: «Нехай як у світлиці Тайної Вечері Вона підтримує нас Своїм заступництвом. Нехай вона веде нас шляхом примирення і єдності, щоб християни у кожній частині землі могли нарешті разом звіщати Христа і Його благовість спасіння людям нового тисячоліття».

З часу проголошення Україною незалежності та відновлення релігійної свободи Папа Іван Павло ІІ постійно підтримував Українську Греко-Католицьку Церкву і докладав зусиль для покращення взаємин із православними християнським світом України. Єдність обох Церков стала однією з найважливіших причин візиту Святішого Отця в Україну. На зустрічі з членами Українського Католицького Єпископату в Апостольській Нунціатурі Іван Павло ІІ ще раз наголосить на єдності. «Щоб усі були одно!» стало ще сильнішим після Другого Ватиканського Собору: «Я, Наступник Петра, сьогодні заохочую й закликаю вас, Дорогі Брати у Єпископстві, далі прямувати цим шляхом», і запевнив, що Апостольська Столиця підтримає такі великодушні зусилля. Сам же Папа у своєму щоденному служінні вірним і супроводженні їх своєю молитвою, і з почуттями у серці ввірив небесній Божій Матері нас, наші Церкви, наші задуми та надії Божого люду в Україні.

Першим місцем зустрічі Івана Павла ІІ у Львові став Кафедральний собор Успіння Найсвятішої Діви Марії Римо-Католицької Церкви в Україні. Собор з початку 14 сторіччя є головним храмом Львівської латинської архиєпархії. У головному вівтарі костела знаходиться ікона Матері Божої Лескової – покровительки Львівської архиєпархії. Ця ікона оздоблена Папською короною в 1776 р. Одним із єпископів катедри був свого часу Блаженний владика Більчевський.

По закінченні Богослужіння Іван Павло ІІ звернувся до присутніх прочан із вітальним словом українською, російською, словацькою, угорською та польською мовами. Святішому Отцеві були принесені численні дарунки, зокрема Його Еміненція Мар’ян Кардинал Яворський вручив Наміснику Петра ікону Матері Божої Ласкавої. У свою чергу Святіший Отець зробив дарунки місцевій церковній спільноті: золоту троянду для ікони Пресвятої Богородиці у Катедральному храмі Успіння Найсвятішої Діви Марії та коронував чудотворну ікону Божої Матері.

Святішому Отцеві Івану Павлу II під час його візиту в Україну львівський міський голова Василь Куйбіда запропонував в дарунок ікону Попелівської Богоматері (названа за селом Попелі Дрогобицького району Львівської області). Оригінальна ікона виконана у візантійському стилі і датується ХVI століттям (тоді була укладена Берестейська Унія). Це більше, ніж символічний подарунок. о. Севастіян (Дмитрух), студит, звернув тоді увагу на те, що ікона, як і вся Українська Греко-Католицька Церква, перетерпіла у період лихоліть та переслідувань, але залишалися незнищенною. Лик Богородиці, який чітко зберігся на іконі, є знаком непоборності Церкви Христової. Тоді Святішому Отцеві Івану Павлу II було подаровано, крім оригінальної ікони, також її реконструйовану копію як підтвердження омолоділої Української Греко-Католицької Церкви в єдності зі Вселенською Церквою.

У Львові на іподромі Іван Павло ІІ зосереджується на уривку із Євангелія, який представляє першу участь Марії у прилюдному житті Ісуса і підкреслює Її співпрацю з післанництвом Сина. Разом із Папою пригадуємо, як у Кані Галилейській під час весільного бенкету, в якому беруть участь Марія, Ісус та Його учні, не вистачило вина. Виявляючи віру в Сина та прагнучи допомогти молодому подружжю, яке потрапило у неприємну ситуацію, Марія спонукує Спасителя, щоб потурбувався, і зробив перше чудо: «ІЦо мені, жінко, - а й тобі? Та ж не прийшла година моя» (Ів 2,4), відповідає Ісус. Марія не знеохочується цими словами і, звертаючись до слуг, каже: «Що лиш скаже вам, - робіть» (Ів 2,5). Марія відновлює своє довір'я до Сина і її посередництво винагороджується чудом.

Блаженний Папа тоді запросив нас споглядати на Марію як на «Допомогу християнам» у кожній потребі. Більше того, Іван Павло ІІ зауважив, що було б повчальним пройти історичним шляхом віруючого народу, щоб побачити знаки материнського заступництва Марії, яка завжди турбується про добро Своїх дітей: «Можемо зібрати незліченні свідчення втручання Марії, щоб захистити як поодиноких людей, так цілі спільноти. Але найкращі свідчення можемо зібрати у житті ваших святих».

І далі пропонує зупинити наші погляди на двох синах цієї Землі, для яких набожність до Найсвятішої Діви стала спонукою до життя у досконалості. Хто вони? – думає собі кожний. Архиєпископ Йосиф Більчевскі та священик Зиґмунт Ґораздовскі. Обидва плекали глибоку любов до Матері Господа і обидва разом записані у Книгу Блаженних.  Більше того, тодішня беатифікація стала причиною особливої радості також і для Івана Павла ІІ, бо Блаженний Йосиф Більчевскі висвятив Архієпископа Болеслава Твардовского, який, у свою чергу, висвятив єпископа Євгенія Базяка, з рук якого Кароль Йозеф Войтилда отримав єпископські свячення: «Сьогодні, отже, я також отримую нового  особливого покровителя. Дякую Богові за цей чудовий дар!».

Про Блаженного Зиґмунта Ґораздовского, «справжнього монаха, хоч і не складав окремих обітів», каже як про отця, який прославився «ніжною любов’ю до Непорочної Діви та особливим почитанням Святого Йосифа». На тому Богослуженні «найдорожчих Братів і Сестер» доручив заступництву Марії, прихильної Матері Божої, «яку від віків вшановуєте в іконі, яку сьогодні матиму радість коронувати. Я щасливий, що також можу поклонитися перед цією іконою, яка пам’ятає обітниці короля Яна Казимира. «Чарівна Зірка Львова» нехай буде вашою підтримкою і нехай принесе вам повноту ласк».

А ще тоді Іван Павло ІІ зауважив іншу особливість, яку при цій нагоді не можна залишити без уваги: Блаженний Архієпископ Білчевскі був висвячений Кардиналом Яном Пузиною, єпископом Краківським. Поруч із ним, як співсвятителі були блаженний Йосиф Севастіян Пельчар, єпископ Перемиський, і Слуга Божий Андрей Шептицький, греко-католицький Архієпископ. «Чи це не була подиву гідна подія?» - запитав тоді потрифік. І сам же відповів: «У цьому випадку Дух Святий звів разом трьох великих Пастирів, з яких двоє вже проголошені блаженними, а третій, якщо це Богові угодне, ним буде!».

Ще 24 квітня 2001 року у присутності Його Святості Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулася беатифікація Слуг Божих УГКЦ. Декрети стосувалися, зокрема, і 28 Слуг Божих Української Греко-Католицької Церкви. Перебуваючи в Україні, того дня Папа Іван Павло ІІ проголосив Блаженними мучеників, які «йшли за Добрим Пастирем аж до кінця» - Миколая Чарнецького і 24 співмучеників, Теодора Ромжу, Омеляна Ковча і Йосафату Гордашевську. Відтоді їхні празники святкуються щороку, а саме: Миколая Чарнецького і 24 співмучеників – 27 червня; Теодора Ромжі – 1 листопада, Омеляна Ковча – 27 червня і Йосафати Гордашевськоої – 20 листопада.

У сей день Український Прочанин застановився на Святості як прагненні кожного, хоча направду «не від усіх вимагається найвищого випробування через проливання крові, однак кожному доручено завдання йти за Христом із щоденною та вірною самовідданістю». І дорогу Святості кожного нині Блаженний Папа віддав під покров Богородиці: «Нехай же на цьому шляху святості та оновлення вас супроводить Пречиста Діва Марія, Мати Відкупителя, «що стоїть на чолі довгого походу свідків віри в єдиного Господа».

Того року 26 та 27 червня «стало заохотою і спонукою до того, щоб також і наша апостольська діяльність, оживлена глибокою молитвою і ніжною набожністю до Пречистої Діви, була повністю посвячена славі Божій та служінню святій Матері Церкви для добра душ».

У львівській церкві Різдва Пресвятої Богородиці очікували Папу, певно, найгарячіше, бо зібралося люду дуже-дуже. Незавершені церковні стіни з червоної цегли, необроблені краї. Велика частина поля навколо церкви навіть ще була не засіяна. Всередині церкви парафіяни встановили тимчасовий вівтар для папи Івана Павла ІІ. Незважаючи на відсутність грандіозних пишних прикрас, Ватикан вибрав церкву Різдва Пресвятої Богородиці як одне з двох місць, звідки Папа промовляв до народу у Львові.

Парафіяни храму Різдва Пресвятої Богородиці, радо вітаючи тоді Папу на своїй молоді парафії, зауважили, що народження малої дівчинки Марії стало початком Божого промислу спасіння людства. І принесли в дар Святішому Отцю ікону Пресвятої Богородиці як «символ нашої єдності з Апостольським Престолом під опікою і покровом Божої Матері».

На львівському Сихові на площі перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці Папа мав зустріч із молоддю. Із появою Святішого Отця у Вівтарі під час Благословення в небо злетіло 1 500 голубів, залунали сурми та дзвони. Тоді зібралося понад 400000 молодих прочан. І саме перед молоддю своє привітання Папа несподівано доповнив жартом та …піснею: «Не падай, дощику, бо тебе тут не треба. Обійди гори, обійди ліси і вернися до неба! Заходь же, сонечко, як маєш заходити,  Бо нас ноги болять, по полю ходити.  Бо нас ноги болять, по полю ходити.  Як би ти, сонечко, наймитом було,  То ти би, сонечко, швидше заходило. То ти би, сонечко, швидше заходило.  Досить на сьогодні!  Слава Ісусу Христу!».

Звернувшись до молоді, Папа відразу подякував Богові, «що дав мені радість зустрітися».  Перед тим як залишити Україну, виявив бажання «додати останнє слово», і то було «Любіть Церкву!», бо саме Церква є «вашою родиною й духовним храмом, живим камінням якого ви покликані бути». І побажав, щоб на цій дорозі супроводжувала Пресвята Богородиця, яку дуже почитають на українській землі: «Любіть Її і слухайте Її. Вона навчить вас, як зробити з самих себе щирий і великодушний дар Богові й братам. Вона спонукає вас шукати у Христі повноту життя і радості».

Святішому Отцеві Івану Павлу ІІ були характерні дві постави: перша на колінах перед маєстатом Бога, друга на колінах перед маєстатом людини. Це не мої слова, хоча я, як і мільйони, або й цілий мільярд Божого люду так само думаю. Наше «колективне думання» влучно ословеснив Архиєпископ Мечислав Мокшицький, Митрополит Львівський Римо-Католицької Церкви. А ще Архиєпископ Мечислав, який із 1996 року був особистим секретарем Івана Павла ІІ, вважає, що сила Папи Івана Павла ІІ випливала з його молитви: «Розмові з Богом він надавав першість між іншими заняттями. Семінаристи, які прислуговували йому під час Мес, сьогодні згадують, з яким зосередженням Папа молився перед і після кожної Служби Божої. Іван Павло ІІ був свідомий того, що все в його житті – навчання, рішення, душпастирство – бере початок з підніжжя Христа, утаєного у Пресвятій Євхаристії».

Нині Блаженний Папа Молитві поручав все і всіх. Насамперед, Церкву. Молитва направду має велику силу. Відразу пригадуються мені слова Блаженнішого Любомира (Гузара): «Молитися не за таку чи таку розв’язку. Не мета молитви — радити Богові, як воно буде краще. Не думаю, що Бог потребує радників. У своїй молитві ми мусимо поручити Богові свою ситуацію, — він бачить вихід із нашого глухого кута краще за нас. Він уміє розв’язувати будь-що. Це надзвичайно важливо — свідомо залишити вибір Богові».

Папа Іван Павло ІІ особливу набожність мав до Матері Божої. Вже змалечку життя Блаженного Папи Івана Павла ІІ було з Марією. Коли народився Кароль Йозеф Войтила, його батькові — поручникові польської армії — минув уже 41 рік, матері — 36, а братові — 14. У вісім років померла його мати, а у дванадцять він втратив брата. Вже тоді став шукати прихистку у Матері Ісуса. Чотирнадцятирічним очолив шкільне Марійське товариство. Цього ж року здійснив свою першу прощу до Ченстохови – щоб поклонитися Матері Господа. Початок Другої світової війни Кароль Войтила зустрів студентом Ягеллонського університету, і на той момент студент Кароль мав уже добре сформовану Марійську духовність, яка потім стане визначальною у його житті.

У жовтні 1962 року майбутній Папа бере участь у роботі першої сесії Другого Ватиканського Cобору як один із його наймолодших учасників. Наступного року під час закриття другої сесії Кароля Йозефа Войтилу призначають архиєпископом, митрополитом Краківським. Чи не першим його кроком було рішення перенести ікону Божої Матері з Ченстохови до своєї єпархії, де протягом року ікона була виставлялена для поклоніння у 120 парафіях за незмінної присутності архиєпископа, котрого кількома місяцями раніше піднесли до гідності кардинала.

На думку Папи, ніщо тривке не може здійснитися без Духа, а тому відразу по виборах Іван Павло ІІ вирушить у паломництво до головних Марійських святинь Західної та Східної Європи, починаючи, «правдоподібно, від Ле Пуа», яка є, можливо, найстрашою з них: «Коли йдеться про те, щоб оживити пам’ять про хрещення, варто вернутися якнайдалі в минуле. Європейці забули, що вони мали спільного батька. Він їм говоритиме про їх Матір!».

На тлі цього раптового руйнування Радянського Союзу Кароль Войтила вже як Папа не раз говорив про «несподіванки історії», такі як поразка шведської армії у ХVІІ столітті під Ясною Горою, невеликою твердинею Ченстохови, яка стала «останнім пунктом опору» його народу і висхідною точкою повернення Польщі саме полякам. «Якщо б та невелика твердиня, подібна більше на вежу молитов, ніж на фортецю, тоді впала, то Польща вже не була б католицькою. Ясна гора, однак, витримала навалу і перемога жменьки її оборонців над армією атакуючих є для Тебе насамперед звитягою духа», - так висловлюються про Папу, про Матір Божу Фросар Андре у своїй книзі «Світ Івана Павла ІІ».

Кажуть, Іван Павло ІІ неодноразово посилався на заклик, з яким Пресвята Мати звернулася перед Жовтневою революцією до фатімських дітей, зобов’язавши їх застерегти нас: якщо люди і надалі перебуватимуть у своїх гріхах, то Росія своїми помилками огорне весь світ. Однак якщо Папа від імені усієї Церкви посвятить Марії світ, а особливо Росію, то Росія навернеться і на землі запанує мир.

Таке «довго відкладне посвячення» Святійший Отець Іван Павло ІІ здійснив. Холодна війна закінчилася, хоча мир і не запанував усюди. «Це пихате століття», що охоче розчулювалося до сліз, урочисто ліквідувало рабство чорних, однак забуло ліквідувати рабство білих. Бо світова історія – це історія нескінченної суперечки людини з її Богом або з її уявленням про Нього. Нам не залишається нічого іншого, як іти по воді, - а це вимагає безстрашної віри!

Але, як замало вивчати живопис, щоб бути живописцем, як замало вивчати фізику, щоб бути фізиком, так само замало вивчити теологію, щоб бути теологом. Треба ще навчитися Бога! На цій Дорозі нам у поміч Його Мати. Точніше – і наша Мати!

 

Останні новини

Вчора