Богородиці Діві посвячували своїх дітей не тільки батьки. «Як Єпископ Самбірсько-Дрогобицької Єпархії посвячую Тобі мою Єпархію з усіма Церквами, парохіями, монастирями та всіма вірними. Ми віддаємо себе під Твій Покров всім серцем, всією душею, всіма нашими силами, щоб ми любили нашого Господа і Бога так, як Ти Його любиш. Будь Владичицею нашої Єпархії. Твоїй материнській опіці поручаємо весь наш український народ. Прийми його під свій Святий Покров. Зокрема, передаємо у Твої Пресвяті материнські руки нашу молодь. Зміни на краще Своєю могутньою опікою долю нашого народу. Подай нам єдність віри. Наверни до віри всіх тих, які не усвідомлюють, що вони є Божими дітьми». А це вже із Посвяти Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ Пресвятій Богородиці. 28 серпня 1994 року у відпустовий день для Грушівської Божої Матері, на празник Успення Пресвятої Богородиці Владика Юліян Вороновський, на той час Правлячий Архиєрей Самбірсько-Дрогобицької Єпархії Української Греко-Католицької Церкви відслужив у Грушівській церкві Архиєрейську Літургію у співслужінні з двадцятьма священиками для декількох тисяч прочан, а на закінчення урочистої Служби віддав під опіку Божої Матері всіх вірних єпархії.

Споконвіків український народ почитав Богородицю через чудотворні ікони, і не тільки в години смутку, але й у радості також. Чудотворних ікон, що зображають найближчу до Бога з усіх святих та найдостойнішу з усіх сотворінь Преславну Приснодіву Марію було багато в Україні, а такі осередки марійського культу, як Зарваниця, Крехів, Гошів, Почаїв притягали до себе щорічно тисячі побожних прочан, де спраглі та зболілі людські душі знаходили цілющий бальзам, скарби «що їх міль не з’їсть, вода не забере, вогонь не спалить, ані злодій не вкраде».

Бо направду: скільки людей дістали видужання із безнадійних тілесних недуг біля чудотворних іконах – то, певно, і сама Пречиста не про всіх знає! Видужали спаралізовані, що їх тяжка, а то й невиліковна недуга прикувала була на довгі роки до ліжка. Багато сліпих прозріли, німі заговорили, глухі почули, й божевільні стали нормальними. Наприклад, о. М.Дирда, монах Чину Святого Василія Великого, від 1737 року і до кінця XVIII століття віднайшов 117 чудес-зцілень перед чудотворною Гошівською Богородичною іконою. 

Вияв віри і любові до Божої Матері проявляється в почитанні чудотворних ікон, до яких-то чудотворних місць марійського культу спішив наш народ не тільки у своїх численних лихоліттях, але й у дні своєї радості, складаючи перед престолами і чудотворними іконами Богоматері свої моління і свої благодаріння на прославу Божої Матері! Більше того, у всі часи вважалося за потребу йти до Неї пішки.

Згадки про піші Прощі зберегла і художня українська література. Наприклад, Череваниха, мати Лесі із першого українського історичного роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада», коли її дочку прийшов сватати молодий Шраменко із батьком, відповіла: «Нашi  дiди  й  баби,  як  думали заручати дiтей, то перше їхали з усею сiм’єю на Прощу до  якого  монастиря да молились Богу. От Бог давав дiтям i здоров’я, i талан на всю жизнь.  Се дiло святе: зробiмо ж i ми по-предкiвськи!».

Чи Палажка Солов’їха, яка «була дуже богомольна і щороку їла паску в Києві в Лаврі», вже «з’їла двадцять пасок у Києві», себто ходила щороку пішки із Семигорів до Києва. Персонажі «Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького вірили, що «як з хати піде їсти паску в Київ хоч одна людина, то Бог благословить усю сім’ю і на хліб буде поліття».  А вже як «хто піде в Єрусалим або щороку в Києві в Лаврі паску їстиме, або вмре на самий Великдень, той спасеться, того душу янголи понесуть просто до Бога». Окрім Києво-Печерської лаври люди тоді ходили у Києві «од Воєнного Миколая до Десятинного, од Десятинного Миколая до Доброго, од Доброго Миколая до Малого, а далі до Мокрого Миколая, а потім до Притиского Миколая». Із Мелашкою Кайдашенковою, яка була в тому часі при надії, у передвеликодню Прощу пішло із десяток побожних жінок лише з одних Семигорів. Йшли навіть ті, що лаялися з усім селом.

Але були й такі прощі, що пішки йшли 186 миль, приблизно триста кілометрів. Більше того, наші предки відбували ще дальші дороги, бо вони відвідували не тільки святі місця в Україні, але йшли до Царгорода, Єрусалима, часом на Захід, до Барі в Італії, де були мощі святого Миколая, а то й і до Риму. А вже найбільшу славу мали паломники, що верталися додому з пальмами зі Святої Гори.

В усі часи Пресвяту Богородицю дуже любив простий український люд. В різні пори року, ішли тисячі прочан до відпустових Богородичних місць: до Зарваниці, Гошева, Крехова, Билич, Самбора, Грушева, щоб подякувати Небесній Матері за її безмежні ласки і опіку. Правда, до 150-ї річниці смерті Тараса Шевченка в рамках проекту «Проща до Тараса» з 8 до 22 травня 2011 року відбулася проща до міст перевезення тіла Кобзаря в Україну в тій послідовності, як це було 150 років тому: Санкт-Петербург, Москва, Тула, Орел, Севськ, Глухів, Кроловець, Козелець, Ніжин, Київ, Канів. Очевидно, що така «Проща до Тараса» мала на меті в особливий спосіб вшанувати пам’ять Тараса Шевченка, духовному очищенні, співчутті, самопожертві, щирій участі в долі ближнього, що було основою життя Великого Кобзаря.

Що ж до українських святих місць, то найбільше прочан йшли до Києво-Печерського монастиря, з яким пов’язано також Ім’я Марії. Переказують, що у Києво-Печерській лаврі була чудотворна ікона Успення Пресвятої Богородиці, яку нібито за часів святого Антонія та Теодосія привезли були грецькі майстри в Україну. А ще нібито засновник монастиря Теодосій Печерський помер через рік після смерті святого Антонія, 3-го травня 1074 року, як доручив свого духа молитвам усіх святих, зокрема особливо улюбленій Богородиці.

Ходили у Прощі і в Західній Україні. Незадовго до Другої світової війни п’ятдесят окремих потягів привезли кількадесят тисяч прочан із далеких сторін до Гошева, бо вважалося, що це прославлене місце є святе й дороге не тільки уродженцеві галицької землі, а й кожній українській душі, де вона не перебувала б у світі. І справді, хто побував у святому й чудотворному місці на Гошівській горі, «де вселаскава Господня Рука дарувала Своїми щедростями всіх тих, що з глибокою і живою вірою приходили туди і та благали великої ласки, а може, рятунку – чуда для душі чи тіла», - той мусів відчути у своїй душі пошану до освяченого Богом місця і прагнення не раз туди приходити.

Гошівська Богородиця знана по всій християнській Україні ще з тих часів, коли не ділили її ані людські кордони, ні релігійні поділи. Історична згадка про перше заснування монастиря в Гошеві подає 1570 рік. Нібито перший монастир і малу церкву з дерева було збудовано під ім’ям Спаса на південний захід від Ясної Гори на низенькому горбкові в лісистому ярі, що від річки Лужанка. Та й в часи різних поділів до Гошева щорічно тягнулися тисячі прочан і «по цей і по той бік Карпат, по цей і по той бік Збруча, по цей і по той бік Дніпра, по той бік релігійного двоподілу, об’єднуючи в одну громаду Волинь, Поділля й Підгір’я» - колись таку єдину християнську Україну. Тому йшли до Гошева пішки не одну сотню кілометрів.

У нинішньому часі до Гошева організовують великі паломництва. Так, 10-11 травня 2008 року пройшла перша Молодіжна велопроща  «Небесній Матінці» із Івано-Франківська до Гошева» яку організовувало Товариство українських студентів-католиків «Обнова». А 21-22 травня 2011 року здійснили паломництво до Гошівської чудотворної ікони Матері Божої п’ятдесят п’ять курсантів Львівської академії сухопутних військ. Звісна річ, що з дозволу начальника Академії генерал-лейтенанта П. П. Ткачука  та під проводом капеланів Центру військового капеланства Курії Львівської архиєпархії УГКЦ. Майбутні військові за гасло взяли собі слова: «Святими не народжуються, святими стають».  А по дорозі курсанти вшанували Ліську ікону Богородиці у Стрийському кафедральному храмі Успення Матері Божої, біля якої свого часу молився Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ.

Як і колись, так і нині, Проща - це насамперед одна із форм прославлення Бога Живого! Це своя дорога кожного із нас до Бога! Це наша дорога Його слідами, де ми Спасителю співчуваємо, щиро каємося, постійно перебуваємо в контакті з Богом! Це не тільки пізнавальна екскурсія чи розважальний похід! Проща, насамперед, – то є духовна праця християнина, і, можливо, саме через таке Проща як особлива форма душпастирської опіки і «прижилася» в українців, хоча не всі «масові походи» стають надалі популярними. Навіть і дуже креативні. Наприклад, сходження на Говерлу, яке мало всі підстави стати непоганою традицію, і не стало нею зовсім не через певних осіб, безпеку чи екологію. Відіграло зовсім інше важливу роль.

Блаженніший Святослав вважає Прощу іконою нашого життя. Направду, Проща як ікона допомагає нам побачите невидиме, відкриває нам духовний світ. Вирушаючи у Прощу, ми обдумаємо детально, що взяти з собою; думаємо, що не забути. Так і в житті: маємо зважати на головне і другорядне, а з-поміж головного – на головніше.

Спеціально до візиту Святійшого Отця Івана Павла ІІ із 10 березня до 26 червня 2001 року в Україні тривала проща ікони Пресвятої Богородиці «Премудрість». Протягом чотирьох місяців ікона Пресвятої Богородиці «Премудрість» побувала у греко-католицьких та римо-католицьких громадах  по всій Україні і «зупинилася» у львівському храмі Різдва Богородиці – у святому нині вже місці, де Святіший Отець зустрічався із українською молоддю. Нині варто пригадати: 26 червня 2001 року об 18-й годині на площі перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці у Львові зібралося понад 400 000 молоді. Із появою Святішого Отця у Вівтарі під час Благословення (о 18:30) в небо злетіло 1 500 голубів, залунали сурми та дзвони.

Ще 10 вересня 2000 року під час Ювілейних святкувань університетських капеланів, студентів та професорів у Римі Папа Іван Павло ІІ освятив ікону і благословив її на подорож університетськими центрами християнського світу. До України ікона прибула з Іспанії. А перед тим вже побувала в Греції, Росії. Паломництво ікони мало також підготувати молодь і, зокрема, студентство до зустрічі з Папою та засвідчити єдність Вселенської Христової Церкви. Богородична ікона мандрувала світом, щоб згуртувати вірних Католицької Церкви обох обрядів «у молитві за успіх Апостольського візиту Святішого Отця в Україну». Ікону написав професор Орієнтального інституту в Римі Іван Рупнік.

Працівники пенітенціарної системи України ходять в Прощу до Унева. У 2009 році така Проща відбулася 26-27 серпня 2009 року. Тоді молилися … До Святоуспенської лаврі Отців Студитів, що в Уневі, вже багато років поспіль товариство студентів-католиків «Обнова» організовує молодіжну прощу. У травневій прощі 2002 року  взяв участь Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Кардинал Гузар.

У неділю Мироносиць, що у 2005 році випала на 15 травня, відбулася єпархіальна проща до чудотворної ікони Грушівської Божої Матері Самбірсько-Дрогодицької єпархії. Ще у 1806 році, двісті п’ять років тому, іконописець створив олійними фарбами на полотні образ, на якому зобразив криницю, оточену каліками, та Пречисту Діву Марію, яка згори покриває своїх дітей небесним материнським омофором. Ікону свого часу знайшли на старезній вербі, з-під якої било джерело. І нині – у церкві Пресвятої Трійці села Грушева, що за двадцять кілометрів від Дрогобича, перед вівтарем облаштовано криницю з джерельною водою, а над нею, «як прозора небесна хмарка, пливе Пресвята Богородиця у вінку з дитячих усмішок».

«Його Святість Папа Лев ХІІІ на основі звіту, підписаного секретарем святої Конгрегації у справах поширення віри дозволяє усім і поодиноким вірним обох статей, які в дні Пресвятої Тройці, Успення Пресвятої Богородиці та Воздвиження Чесного Хреста з побожністю відвідали каплицю Пресвятої Тройці в Грушеві зі справжнім жалем сповідалися і причащалися св. Євхаристії і там протягом якогось часу зносили побожні молитви до Бога за поширення святої віри і в намір енні Святішого Отця, - повний Відпуст». Це із аудієнції у Його Святості дня 5 лютого 1901 року.

Того самого 1901 року на свято Пресвятої Трійці відбулося урочисте впровадження наданих відпустів через делегата Преосвященного Перемиського Ординаріату, Високопреподобного о. Крилошанина Йона Стрийського з Перемишля у спів служінні 16 священиків та при великому здвизі народу. З того часу і став популярним у прочан Грушів – кожного року у відпустові дні регулярно відбувалися прощі. Так було до 18 березня 1959 року, коли за розпорядженням влади церкву було закрито, а молитися біля неї було заборонено.

Але 26 квітня 1987 року дванадцятирічна Марія Кізим розповіла матері свій сон: уві сні на балконі церкви побачила Божу Матір, яка немовби закликала до дії. Люди масово рушили до Грушева; навіть Центральне телебачення тодішнього СРСР подало інформацію про новітні паломництва. 7 липня 1988 року в день празника Різдва святого Івана Хрестителя вперше за 29 років у Грушівському храмі була відслужена Свята Літкргія, яку відправив о.Василь (Мізак).

Піші нічні прощі з Дрогобича до Грушева під духовним провідництвом виконавчого секретаря Пасторально-місійного відділу УГКЦ о. Василя (Поточняка) та директора благодійного фонду «Карітас С-ДЄ УГКЦ» о.Ігоря Козанкевича вже стали традиційними, щорічними. А нічна пора робить такі духовні походи винятково сприятливими для осібних розважань, зосередженості спільної молитви і сприйняття пастирських наук.

3-4 липня 2010 року під патронатом Івано-Франківської єпархії УГКЦ за сприяння Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Галицької районної державної адміністрації та районної ради, управління у справах сім’ї, молоді та гендерної політики Івано-Франківського міськвиконкому відбулася ХІ проща до Галицької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці з Крилоса.  Заходи розпочалися Службою Божою в кафедральному Соборі Святого Воскресіння у місті Івано-Франківську, звідки піша колона рушила до села Крилос, де відбулося благословення всіх прибулих прочан і євангелізаційна програма.

Ходять у Прощу  до села Заздрості, адже саме там народився один із найславніших провідників УГКЦ, ісповідник Віри, вісімнадцятилітній в’язень за Віру Патріярх Йосиф Сліпий. З благословення Блаженнішого Любомира Кардинала Гузара та за підтримкою Львівської та Тернопільської міських рад 2002 рік, як і нинішній, було проголошено роком Патріярха Йосифа. Того року випала сто десята  річниця від дня його народження; цього року маємо, слава Богу, вже сто двадцять років від дня народження Йосифа Сліпого. Тож не дивно, що кожного 13 липня село Заздрість стає осередком уваги усіх тих, для кого спадщина Сліпого залишається живою і сьогодні. Пам’ять Патріярха почитають і у формі Прощі.

Починаючи з 2004 року з ініціативи громадської організації «Всеукраїнське об’єднання порозуміння», Патріаршого товариства Святого Рівноапостольного Київського Князя Володимира, київської християнської спільноти Церкви Святого Миколая на Аскольдовій могилі двічі на рік - навесні в суботу і неділю за тиждень до Вербної неділі та в першу суботу після 7-го вересня (дня відходу до вічності Світлої пам'яті Патріарха Йосифа Сліпого), кияни здійснюють прощу до Заздрості – родинного села Патріярха Йосифа.

І до Прилбич – місця народження Митрополита Андрея (Шептицького).

Прощі до Матінки Божої українці відбували завжди, і відбували не тільки в Україні.  21 березня 1963 року офіційний орган української діаспори в Аргентині газета «Наш Клич» написала про прощу до Люхан під проводом Апостольського Візитатора для українців католиків в Аргентині Владики Андрія (Сапеляка). Тоді в особливий спосіб вірні хотіли злучити свої сердешні молитви та подякувати Богові  «За ласку звільнення з тяжкої каторги нашого любого Митрополита-Ісповідника Кир Йосифа Сліпого», і далі благати  Божу Матір, щоб Вона, опікуючись нашим народом, допровадила все так, щоб Україна діждалася правдивої Свободи: «Маріє! Мати Божа й наша, вислухай наших благань і дай нам дожити дня, щоб славила Тебе також уся вільна Україна!».

Надалі «за ласку звільнення Патріярха Йосифа (Сліпого)» до Богородиці молилися кожного Її празника. Зокрема, на празник Появи Пресвятої Богородиці в чудотворній місцевині Люрд 11 лютого 1965 року Високопреосвященний Архиєпископ Іван (Бучко) відслужив у соборі Пресвятої Богородиці в Римі – Санта Марія Маджіо – Божественну Літургію за переслідувану Церкву катакомб.

Молитви за переслідувану Церкву завдяки старанням Папської Марійської академії відбувалися в Римі у ті часи доволі часто. Зазвичай молилися перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, званою «Спасення Християнського Народу», яка містилася в одній із каплиць собору. Цю ікону вже багато століть почитають, а тому і українці довгі роки молилися перед нею за Українську Церкву катакомб. І, може, саме завдяки молитвам перед цією Богородицею отримали щастя привітати у Римі Митрополита-Ісповідника. В часі переслідувань Церква шукала завжди помочі у Пресвятої Богородиці, Цариці Вселенної.

У нинішньому часі українці за кордоном також пішки моляться. 21 червня 2003 року у Дюссельдорфі (Німеччина) відбулося відкриття нового парафіяльного центру для українців-греко-католиків. Посвячення іконостасу церкви Христа-Царя здійснив Блаженніщший Любомир, який відслужив Архиєрейську Божественну Літургію. У неділю 22 червня відбулася проща до чудотворної ікони Богородиці в Кевелярі.

10 квітня 2011 року, з нагоди святкувань 50-річчя приїзду першого українського єпископа до Аргентини, відбулася проща духовенства, монашества та вірних єпархії Покрови Пресвятої  Богородиці в Аргентині до відпустового місця Люхан (провінція Буенос-Айрес). До аргентинських українців вперше завітав щойно інтронізований Глава Української Греко-Католицької Церкви. Блаженніший Святослав й очолив урочисту Архиєрейську Божественну Літургію. Духовний батько поділився спогаданми двадцятирічної давності, коли ще молодим хлопцем приїхав до Аргентини і  під час пішої прощі до відпустового місця Люхан просив у Пресвятої Богородиці скріплення у своєму покликанні бути священиком. «Минулого 2010 року під час цієї ж прощі я дякував за Боже Провидіння і просив у Богородиці допомоги у своєму архиєрейському служінні для вірних єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Аргентині. А сьогодні я знову дякував Діві Марії за це Боже Провидіння служіння всім як Батько і Глава УГКЦ. Бо і під час аудієнції зі Святішим Отцем в Римі Папа закликав, щоби я завжди перебував під омофором нашої Небесної Заступниці, яка завжди захищає своїх синів і дочок».

Почитають чудотворну фігуру Матері Божої Люханської ще із 1630 року, яка була виготовлена в Бразилії на замовлення Антоніо Фаріа де Са, землевласника землі в Кордоба дель Тукуман, який забажав мати зображення Богородиці у своєму маєтку. В чудесний спосіб ця фігура залишилася неушкодженою під час її перевезення через ріку Люхан неподалік станції Росендо, що в 70 км від Буенос-Айреса. На її честь було збудовано спочатку каплицю, а в 30-х роках ХХ століття – величаву базиліку в неоготичному стилі. Фігура Матері Божої упродовж століть славилася численним чудами, і за це проголошена покровителькою Аргентини.

Правда, «Прощею усіх Прощ» (якщо можна так висловитися) є Проща до Зарваниці, яку називають чи то Всеукраїнською, чи й навіть Міжнародною. А Зарваниця – то вже більше, ніж село на Тернопіллі. І навіть більше, аніж ікона Зарваницької Божої Матері.

У Богдана Лепкого є «До Зарваниці». Це із автобіографічного. Ще малим письменник цікавився у мами, що то є таке відпуст. «Відпуст... як тобі сказати? На відпуст ходять люди, щоб їм пан Біг відпустив гріхи. Тому воно і відпуст!... А в Зарваниці Бог відпускає грішникові гріхи, і вже вони за ним не ходять?... Є багато таких чудотворних місць на світі, але нам до Зарваниці найближче, вона, — наша і тому ми йдемо туди… Хочеш! А я тобі все сказала. У Зарваниці люди сповідаються, і Бог їм відпускає гріхи. Там є такий чудотворний образ Матері Божої...А ще чого їздять люди до Зарваниці? Ще як хто має великий клопіт або тяжку журу, то також їде до чудотворної Матері Божої Зарваницької і вона, добра заступниця наша, вислухає його…. Мамо! — казав, — їдьмо до Зарваниці.  Може, колись і поїдемо, синку. Я не хочу «може», й не хочу «колись», я хочу зараз…».

У нинішньому часі Прощі до Зарваниці Синодом Української Греко-Католицької Церкви вважаються «важливими акціями духовної підготовки».

То є правда, бо, дивлячись на чудотворну Зарваницьку ікону ми бачимо, що своєю рукою Богородиця вказує на Сина. Цей жест є звернений до нас і ним Богородиця ніби хоче сказати нам усім: «Ось ваше спасіння, ваш Господь, Його слухайте, тільки в Його слові ви знайдете відповідь на ваші питання і сумніви, споживаючи Його Божественне Тіло і Кров, ви отримаєте прощення і благодать».

Кожного року перед Успінням Богородиці християнський люд йде до Зарваниці. Йде декілька днів, щоб віддати поклін Божій, Небесній та Нашій Матері.

 У 1995 році Всенародна проща до Зарваниці відбулася 19-21 травня.  Кажуть, що тоді у прощі участь близько мільйона осіб, в тому числі й іноземці. Учасники прощі прибули на 1500 автобусах, 480 вантажних, 4000 легкових автомобілях, серед яких 38 іноземних. Для підтримання громадського порядку було залучено 900 міліціонерів. 18 травня у Катедральному Соборі святкування почалися Архієрейською Святою Літургією, яку очолив Єпископ-Ординарій Михайло (Сабрига) у співслужінні із владикою Павлом Василиком.

Того року у День Прощі до Зарваниці Архієрейську Службу Божу служив Патріарх УГКЦ Кардинал Мирослав-Іван Любачівський і єпископи УГКЦ. Було зареєстровано понад 600 священиків. Усі тоді склали нашій Небесній Матері прилюдну подяку за її материнську опіку та за її неустанний покров. Подякували їй за всі благодаті і просили ласки на майбутнє, а головне, — дару єдності Церков.

Також на 1995 рік  випало 400-річчя Берестейської і 300-річчя Ужгородської унії. В урочистостях  взяли участь Голова Папської Ради за єдність християн — Кардинал Едвард Кассіді, Папський Нунцій в Україні Антоніо Франко, інші. На Богослужінні були присутні Голова Державного Комітету України у справах релігії Анатолій Коваль, начальник Управління Кабінету Міністрів В’ячеслав Калашников.

А вже менше як за десять років у Зарвниці перед тисячами прочан з усього світу Блаженніший Любомир (Гузар) щиро порадіє, адже «Сьогодні день великої радості, бо отут, біля стіп Пресвятої Богородиці зібралася ціла наша Церква і народ на чолі зі своїми владиками, духовенством та представниками влади. Це свідчить про те, що проща до Зарваниці стає святом цілої нашої Церкви і народу. Прийшли ми сюди, щоб подякувати Богові за його дари для нас, а також для того, щоб просити його про підтримку у всіх наших благих починаннях. Адже ми потребуємо Божої благодаті, щоб творити боговгодні діла і, йдучи за Його наукою, розбудовували наше суспільне життя». То було 14 липня 2002 року…

У 2003 році молодіжна проща до чудотворної ікони Зарваницької Божої Матері вже мала статус всеукраїнської, оскільки зібрала паломників з усієї України під гаслом: «Ось Мати Твоя!». Напередодні самої Прощі спеціально був створений з такого приводу організаційний комітет на рівні Патріаршої та єпархіальної Тернопільсько-Зборівської комісій УГКЦ у справах сім’ї та молоді. Був запланований перший Всеукраїнський форум молодіжних християнських об’єднань задля тіснішої співпраці молоді та Церкви. А сама тогорічна Проща була присвячена Сім’ї. Блаженніший Любомир під час Божественної Літургії з нагоди Всеукраїнської прощі до Зарваниці 10 серпня 2003 року наголосив на молитві у такі дні: «У Святому Письмі є дві важливі правди, що стосуються сім’ї. Перша – у Книзі Буття (Старий Завіт), у якій йдеться про те, що Господь Бог створив людей чоловіком і жінкою. Отож, подружжя, сім’я походить від Бога. А друга – записана в Новому Завіті. І полягає вона в тому, що Ісус Христос підніс цю подружню спілку до гідності Святого Таїнства. Він сам її благословив. Ці два моменти показують, що Бог хоче, щоб існували подружжя, родини, щоб вони були джерелом освячення. А тому молімося щиро, щоб Господь Бог за заступництвом Пресвятої Богородиці, благословив нас, допоміг нам усвідомити, що подружжя – це справа не тільки чоловіка і жінки, але до тої спілки належить також Господь Бог, який у Святому Таїнстві Подружжя зобов’язується бути з тими, хто це Таїнство прийняв. Ідімо додому з переконанням, що в Божих руках подружжя, яке відкриється на Божу благодать, справді може бути щасливе. Будьмо впевнені: все, що зробимо згідно з Божою волею, буде для добра нам, нашим сім’ям, нашому народу і на Божу славу!».

7-8 серпня 2004 року Блаженніший Любомир (Гузар), Примас Польщі кардинал Юзеф Ґлємп та15 владик Української Греко-Католицької Церкви із двомастами двадцятьма тисячами паломників зі Східної і Західної України, Польщі, Данії, США, Великобританії, Німеччини, Чехії, Казахстану та інших країн спільно молились в наміренні мирного християнського сусіднього співжиття польського та українського народів, залишивши за плечима минулі історичні взаємини і непорозуміння обох народів. Того року міжнародна проща до Марійського Духовного центру села Зарваниця була названа як Проща Любові і Прощення.

Всеукраїнська молодіжна проща у 2008 році відбулася 12-13 липня. Проща до Марійського духовного центру офіційно називається Всеукраїнською, але завжди набирає міжнародного масштабу. Також її відвідають представники не тільки різних країн, а й конфесій, бо проща завжди відкрита для всіх.

У 2009 році у Всеукраїнській Прощі до Зарваниці взяв участь навіть Глава держави з родиною. Віктор Ющенко долучився до Хресного ходу до місця проведення урочистої архієрейської літургії. У своєму вітальному слові до прочан Президент України наголосив на великому духовному й історичному значенні Зарваниці, яка творить особливий зв`язок України з її покровителькою - Божою Матір’ю: «Для нас Зарваниця - джерело і ріка. Як джерело вона проходить крізь товщ землі і часу, беручи своє начало з Київської Русі. І, як ріка, творить велике українське море любові до Божої матері, єднаючись з усіма головними місцями прощ в Україні, які є Богородичними».

Кожен рік Проща тематична, себто, присвячена. У 2012 році Проща присвячена Патріярху Йосифу Сліпому.

Блаженніший Святослав, вітаючи паломників у Зарваниці, звернув увагу на київське коріння, яке у Зарваниці відчуває наша Церква, бо «саме тут монах Києво-Печерської лаври вперше відчув на цьому місці Божу присутність, пережив оте захоплення, оту Зарваницю, відчув присутність Сина Божого і його Пресвятої Матері». Переказують, що в часи монголо-татарського нашестя монахові з Києво-Печерського монастиря, який зупинився на Поділлі, у сні з’явилася Матір Божа. Вранці біля джерела чернець побачив Її ікону, і на честь цього дива збудував у печері келію, де й примістив чудотворну ікону, а засновану оселю назвав «Зарваницею», бо тут його «зарвав» сон.

Президент України Віктор Ющенко у Зарваниці: «Я прийшов сюди як християнин до братів-християн і як українець до братів-українців. Думаю про нас і думаю про нашу славну і непросту українську дорогу, якою йдемо до свого храму, дорогу до нашого спільного храму, нашого спільного і особистого для кожного. Велика сила криється у нашій українській дорозі. Великі випробування пережив наш народ і великою є його могутність, бо вона походить від глибокої, чистої і світлої віри. Серце бачить перед собою образ ченця, образ людини, яка тут, у Зарваниці була умиротворена надією на Божу Матір. Наш світлий народ. Це - його великий образ».