Нині в Києві був гей-парад, який закінчився доволі передбачувано - геїв били. Іноді, дуже сильно. І, знаєте, що? Мені їх шкода, не дивлячись на те, що вони самі спровокували власне побиття. Вони й так страждають від самих себе, а тепер ще й від людей. Так, звісно, їх попереджували, а Кличко навіть просив не ускладнювати й без того непростої ситуації в місті. Однак, хворі люди на те й хворі, що вони слухаються не здорового глузду, а власних пристрастей. Хіба ці геї не нагадують біблійних Ніневіян, яких Господь помилував не тому, що вони покаялися, а тому, що були тупими і не розуміли свого гріха? Про їхню тупість написано цілком конкретно - «Мне ли не пожалеть Ниневии, города великого, в котором более ста двадцати тысяч человек, не умеющих отличить правой руки от левой, и множество скота?». (Іов.4:11) (Цитую російський переклад, бо український не такий ефектний в цьому випадку). Звичайно, вони потім покаялися, вже п і с л я проповіді пророка. Але Господь їх помилував ще до того, і про це також варто було б наголосити.

Мені здається, хоча тут я можу помилятися, але неадекватне ставлення до гомосексуалізму дійсно виникло в середовищі людей, які в певному сенсі самі не байдужі цієї теми. Вона їх болить, мучить, зудить, не дає жити. От для мене, першого з грішників, але цілком гетеро сексуального чоловіка, питання сорту гріха інших людей зовсім не турбує. Мені важливішим є власна гріховність. Багато важливіша. Мені все рівно, через який саме гріх гине мій ближній – через гординю, жадібність, чи гомосексуалізм. Мені важливо, яким способом я можу йому допомогти врятуватися. Тому, я вважаю збоченням не тільки гомосексуалізм чи якісь інші похідні, але й надмірне зацікавлення деталями життя інших людей, чи то сексуальним чи то будь-яким іншим його боком. Єдине, що варто розуміти будь-якій людині в подібних ситуаціях, що це не її справа та компетенція. Вмішуватися в життя інших це прерогатива людей, наділених особливою пророчою харизмою – переважно священнослужителів, але й то не всіх.

Я не перестаю вважати гомосексуалізм страшним гріхом, головна проблема якого лежить не в юридичній, але в онтологічній, богословській площині. Тим не менше, одна з головних проблем геїв полягає в тому, що натурали не вміють їх адекватно сприймати. По суті, всі оці паради – це волання до світу про допомогу. Можливо, більшість вважає це демаршем проти гонінь на геїв у світі, зокрема в Україні. Насправді це волання про допомогу. Вони насправді існують серед нас. Їм реально потрібна допомога. На даний час ні суспільство, ні Церква такої допомоги запропонувати їм не можуть.

Давній православний принцип «Любити грішника та ненавидіти гріх» ніколи не тлумачилося Церквою, як дозвіл бити геїв палицями. Як і кожна духовно-душевно-тілесна хвороба, гомосексуалізм теж має свою клінічну картину. Звичайно, Церква дві тисячі років лише тим і займається, що лікує людям зранені душі. Вона знає, як це робити, маючи надзвичайно дієву методику. Інша справа, що далеко не кожен пастир знає, як на практиці вести себе з гомосексуалістом у храмі, що потрібно робити та говорити для того, щоб допомогти хворому. А тому, пануючою методикою стало публічне вигнання геїв із церков. Там залишаються лише ті, хто приховує свою орієнтацію, або ті, хто в ній керує.

За Свого земного життя, Спаситель наш Ісус Христос усіляко підбадьорював грішників. Він не цурався їх, бачачи в них готовність змінити свій спосіб життя. Не раз він повертав до нового життя найбільших грішників, і навіть тих, хто провинилися перед Законом у статевих гріхах. У той час, коли розлючений натовп готовий був каменувати жінку-блудницю, Він лише сказав їм: - хто з вас без гріха, нехай першим кине в неї камінь. У Божих очах усі ми грішники. І відрізняємося один від одного не праведністю, а всього лиш сортом улюблених гріхів. І то не факт, що вже завтра ми не повторимо гріхи людей, яких ми так полюбляємо осуджувати. Такі тенденції православна аскетика дуже добре пам’ятає. («чему посмеешся, тому и поработаешь».)

Справа не в тому, Європа ми чи не Європа. Все значно глибше. Питання варто ставити не інакше як, християни ми чи не християни. Якщо ми захочемо називати себе християнами, то це вже накладає на нас чимало обов’язків. Перший із яких - любити безумовно (без жодних умов) будь-яку людину так само, як її любить Христос. А Він, як пригадуєте, молився навіть за тих, хто Його розпинав. Чи схвалюю я гомосексуалізм? Ні, звичайно. Це важкий недуг людини, який вимагає тривалого лікування.

Чи схвалюю я гей-паради? Ні, що ви! Паради повинні влаштовувати переможці. Принаймні, так це було споконвіків. Геї - це люди, які програли битву зі своїми пристрастями. Тому, гей паради важливі хіба для одного - статистики та підрахунку скільки людей потребують термінового лікування. Однак, такі парад не слід забороняти, бо в такому разі вони приковують до себе ще більше уваги. Незаслуженої та непотрібної. Натомість, такі акції слід, як я собі міркую, повернути в потрібне нам русло. Їм треба дати чітко зрозуміти, що «натурали» відчувають увесь їхній біль, готові їм допомагати в боротьбі з гріхом та пристрастями, що роздирають природу людини на дві іпостасі. Коли людину болить зуб, то вона сподівається на підтримку друзів, а не на осуд та кепкування. Ми погані християни, поки не навчимося розуміти такі, доволі прості моменти. Замість того, щоб їх бити, можна стати перед ними на коліна з плакатами "Сину, повертайся додому. Отець чекає".

"Адекватний" віруючий чудово розуміє, що він сам живе негідно. Він гине. Його хата горить, а часу та сил на покаяння все менше. Навіть із цього боку думати про те, якому виду сексу надає перевагу його сусід просто безумство. Коли помирає людина, яка усвідомлює, що в той момент вона переживає свої останні хвилини життя на землі, то вона була б останньою дурепою турбуватися про погоду, курс долара, останні модні тенденції чи іншу маячню. Люди в той момент хочуть того, що справді має вагу – Сповіді, прощення друзів та близьких, присутності дітей поруч. Так і всі ми маємо розуміти, що час нашого життя спливає, як би ми себе не тішили. У нас немає часу заглядати в шпаринку спальні сусіда. Немає!

Як і кожен християнин, я засуджую гомосексуалізм, зрештою, як і всі інші відомі нам гріхи та пристрасті. Але я не вважаю саме гомосексуалізм єдиним страшним людським гріхом, який вартий такої бурхливої реакції на нього. А ще, гомосексуалізм конкретної людини – це справа винятково її особисто, її духівника та лікаря-сексопатолога. Все. Більше нікого він не повинен торкатися. У свою чергу, я також дуже сильно сподіваюся, що гей-паради не є невербальною вимогою гей-товариства віддавати їм на поживу наших дітей. У такому випадку, як православний пастир, я цілком щиро благословляю хімічну стерилізацію кожному педофілу.

Дякую за увагу!