Глибокої, дотепної, продуктивної думки цього українця-салезіянина дуже не вистачає у різноголосому хорі коментаторів дискусійного шоу на відкритті Олімпіади в Парижі. Священнослужителя-католика, щирого українця європейської цивілізаційної орієнтації, дослідника карнавальних традицій в лоні християнської культури. Мені пощастило багато спілкуватись з ним, зокрема, щодо останньої тематики, оскільки теж мала і маю дотичні наукові зацікавлення. Ми як однодумці жваво обговорювали карнавальні традиції, котрі побутували в різних християнських народів: їх походження, особливості, їх мету і форми, спільне та відмінне в них та в український вертепних дійствах з машкарами, сміхом та сенсами, розвій цих традицій, і найбільше — як їх можна і варто використовувати в сучасності, для актуального творчого й гідного розвитку нашої культурно-духовної ідентичності. Серед іншого, обговорювали і зміст та достойну межу кпинів, само-кпинів, натяків та сатири у таких традиціях. Хто був знайомий з отцем Олесем та його поглядами — знає, що його життєрадісність та здоровий гумор, прихильність до сміхової пародійної візуалізації та дотепних жартів гармонійно сполучалась з християнською принциповістю, розбірливістю й доброзичливістю.

Звісно, до отця Олеся нині можна лише вдячно посміхнутись :) , адресуючись Нагору, і ані я, ані хто інший не може стверджувати, які саме оцінки від нього зараз прозвучали би. Тож, світло згадуючи його погляди та настанови, дозволю собі продовжити власні викладки, аналогічні яким я озвучувала у наших з отцем цікавих обговореннях — і отримувала його повне схвалення та зацікавлене спонукання продовжувати свої дослідження в даній тематиці.

Прикметно, що у світі та в Україні зокрема кожен знаходить, реагуючи на подію, "свої" знаки, я знайшла от які плюси:

• "Таємна вечеря" залишається найбільш упізнаванним у подібних застольних сюжетах;
• побічним ефектом дискусій навколо шоу став сплеск інтересу (і відповідних пошукових запитів) до “Таємної вечері”, цінність якої варта такого захисту;
• принаймні частина українців розрізняють європейські цінності та європейські, скажімо так, експерименти, та бачать в Європі різні сили/складові, а відтак - не відсахуються від "гнилого Заходу";
• християни готові відстоювати своє (у т.ч. українці) і роблять це;
• і досягають певних результатів (перепрошень, згуртувань);
• українці не пересварились між собою з цього приводу - принаймні більше, ніж з будь-якого;
• релігієзнавці мають багато роботи і матимуть в осяжному майбутньому.

Олімпіада — це про здоровий дух у здоровому тілі, про принаймні призупинення війн та чесні змагання, куди збираються глядачі та вболівальники, об’єднані спільним інтересом. Митецьке оформлення Олімпіади мало б підкреслювати саме це. А толерантність — це не тоді, коли люди змушені “проковтувати” ті чи інші кпини, образи чи знецінення. Толерантність — це не тоді, коли можна публічно образити/знецінити якусь частину співгромадян (а до іншої частини таке — зась, фу, ретрогради і судові переслідування). Хоча у даному випадку, напевно, краще б подумати про здоровий глузд і прагматичність (от нащо провокувати цілком очікувану бурю між своїми, коли до порогу підбирається підступний кривавий агресор?). Так, межа між самовиразом, захистом власної ідентичності та непосяганням на те саме у ближнього - тонка і не завжди є предметом поточного консенсусу. То, може, краще перфомансити в полі спільно прийнятного?

Бо, знаєте, публічні приклади — вони заразливі. Не хочу тут ставити свіжий візуальний “шедевр” від одного з київських ТРЦ (можна легко вигуглити, увівши у “Зображеннях” фразу у лапках “Сповідальня папи дрімського”). Вікно Овертона? Українці вже належно відреагували на глум з таїнства, однак краще б таких “клинів” між нами вбивалось менше, особливо під час навали жорстоких нападників. Бо, окрім поведінки дикої горе-сусідської орди, котра нападає (гарбає, вбиває) на все, на що може, є й інші руйнівні егоїстичні налаштування, зокрема: "Ми хочемо жити так, як нам подобається, і байдуже, що після нас хтось/щось залишиться - не нашими зусиллями, але - хай за нашими правилами". Хоча — що може залишитись, якщо українці та всі інші притомні європейці не згуртуються зараз на належну роботу з відпору спільному ворогові, замість “розхитувати спільний човен” принагідними сумнівними шоу.

Але я, як і отець Олесь, все ж — єврооптимістка, тому що:

• я українка, Україна — частина Європи, тож європейська цивілізація — моя;
• вона має здорові корені, які у значній перспективі брали — і візьмуть — своє;
• кращої — нема;
• в цілому вона мені подобається;
• вважаю, що вона подолає чергові манівці/сумнівні експерименти/підступи ззовні, і то - не без нашої, українців, участі;

І ця участь — цікавий для нас виклик, цікаве завдання, для релігієзнавців — ще й цікавенне поле досліджень.

ПС: емблему на фото я дуже давно розробила для своїх візитівок і обкладинки своєї першої монографії — сподіваюсь, всі читачі РІСУ знають походження всієї використаної символіки.