Чи не всі релігієзнавці, окрім дослідження проблематики планових тем, мають ще індивідуальні наукові зацікавлення. Це — природно, адже наша релігієзнавча царина містить надзвичайно багато всього цікавого для вивчення, що неможливо охопити планово, і важко не спокуситись :) на допитливі, а то й - авантюрні мандри бодай частиною цього різноманітного дослідницького поля.

Я періодично забігаю на нього, зокрема, - цікавлюсь сучасною актуалізацією легенд та міфів, помічних у нашій сьогоднішній боротьбі з ворогом, тематикою віри й релігї у популярних бук-епопеях та в топових продуктах маскульту, а також — релігієзнавчими аспектами фанфіків. Останні, менш відомі в академічних релігієзнавчих колах, потрапили у поле моє уваги завдяки тому, що в них бувають (і — що особливо привабливо — можна це створювати самим) корисні мислевіруси щодо розбудування світу, де Горішнє має свої належні місце й роль.

Жанрів та напрямків фанфіків існує стільки ж, якщо не більше, ніж у літературі, що стимулювала їх народження. Ті, що цікавлять мене — мають джерелом натхнення творчість видатних письменників, що глибоко рефлексують у своїх історіях над релігієзнавчими питаннями. Серед таких авторів, напевно, на першому місці за серйозністю представлення цих питань та за популярністю написаного — Дж.Р.Толкін (а відповідні друге та третє місце натепер, мабуть, посідають Дж.Ролінг та К.Люїс). Тож для характерних прикладів фанфіків з наявним релігієзнавчим інтересом візьму ті, що походять від світу Профа (тобто — професора, як з лагідною повагою називають Толкіна його шанувальники).

“Історія стає легендою, легенда перетворюється у міф” — ця істина про те, звідки беруться легенди, зайшла у масову свідомість сучасників якщо не безпосередньо з творів Толкіна, так принаймні з їх екранізації П.Джексоном (озвучена на початку кіно-епопеї “Володар перснів). Напевно таке твердження висловлене не уперше, воно — віку самої історії, в різних словах повторюване творцями філософських шкіл та релігій, і є тим висхідним, що приваблює дослідника — адже надихає на дослідження наступних перспектив (використання міфів — та їх розвитку чи й творення). Зокрема — надихає на релігієзнавчі розвідки, як оце перетворене дає наснагу вірити, цінувати і перемагати. Ну а, розвідуючи, чому б і самому не написати щось цікаве корисно-мислевірусне? ;)

У часи, коли історія вчергове щетиниться війною, фанфіки, у яких перетинаються теми війни та віри, людського і надлюдського, теми вічних цінностей та споконвічних пороків — особливо востребувані як у творчості самих їх авторів, так і — у вдячних їх читачів (як добре бути водночас у обох якостях :) поруч третьої — дослідницької, розвідуючи таку цікавенну лакуну!). Характерно, що серед авторів таких фанфіків — вагомо представлені саме наші воїни, а також — їх рідні.

Творці фанфіків часто пишуть під псевдонімами, і сама специфіка фанфіківського напряму літератури така, що автори можуть писати фанфіки на фанфіки, продовжуючи й розвиваючи чиюсь і “висхідну”, і “похідну” творчість, синтезуючи її з власною чи й співпрацюючи у гурті колег. Часом один і той самий твір на одному ресурсі підписаний ніком, а на іншому — ПІБ :) Тому я сумлінно надаватиму лінк на тексти (і дуже рекомендую їх почитати), з великою подякою всім авторам фанфіків.

Прикладами фанфіків, де є релігієзнавчий інтерес: класичних за Толкіним (які деталізують у його дусі описані ним історії) та “неканонних” (де дії виходять далеко за ці межі) є “Астальдо” та “Атарінья”. В них, зокрема, розглядаються різні варіанти співпраці (чи неспівпраці або й протистояння) різних Божих створінь, духовних та втілених, між собою і з Творцем, та різні наслідки того чи іншого їх вибору. Задоволення від розгортання опису змісту цих двох творів можна сміливо порівняти із задоволеням їх читання, однак виділю бодай найкорисніший, на мою думку, мислевірус, що стає очевидним при послідовному знайомстві з обома. Перш ніж його означити, маю зауважити, що у фанфіках, як і в іншій літературі, мислевіруси можуть бути як уповні свідомо закладені авторами, так і фактично відчитуватись (більшістю чи частиною читачів) у тексті автора, що творив як хотів.

Отже, що ж це за мислевірус? Він розгортається у діях одного з головних героїв (що важливо — напівкровки, у походженні якого зустрілись предки різного духовного та втіленого рівня). Цей персонаж, Елронд Напівельф, маючи власні уявлення про можливі цілі, наміри та дії Творця та його найближчих співробітників, йде не на конфлікт з ними (розуміючи його безсенсовість та приреченість), а бере на себе відповідальність за спробу з корекції відтинку історії, який у його предків стався не без трагічності через конфлікт замість співпраці. Спроба виявилась успішною: співпрацювати з Горнім — вигідніше, ніж покладатись ЛИШЕ на власний розсуд, водночас не відмовляючись від власних зусиль та відповідальності.

Різні варіанти подібного налаштування присутні у багатьох фанфіках класичних (наприклад: “Судьба”, “Cон про те, як Глаурунг Золотий бути крилатим забажав”) та “неканонних” (наприклад: “В безодню впала ця зоря”, “Партизани Белеріанду”). Серед останніх особливо варто виділити ті, котрі прямо чи опосередковано асоціюються з теперішньою війною, котра точиться в Україні. Ця війна відчитується у фанфіках “Комітет з цивільної оборони”, “Лист гітлумців Морготу Баугліру”, “ДРГ”, у яких містяться приклади концептуальної чи принагідної, парадоксальної та дотепної взаємодії персонажів різної природи та духовного статусу.

Багато алюзій на війну сьогоднішню міститься у фанфіках “Коханка війна” та “Дві клятви”. Це — не просто цікавенні варанти радше класичних фанфіків за Толкіним, а й — роздуми авторки про те, як ефективно пережити і перемогти — ворогів, власні та соратників слабкості, як не втратити під час війни свою природу, цінності, здатність кохання, як вистояти (й жити далі) під час і після випробовувань, які ранять тіло й душу. Ця проблематика відтіняється у взаємодії персонажів духовних та втілених, і найкращі результати, знову-таки, бувають тоді, коли кожен займається своїми справами/покликаннями та спромагається на доцільну співпрацю з інакшими.

І я не втрималась, щоб спробувати писати вже відверто релігієзнавчі фанфіки. Адже мене рефлексія навколо “Історія стає легендою, легенда перетворюється у міф” завела далі припущення, що реальні історичні персонажі ставали легендарними, а згодом — і міфічними. А що, коли серед цих персонажів були й інші — такі, котрі описуються в різних визначеннях у різних святих книгах, не лише — у міфах? Зрештою, відомо, з ким католик Толкін асоціював валарів, майарів та ельфів, а він-бо ретельно вивчав і Біблію, і міфи та легенди різних європейських народів, й він не писав свою епопею як казку, а радше викладав у художній формі своє дослідження та уявлення про наш світу, де історію творять різні діячі. Тож в нашій історії можуть бути різні персонажі різної природи, і їх шляхи перетинаються. Цю думку я й винесла у назву свого фанфік-циклу “Шляхи перетинаються”, де експериментується взаємодія героїв різного духовного та втіленого рівня.

Зазначу, що далеко не я перша рішилась на припущення про таку взаємодію — звичайно, вони давно присутні у фанфіківському полі, наприклад: “Captain Tinkerbell” (де сам Толкін вживу зустрічається і спілкується з тим, кого він описав як героя своєї епопеї), та “Митець” (де той самий герой допомагає певному діячу реальної європейської історії). Такий напрямок розитку Толкінівської творчості був прозоро спонуканий ним самим, котрий передбачав події наступного (за описаних ним) періодів історії світу, де люди ставали головними дійовими особами. Після Профа Дж.Ролінг “повернула” магію (точніше, її оприявлення в людському світі, який не дуже хоче її бачити), а Дж.Мартін відверто висловився, що вона нікуди й не зникала, просто люди у своїй матеріалістичній гордині нехтувати світом, який існує поза нею. От цей світ (світ не чаклунів, а духовних сил), можлива взаємодія з ним та частка його присутності в самих людях — і приваблює як богословів та маститих письменників, так і любителів фанфиків. І релігієзнавців :)

Окремим інтерактивним жанром у фанфіках є ті, котрі створюються колективно і розвиваються не лише написаними (у тому числі онлайн в режимі реального часу), а й — у рольових іграх вживу. Офлайн-ролівки, зокрема — по світу Толкіна — активно практикувались ще з ХХ ст., в тому числі — в Україні, а у ХХІ ст. Інтернет надав можливість проводити їх і онлайн та в комбінованому режимі. В соцмережах стали множитись фанатські та фанфиківські групи. Яскравим прикладом такої творчості є групи в Фейсбуці “Auta I lome: про світи Толкіна/Толкієна українською мовою”, де фанфіки виставляються і жваво обговорюються, та “Ексурсії Більба Беггінса”, де учасники самі стають героями фанфіків, які гуртом і пишуть. Але феномен колективних фанфіків вартий окремого релігієзнавчого дослідження та представлення, яке вже заплановане.

Продовжувати дослідження варто, як і продовжувати нашу боротьбу за виживання, за власну державу, за гідне місце серед усіх дітей Творця, що на боці Світла і Добра, у співпраці та творчості.