Після його некролога хочеться ще написати особистіше. Він-бо був не просто моїм науковим керівником, але й наставником, від якого я дуже багато всього навчилась. Вчений-глиба з тисячами наукових праць, Петро Лаврентійович багато писав і для енциклопедій, видав кілька релігієзнавчих підручників, а знав та розумів ще більше. Мабуть, центральним його дослідницьким інтересом був католицизм, який він досліджував неупереджено й об’єктивно, осягнув глибоко. Мав для цього, можливо, найкращі висхідні умови: апріорної незаангажованості, відсутності особистих чи родинних образ католицизмом чи за католицизм, фактичної невоцерковленості в якусь конфесію, а разом з тим — був вихований в українській культурі як частині європейської. У цьому ми з Петром Лаврентійовичем співпали, тому й було легко порозумітись, тому я ухоплювала те, що він писав, розповідав, про що розмірковував і що давав до тями.., тому я багато у чому поділяла його оцінки, припущення, дослідницькі версії, надії. Петро Лаврентійович, будьте певні, я продовжую і продовжу...

А от що могли бачити, відчувати і за що дякувати всі без винятку його учні — так це його погідну, інтелігентну, врівноважену вдачу. Петру Лаврентійовичу вдавалось і у радянські часи успішно проходити “лезом бритви”, досліджуючи релігійні процеси настільки делікатно, наскільки це було можливо для поміркованого чесного науковця, що має дар поваги і мудрість філософа — недаремно ж його шанували і католицькі священнослужителі, з якими він спілкувався. Що вже казати про його учнів, котрим пощастило мати наукового керівника, консультанта, порадника, який щедро і розуміюче приділяє час і увагу, не тисне і не нав’язує, натомість вміє розгледіти та відтінити цікаві ідеї, наштовхнути на їх вдалий розвиток чи розворот, підказати невідомі матеріали, шляхи, обійти манівці, сконцентруватись на найбільш важливому та перспективному. Осиротіли ми, учні... Що ж, маємо передавати далі те, що отримали від нашого Вчителя. Вдячна йому світла пам’ять, та продовжуймо його справу!

Ще дуже важливими уроками від Петра Лаврентійовича є життєві, такі як оптимізм, добрий гумор, рівне ставлення до всіх. І — розбудова міцного тилу! Родина, подружжя. Кохання і злагода в родині — це запорука всіх стабільних успіхів і поза її межами. Петро Лаврентійович разом з дружиною пані Зоєю пишався донькою та онуками, вони — гідне продовження його життя.

А ще ж він працював на дачі, на землі, як добрий дбайливий господар — дуже довго працював конкретно на землі. Без фанатизму, а у задоволення. Чим підтримував своє здоров’я, бадьорість, кураж, життєлюбність.

Взяла я під кінець і ще один урок: поспішаймо жити, працювати і спілкуватись, поки є на це роки, місяці чи тижні, поки є сили, снага, слух... І цей урок буде не про те, що “не залишаймо наших вчителів, котрим роки все придаються”. Знаю-бо по своєму власному батькові, що може прийти час, коли людині вже, скажімо так, не про те йдеться. Петро Лаврентійович спілкувався з нами ще на передостанніх наших онлайн-засіданнях. У 92 роки! Не всім пощастить дожити у комунікації до такого поважного віку.

Тож незалежно від зовнішніх обставин, які можуть змінюватись і на гірше, і на краще — живімо, працюймо і спілкуймось тут і зараз з усіма нашими дорогими людьми, поки є бажання і хоч якісь можливості.

А з Петром Лаврентійовичем я вже звикла останнім часом спілкуватись на осанве, ну і сподіваюсь колись продовжити разом з ними та всіма дорогими колегами наші цікаві дослідження та дискусії у засвітах.

З любов’ю, учениця і колега Петра Лаврентійовича від грудня 1994 р., Ольга Недавня.