Блог Віктора Котовського_image

Блог Віктора Котовського

Не умовкайте перед ним!

05.08.2014, 11:30
Привид великої біди блукає Україною… Триває війна, гинуть люди… Горе вже увійшло не в одну сім’ю. Сьогодні як ніколи людям потрібне слово втіхи й духовного зміцнення. Сьогодні як ніколи люди прислухаються до голосу священства, вірячи, що голос цей лине звідти, де немає обману, підступності, лукавства, користолюбства. Сьогодні як ніколи люди згадують про Бога, від Якого свого часу легковажно відмахнулися.

Привид великої біди блукає Україною… Триває війна, гинуть люди… Горе вже увійшло не в одну сім’ю. Сьогодні як ніколи людям потрібне слово втіхи й духовного зміцнення. Сьогодні як ніколи люди прислухаються до голосу священства, вірячи, що голос цей лине звідти, де немає обману, підступності, лукавства, користолюбства. Сьогодні як ніколи люди згадують про Бога, від Якого свого часу легковажно відмахнулися. На жаль, немає у світі такого пресвітера чи священика, який міг би своїм, бодай найсердечнішим словом, заспокоїти матір, яка поховала сина, подарувати надію бійцеві, який ковтає сльози, сидячи в інвалідному візку, показати вихід із безнадійного становища втікачам, котрі втратили в рідних місцях усе, чим жили, дати впевненість державному діячеві, який не знає, як звести кінці з кінцями в умовах війни. Ніхто з людей, навіть найдуховніших, не зможе, бо ми люди й наші можливості – людські.

Але, слава Богу, є у нас Той, чиї можливості безмежні. У першій Своїй проповіді в синагозі Ісус виклав просту й зрозумілу програму Своєї майбутньої діяльності, власне, мету Свого приходу на землю: «Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене звіщати Добру Новину убогим і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння й відпустити пригноблених на волю» (Лук.4:18). Це сталося дві тисячі років тому, сьогодні навколо зовсім інший світ, інші історичні обставини, інші люди, але якщо придивитися уважно й приміряти Ісусову програму на наше сьогодення, то виявиться, що жодного пункту в ній опустити не можна. Триває війна. Духовне й фізичне змішалися. Скільки людей загинуло, лишивши після себе рідних із глибокими ранами в серцях, скільки молодих хлопців потрапило в полон і доля їхня невідома, скільки біженців стали в довгі черги убогих прохачів, скільки ще по наших містах та селах є чоловіків та жінок отруєних ворожою пропагандою, пригноблених ідеологією божевільних політиків.

«…сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають і вбогим звіщається Добра Новина» (Мт.11:5). Ми не претендуємо на те, щоб творити такі чуда як Спаситель, але одне з Його чудес сьогодні є доступне й для нас. Відкривати очі «сліпим» і вуха «глухим», проповідуючи літо Господнє сприятливе. Сьогодні Церква просто зобов’язана зійти зі свого християнського Сіону в долину до своєї пастви. Туди, де косять пшеницю, складають машини, доглядають дітей, туди, де точиться війна. «О ви, що нагадуєте про Господа, не вмовкайте! Не вмовкайте перед Ним…» (Іс.62:6) Ті, кому відкриються «вуха», почують Його голос: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння!» (2Кор.6:2). Час сприятливий для покаяння, для навернення до Бога. Час особливо слушний для тих, по кому лупцюють із «градів», кого, захопивши в полон, четвертують у катівнях, хто лежить в окопі пошматований після обстрілу й бачить, як наближається його остання година. Час особливо сприятливий для тих, котрі чекають своїх синів живими. Час сприятливий для всіх, хто хоче бачити свою Батьківщину вільною, рівноправною в гурті демократичних країн, заможною, сильною і щасливою.

У країні процвітає корупція, наркоманія, п’янство, що не рік зростає число розлучень, йдуть під скальпель тисячі ненароджених дітей… Ось таке наше життя. На «релігію» дає світ лічені хвилини на телебаченні та радіо. На що ж витрачають дорогоцінний час ті, кому Господь подарував велике благословення спілкуватися з мільйонами людей через ефір? Водять людей по святих місцях, розповідають їм історію Церкви, гортають перед ними релігійний календар, демонструють чесноти давно померлих святих мужів, занурюють у глибини Слова… Не заперечую, все це, можливо, й потрібно, але не сьогодні. Сьогодні людям необхідне найпростіше: пояснити, що таке гріх і привести їх до покаяння. А далі вони самі збагнуть, що захищають солдатів не скільки каски й бронежилети, стільки Господь по молитвах, що оздоровлює травмований розум не психолог, а Ісус Христос. Він знає про розбомблені хати, зруйновані підприємства, спалені пшеничні поля. Він не байдужий до нашої біди і «кожен, хто просить, той одержує, хто шукає, – знаходить, і тому, хто стукає, – відчиняють» (Лук.11:10). Через Його волю проходить вода, газ, електроенергія. В Його компетенції поставити таку владу, котра дбала б не за свій гаманець, а за добробут народу. Все це Він може здійснити, якщо люди будуть за це молитись.

Успіх у молитві приходить через покаяння. Той, хто несе людям Добру Новину, мусить мати слово, що торкалося б людського серця. Нехай хабарник дізнається, що від Бога нічого не приховаєш, і раніше чи пізніше непідкупний Суддя винесе йому Свій суворий вирок. Нехай блудник і гультяй довідається, що брудне його щастя неодмінно закінчиться гіркими слізьми. Нехай політик, котрий давно вже згубив свою совість, отримає перший дзвінок-попередження через Слово, сповнене Духа Святого.
Пастирю Божих овець, очистись і проси, Господь дасть тобі таке Слово!

Нещодавно невелика група християнської молоді з Києва вирішила здійснити євангелізаційну подорож по районних містечках і селах нашого Правобережжя – від Києва до Одеси. Відвідали понад п’ятнадцять населених пунктів. Що вразило? Відкритість сердець до проповіді Благої Звістки. Ніхто з молодих людей не агітував за свою конфесію, не намагався залучити у свою церкву, – тільки Христос, тільки Слово Істини. Потроху починають доходити до нас Ісусові слова: «Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не притягне його до Мене…» (Ін.6:44). Отець Небесний притягне, а не ми якимись маніпуляціями, наполегливим запрошенням чи красивими обіцянками. Тільки ті Богові й потрібні, хто Ним залучений. Він приводить до покаяння, Він і уцерковляє в ту конфесію, що її вибрав Сам для Своєї дитини. Бо всі церкви –Христові, члени тіла Його, вони різні, але об’єднані Його Духом. «Не ви вибрали Мене, а Я вибрав вас…» (Ін:15:16), каже Спаситель, звертаючись до нас, щоб ми не метушилися, не «допомагали» Йому у примноженні своїх громад, не смикали людей даремно, бо вони й так розгублені від безлічі різних конфесій, де кожна проповідує щось своє – «найправильніше» і «найдуховніше». Відкриймо людям «очі» й «вуха» і даймо свободу. Господь їх приведе, куди треба, якщо вони почнуть Його шукати. Від нас же вимагається лише одне: бути чистими й надійними провідниками Його волі.

Вразило нашу молодь також те, як багато людей у нашій країні не знають по-справжньому ні що таке християнство, ні хто такий Христос. У цій молодіжній подорожі близько п’яти тисяч осіб почули Добру Новину. І коли прийде лиха година, вони вже знатимуть, кому принести свої жалі, у кого просити допомоги. І Господь почує їхні молитви. Бо кожен, хто просить від глибин розкаяного серця, той неодмінно одержує.

Останні новини