Не в ПЦУ і не збираються: що кажуть про церковне питання волинські священники Української православної церкви
Ольга Юсковець
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» поспілкувався з настоятелями волинських храмів Української православної церкви, які поки не наважились на такий крок.
Що волинське духовенство думає про перехід в ПЦУ і що їм заважає це зробити?
Станом на початок 2024-го на Волині налічувалося 625 релігійних організацій Православної церкви України (ПЦУ). Однак, попри утворення в Україні помісної церкви, повномасштабне вторгнення Росії та ухвалення спрощеної системи переходу, 517 волинських парафій досі лишаються частиною Української православної церкви так званого московського патріархату (УПЦ).
Тож перше, що запитуємо у священників: чи розглядалося у їхній громаді питання доєднання до ПЦУ й що вони думають про вихід з-під юрисдикції Української православної церкви.
Настоятель Покровського храму в селі Піддубці, протоієрей Микола Лафета каже, після прийняття відповідного закону щодо механізму переходу громад, у парафії відбулося голосування. Втім, стверджує, ті, хто захотів доєднатися до ПЦУ, були в меншості.
«У нас вийшло 85 на 15, може, й на 90. Тих парафіян, що не завжди ходили, скажімо, раз у рік, я не рахував. Перед людьми став і сказав: «Якщо ви маєте бажання перейти, то я не буду. Я заберу свої речі і піду додому». Ще раз повторюю: син священника, якось мені переходити – істину свою взяти і знівечити. От я служу тут 34-й рік уже… І сказати, що я піду за когось, бо комусь захотілося зробити ці розколи…» — каже протоієрей Микола Лафета.
Своє рішення залишатися в УПЦ представники церкви пояснюють по-різному. Одні чекають, поки замість них це питання вирішать у вищих церковних чинах. Інші прирівнюють підпорядкування ПЦУ до зміни віри чи зради. Майже всі, хто погодився спілкуватися на цю тему, переконують, що в московському патріархаті ніколи не були.
«Це питання розглядалося. Так сказати, минула влада пропонувала людям переходити у нову церкву. Але парафіяни, які тут трудяться, в цьому соборі співають, доглядають за ним, одноголосно вирішили, що їм немає, що міняти. Вони вважають себе українцями, їхні діти воюють на фронті», — розповідає клірик Свято-Воскресенського собору у Ковелі Максим Руденок.
«Я приймав присягу в Українській православній церкві, я став священником, викладачем. Половина Волині — мої вихованці. Викладаю загальноцерковну історію. То я кудись бігати буду? Щоб мої хлопці на мене дивилися і казали: «ага, власть міняється?» Хочуть зробити нас нижчою кастою, ніби ми якісь гірші, погані, ми не патріоти чи ще щось. Ну, хай кажуть. Я знаю, що в мене в душі і в серці», — міркує настоятель Свято-Іоанно-Богословського храму в селі Борохів Олександр Кратюк.
У лютому 2019-го збори церковної громади відбувалися і в громаді Свято-Миколаївської церкви в Ковелі. Однак, коли потрібно було ухвалювати рішення, каже настоятель храму Іоанн Кудласевич, вони вирішили взяти паузу.
«Бачу в мережі пишуть таке негарне слово «ждуни», але зважити і подумати це по-християнськи. Це не маму поміняти чи тата, це віру поміняти. Дехто каже, що ми нічого не міняємо, тільки юрисдикцію: виходимо з Московського і йдемо в Турецький патріархат. Але ми не були в Московському, я особисто в цьому переконаний. Ніколи ніяких грошей не передавали, ніяких звітів не давали. Тому ми себе до них не відносимо. Ні до одних, ні до інших. Переходити з чогось одного в інше, я вважаю, не зовсім правильно», — пояснює отець Іоанн.
Про те, що змінювати немає чого, говорить і настоятель Церкви Святого Олександра Невського, протоієрей Димитрій Григорчук.
«Я священник в четвертому поколінні. Кого я маю зраджувати? Свого прадідуся, який народився ще за царської Русі? Дід мій був гнаний комуністами. Куди я маю перейти? Дідуся свого зрадити?
У мене тато з Тернопільської області. Він націоналіст. Повірте, він пісень народних, козацьких знає більше, ніж будь-який депутат, який носить вишиванку і з жовто-блакитним прапором бігає. Куди мій тато має переходити? Куди? Скажіть, від кого він має тікати? Від свого коріння?» — говорить отець Димитрій.
До слова, церква у селі Підгайці, настоятелем якої він є, названа в ім’я Олександра Невського. Невський, за словами історика Андрія Плахоніна, вважається прабатьком московських князів та одним із головних святих у російському пантеоні.
У сталінські часи Росія використовувала Олександра Невського у своїй пропаганді, а вже у 2016-му він став покровителем сухопутних військ Російської Федерації. У лютому 2024-го Священний Синод ПЦУ вилучив Невського зі списку святих.
З цим протоієрей Димитрій не погоджується. Ми ж, мовляв, повинні гордитися, що він «наш», а Росія його собі привласнила.
«Князь Олександр, якого Невським вже при Петрі І назвали, носив титул князя київського і новгородського. Він наш, і ми повинні гордитися, що нашими були землі від Києва до Новгорода. А ми: «Ой, не треба нам князя Олександра, бо він святець Руської православної церкви». Нам навпаки треба пишатися і казати, що це древній наш князь, а вони взяли і просто його вкрали, як і все інше: землю, Крим», — міркує отець Димитрій Григорчук.
Змінювати свою конфесійну підлеглість з УПЦ в ПЦУ, за словами отця Віталія Теличка, наразі не планують і в церковній громаді Свято-Георгіївського храму в селі Залісся на Камінь-Каширщині.
«Нічого не розглядалося, нічого не ухвалювалося. Люди тримаються однієї думки, поки вона і залишилася», — стверджує священник.
У переліку помісних православних церков світу ПЦУ стала 15-ю. Окрім Вселенського патріархату, її офіційно визнають Елладська, Александрійська та Кіпрська церкви, ще кілька зробили це де-факто.
Настоятелі храмів УПЦ вважають, що цього замало. За їхніми словами, Українська православна церква має більшу підтримку у всьому світі, а отже, саме вона, так би мовити, є легітимною.
«Якщо ухвалюється якесь рішення, то воно ухвалюється на рівні всіх церков. Якщо вони ухвалюють рішення надати Україні Томос, то ми всі автоматично переходимо. Чому Томос наданий незаконно? Він признаний тільки однією церквою на Кіпрі. А інші? Як я можу перейти, коли мій закон, статус моєї церкви не дозволяє цього зробити, бо це незаконно?», — каже священник Микола Лафета.
«Українська православна церква нічого не порушила, не відступила, не розірвала єднання зі всім світом. Вона визнана всіма помісними церквами світу. Я можу їхати в Єрусалим, мене пустять в будь-який храм. Я можу поїхати в Польщу, в Болгарію… Нас визнають, ми маємо літургійне єднання з усім світом. ПЦУ визнає тільки дещиця, менша половина. Спершу сказали, що місяць і все. Вибачте, вже не місяць, а роки йдуть», — запевняє протоієрей Олександр Кратюк.
За словами предстоятеля Православної церкви України, митрополита Київського та всієї України Епіфанія, визнання ПЦУ – процес поступовий. З початком великої війни він і взагалі призупинився, зокрема, через роботу російської пропаганди.
«З часу повномасштабного вторгнення багато хто очікує, чим завершиться ця війна, бо пропаганда російська працює. Вони вкладають у вуха інших: «Почекайте, не визнавайте, прийде час, коли ми переможемо і не буде української церкви. Навіщо вам приймати якесь рішення, яке у майбутньому не буде мати вираження?» – сказав глава ПЦУ в інтерв’ю Радіо Свобода.
Як на Волині церковні громади переходять до ПЦУ і які санкції за такі дії застосовуються до духовенства
Священників, які приймають рішення перейти з громадою в ПЦУ, в УПЦ карають забороною служіння і причастя. На одних такі санкції діють, на інших ні.
Приміром, настоятель луцької церковної громади Свято-Марії Магдалинівського храму Олександр Колб взагалі отримав таку заборону ще до переходу. Причиною цьому стало співслужіння з представником Константинопольського патріархату.
Це лише каталізувало процес і громада стала першою у Луцьку, яка повністю офіційно перейшла в лоно ПЦУ.
«Якщо священник, який давав присягу на престолі, порушує її, то він автоматично від’єднується від нашої церкви. І тому, як він там служить? В Євангеліє написано: «Двом господарям служити не можна». Якщо людина зробила такий вибір, то вона йде до того єпископа, до якого вона хоче», — висловлюється настоятель храму УПЦ у Піддубцях Микола Лафета.
«Я думаю, що є різні ситуації. Може, хтось щиро переходить, скажімо, він дуже патріотично налаштований, думає, що там робить щось таке патріотичне, я не відкидаю.
Хоча якщо я, наприклад, в УПЦ молюся за воїнів, нашу державу, збираю допомогу, займаюся волонтерством… То хіба я тут не можу так само допомагати? Ну, гаразд, хочуть — будь ласка, я розумію. Але я не відкидаю, що якісь одиниці можуть бути перебіжчики, які бігають туди-сюди. Є й такі. Просто бігають. Ну, хай бігають, це їхня справа», — каже протоієрей Олександр Кратюк.
Згідно з даними департаменту культури, молоді та спорту Волинської облдержадміністрації, упродовж 2019-2024 року 179 релігійних організацій змінили своє конфесійне підпорядкування з УПЦ в ПЦУ. 77 з них зробили це після початку повномасштабного вторгнення Росії.
«У 2022 році 45 релігійних громад змінили свою конфесійну прилеглість, у 2023-му таких громад було 23. З початку цього року і до сьогодні 9 парафій змінили конфесійну підлеглість. Є і такі, які подали документи. Зараз вони на розгляді, по них так само ухвалюватимуть рішення», — каже завідувач сектору із питань релігії і національностей департаменту культури, молоді та спорту Волинської ОДА Василь Гайдук.
На Волині Православна церква України представлена двома єпархіями: Волинською та Володимирською.
Як повідомляє голова Інформаційно-видавничого центру Волинської єпархії ПЦУ, протоієрей Віталій Собко, від отримання Україною Томоса й до сьогодні до Волинської єпархії Православної церкви України перейшло 129 парафій та 18 священників.
«В 19-му було 70 парафій. Томос вручили, за рік було багато переходів, але потім почалося затишшя. Тож у 2020- та 2021-му – всього по одній парафії.
Наступна хвиля почалася із початком повномасштабного вторгнення Московії. У 2022 році до єпархії доєдналося 42 парафії. Потім процес перейшов у спокійне русло. У 2023-му ще 10 парафій доєдналися, а за ці місяці 2024 року було 5», — розповідає Віталій Собко.
Лідером з переходу є колишній Горохівський район, тоді як із Поліссям ситуація складніша.
«Треба перемогти, а тоді розбиратися: хто правий, а хто ні»
Одним із можливих варіантів розв’язання церковного питання в Україні, стверджують всі опитані нами священники, мало б стати об’єднання ПЦУ з УПЦ. Щоправда, одним час не той, іншим – люди.
«Об'єднання може бути. Якби цього хотіли деякі політики, вони б не перечили. Церква з'єдналася б давно і цього не було б. Може, навіть і війни не було б. Оскільки хтось не захотів єдиної української церкви, стався розкол.
На сьогодні минув той період, коли можна було з'єднатися. Війна, мусимо чекати її закінчення – інші настрої в людей. Церква поки що сама себе врятує, а от людей потрібно рятувати», — говорить настоятель Покровського храму села Піддубці Микола Лафета.
Думки про те, що спершу потрібно об’єднатися людям, а вже потім розв’язувати питання церкви, дотримується і священник Свято-Георгіївського храму села Залісся Віталій Теличко.
«Наразі моя думка така: треба заспокоїтися, з'єднатися, перемогти, а тоді розбиратися: хто правий, а хто ні. Якщо неправа та церква – значить, треба покарання. А не так, що у нас війна, треба поміч, а ми шукаємо між своїми ворога», — висловлюється отець Віталій.
Отець Іоанн Кудласевич з Ковеля стверджує, що єднання церков цілком можливе, однак, часто їм не близька поведінка представників ПЦУ.
«Думка про об'єднання завжди є. Ми маємо бути єдині. Але ми бачили болгарки, я був свідком, як у Волошки Ковельського району приїжджали представники ПЦУ. Вони себе не просто поводили некультурно, така поведінка не личить ні християнину, ні священнику. Тож поки що я перспектив не бачу.
Не бачу тих, до кого можна було б рівнятися, прагнути. Я там не бачу більшої святості, ніж в нас, а бачу щось трошки інше», — каже настоятель Свято-Миколаївської церкви у Ковелі.
На думку протоієрея з села Підгайці Димитрія Григорчука, розв’язання питання — в руках очільників церков.
«Вирішують питання хай ті, хто носить, як то кажуть, білі шапки. Владика Епіфаній, владика Онуфрій. Вони мають для того всі необхідні інструменти. Вони хай зустрічаються, вирішують це питання. Об'єднання можливе, якщо, журналісти менше будуть вогонь підливали. Якщо воюють два війська, мир хто підписує? Солдати чи генерали? Це я маю підписувати мир з кимось?», — каже священник.
Чому старослов’янська є традиційною мовою богослужінь у церквах УПЦ?
Якщо глобальні питання церкви не в руках простого духовенства, є речі, на які вони все ж мають вплив. Приміром, мова богослужінь.
Традиційно, мова звершення богослужінь у храмах Української православної церкви – церковнослов’янська. Проте в той час, як одні вважають її єдиною можливою для молитви, інші повністю чи частково перейшли на українську.
«Ми молимося старослов’янською мовою. Використовуємо українську в молитвах на освяченнях, великих зібраннях. Я б назвав це перехідним періодом від слов’янської до української», — розповідає отець Іоанн Кудласевич.
«У нашому Свято-Воскресенському соборі уже 147-й рік богослужіння звершується старослов'янською мовою. Хоча у нашій єпархії на Волині є парафії, де – українська мова. Ще з 1992-го є офіційний переклад богослужіння українською мовою, тому парафії, які хочуть служити українською мовою, роблять це за потреби. В нас такої потреби немає. Парафіяни Собору розуміють старослов'янську мову і моляться цією мовою, тому що вона для них рідна. Це їхня богослужбова мова», — пояснює клірик Максим Руденок.
Українською мовою у Покровському храмі в села Піддубці, за словами протоієрея Миколи Лафети, звершували службу протягом 12 років, однак знову повернулися до старослов’янської.
— Якою у вас звершується служба? Українською чи церковнослов'янською? — запитуємо.
— Церковнослов’янською, — відповідає співрозмовник.
— Не піднімалося питання переходу на українську?
— Було питання. Ми 12 років служили українською.
— Це сталося нещодавно?
— Ще до АТО. Тяжко було служити на українській. Звикли. До Бога треба звертатися мовою, яку дали святі. Там немає матюків. А на українській розмовній мові скільки нецензурних слів? А у слов’янській нема.
Змішане богослужіння практикують і в Свято-Іоанно-Богословському храмі у селі Борохів. Протоієрей Олександр Кратюк стверджує, що проблем з тим, що парафіяни можуть не розуміти мову, немає, мовляв, і в українській не завжди все зрозуміло.
«Церковнослов’янська – це не російська мова. Але я спокійно ставлюся до будь-якого богослужіння. Ну, звичайно, коли я виховувався, то, бачте, українською мовою практично так ніде і не служилося. Я звик церковнослов’янською мовою. В нас змішане богослужіння. Євангеліє, молитви читаю українською, а хор літургію, вінчання, похорон українською співає», — ділиться протоієрей Олександр. — Бачите, навіть в українській мові є стільки всього, що люди не розуміють. Дехто питає, про що мова в псалмах. Так само в богослужінні. Не все так зрозуміло. Якщо українською мовою – це не значить — раз і все як на тарілочці».
«Навіщо Кирило та Мефодій принесли нам азбуку? Чому ми сьогодні не пишаємося своїми князями? Ми вважаємо, що стали мудрішими, але вони боронили всю землю Київської Русі аж до Новгорода. А ми не можемо втримати те, що вже є», — міркує отець Микола Лафета.
Однак мова, яку ми зараз чуємо у церквах Української православної церкви, каже голова Інформаційно-видавничого центру Волинської єпархії ПЦУ, протоієрей Віталій Собко, має мало спільного з оригінальною церковнослов’янською.
«У церквах переважно Московського патріархату ви почуєте, як кажуть про так звану церковнослов’янську мову. Якщо дослідити, то це насправді церковноросійська. Річ у тім, що церковнослов’янська мова має різні так звані ізводи, тобто версії: російський та український. Можна читати ближче до української мови, а можна – ближче до російської. Вони не практикують українську версію, а саме – російську», — пояснює Віталій Собко.
Чи стала УПЦ після травневого Собору незалежною від Москви?
У травні 2022-го Українська православна церква провела у Феофанії Собор. На ньому УПЦ, нібито оголосила про самостійність, незалежність від Москви та висловила незгоду з позицією патріарха Кирила щодо війни в Україні. До Статуту про управління Українською православною церквою внесли зміни.
Ці зміни згодом перевірила Державна служба з питань етнополітики та свободи совісті. За словами релігієзнавців, прийняття нової редакції Статуту та Постанови Собору УПЦ не призвело до розірвання церковно-канонічного зв’язку Української православної церкви із РПЦ.
«УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна). Церква й не проголошує власної самостійності (автокефалії).
Мало того, жодних документів чи дій, які б свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, члени експертної групи не виявили», — йдеться у висновку релігієзнавчої експертизи.
З висновками експертизи, представники Української православної церкви не погоджуються.
«Собором, який відбувся у Феофанії, ми не відокремлювалися від Московського патріархату, а ще раз засвідчили, що ми ніколи не були його частиною. У 1990-му ми стали окремою церквою, у нас був свій настоятель – блаженніший митрополит Володимир, який вже в Бозі спочив, а тепер – Онуфрій.
Ми ще раз заявили про те, що наша церква є автокефальною і дотримується тих кордонів, які були в 1991-му році. Для нашої церкви Кримська єпархія, Донецька єпархія, Луганська єпархія – це все частини Української православної церкви. На відміну від влади, наша церква зберегла єдність України», — говорить клірик Свято-Воскресенського собору Максим Руденок.
Щоправда, автокефальна церква – це та церква, що має свою автокефалію, надану Вселенським патріархом. Ні Томоса, ні інших документів від Константинополя Українська православна церква не отримувала. Тож, чи може вона бути незалежною?
Духовенство УПЦ каже: звісно, бо замість Томоса у них — грамота патріарха Олексія II.
«Якщо звернутися з проханням надати Томос, нам скажуть, що його вже надали. Прийняти його ми не можемо. Вийшло так: самостійна церква, може, певною мірою не всіма визнана. Всі розуміють, коли закінчиться війна, тоді і будуть підніматися церковні питання, а поки у нас одна біда», — міркує отець Микола Лафета.
«Томос – це грецьке слово, це звичайна грамота. В нас була грамота в 1990-му році про те, що Українська православна церква має свого настоятеля, має свій Синод, що вона керується вже своїми якимись такими постановами й так далі.
Дехто сказав: «Дивіться, в Статуті є такі речі, які можна трохи змінити». Добре, зібрались на Соборі, ухвалили Статут – чорним по білому, нічого не залишилося, що хоч би трішки вказувало на якесь відношення до сусідньої церкви», — говорить настоятель Свято-Іоанно-Богословського храму села Борохів Олександр Кратюк.
Священник додає: раніше був Радянський Союз, одна церква, тож, очевидно, що всі з неї вийшли, в тому числі і ПЦУ.
«Всі мають якийсь історичний шлях виходу звідти. От ми вийшли, все – ми незалежна церква», — каже протоієрей Олександр.
«Я не був в митрополії, ні в керівництві, не знаю, які там були в них зв'язки, але я розумію одне: що керівництво церкви заявило про те, що ми з Москвою більш ніяких зв'язків мати не будемо», — пояснює священник Свято-Миколаївської церкви у Ковелі Іоанн Кудласевич. — Єдине, що, як ви кажете, не мали автокефалії, не мали Томоса, тому на загальноцерковному рівні наша церква мала такий духовний зв'язок з Москвою, тобто з Московським патріархатом. Через нього виходили на Вселенський патріархат, Вселенське православ’я.
Тепер ми цей зв'язок, скажімо так, не те, що розірвали, бо його розірвати не можемо, тому що це духовна річ».
Прийнятий у травні 2022-го новий статут УПЦ, яка заявила про свою незалежність від Москви, повністю так і не оприлюднили, зауважує протоієрей Волинської єпархії ПЦУ Віталій Собко.
«Ви кажете про статут, але треба почати з того, що насправді він ніде офіційно не опублікований. Виникає запитання: чому? Можливо, якби ці документи були відкриті, все стало б очевидно», — міркує Віталій Собко.
За словами Віталія Собка, УПЦ не була визнана жодною помісною церквою.
«Коли ми візьмемо перелік автокефальних помісних церков, то побачимо, що там немає УПЦ – там є російська церква. Українська православна церква контактує з іншими церквами світу тільки через РПЦ», — пояснює він.
А очільник Української православної церкви, митрополит Онуфрій, каже Собко, і взагалі є першим членом Священного Синоду РПЦ.
«На сайті російської церкви у переліку діячів, де розміщений єпископат, є предстоятелі Української православної церкви. Всі вони були першими членами Священного Синоду РПЦ. Якщо перекласти це на світську мову, то це, як умовно кажучи, президент Зеленський був би прем’єр-міністром Російської Федерації чи головою Держдуми. Якщо у нас законодавчим органом є Верховна Рада, то Священний Синод є таким урядом, який керує поточними церковними справами. Перший член Священного Синоду – це фактично заступник патріарха. Якщо Онуфрій є ним, то постає питання, як церква може бути незалежною?» — коментує протоієрей Віталій Собко.
На початку 2024-го Російська православна церква випустила «Патріарший календар», до якого, увійшли чинні єпископи РПЦ та УПЦ. У календарі опинилося й духовенство Волинської єпархії Української православної церкви: митрополит Володимир-Волинський і Ковельський Володимир, єпископ Камінь-Каширський, вікарій Волинської єпархії Афанасій, митрополит Волинський і Луцький Нафанаїл, а також скандальновідомий екснамісник Києво-Печерської лаври Павло Лебідь, який колись правив на Волині.
Духовенство Української православної церкви запевняє, що РПЦ робить це навмисно.
«Вони зробили це без жодних дозволів. Так, як роблять з усім: анексують Крим, Донецьк, Луганськ. Ми ж не можемо вплинути на те, що вони друкують», — міркує настоятель Свято-Миколаївської церкви у Ковелі, отець Іоанн Кудласевич.
«Те, що робиться в Росії, не завжди робиться з доброго. Кирил втрачає владу над Україною, він хоче всіма засобами тримати це в руках. У нас багато священників давно вже не згадують його. Він цього не хотів і не хоче, тому різними засобами робить так, щоб насолити», — коментує настоятель Свято-Георгіївського храму в селі Залісся Віталій Теличко.
Служба безпеки України відкрила проти духовенства УПЦ понад 80 кримінальних проваджень
Попри те, що представники Української православної церкви наполягають на тому, що жодних зв’язків з Росією вони не мають, Служба безпеки України у ході обшуків святинь виявила докази, які говорять протилежне. Приміром, проросійська література та документи, що підтверджують виправдовування збройної агресії Росії в Україні та антиукраїнську діяльність служителів церкви.
З обшуками СБУ побувала й у волинських церквах УПЦ. Наприкінці 2022-го правоохоронці навідалися до двох чоловічих монастирів на Волині.
«Під час огляду приміщень Свято-Миколаївського Милецького монастиря та Хрестовоздвиженського Чарторийського чоловічого монастиря знайдено тексти молитов за країну-агресора та російські «підручники», в яких вихваляють кремлівський режим.Наразі всі вилучені матеріали направлено на експертизу для вжиття подальших процесуальних дій», — повідомила Служба безпеки України у Волинській області.
Станом на кінець березня 2024-го, за словами голови Служби безпеки України Василя Малюка, правоохоронці оголосили 37 підозр представникам духовенства УПЦ та відкрили понад 80 кримінальних проваджень. 23 священники отримали судові вироки за допомогу російським окупантам.
«Якщо особа в рясі стоїть і телефоном коригує вогонь ворога по мирному кварталу одного з населених пунктів Луганської області. Що тут спільного з Богом? Чи може ряса і кадило в такому випадку бути індульгенцією? Звісно, ні. Ми їх притягуємо до відповідальності, як і будь-кого іншого», — каже голова Служби безпеки України Василь Малюк.
Духовенство УПЦ зв’язку між церквою та національною безпекою не бачить. Кажуть, – то людський фактор.
«Якщо сьогодні подивитися засоби масової інформації, ми бачимо про якихось певних митрополитів або священників, яким СБУ виносить підозри. Хоча ще не по одній зі справ не було вироку, що дійсно вони були зрадниками України. Можна порівняти зі статистикою того, скільки є зрадників у Службі безпеки України, які працюють на руку ворога», — висловлюється клірик Максим Руденок.
«Я не можу коректно відповідати, тому що не знаю достеменно. Можливо, воно є таке, а, можливо, фальсифікація. Я не говорю, що ми всі ідеальні. Є і з однієї сторони, і з іншої сторони не дуже хороші», — говорить служитель Віталій Теличко.
«Якщо ми сьогодні знаходимо, скажімо, тих, хто зраджує в депутатському корпусі? Якщо знаходимо в поліції чи Службі безпеки України? Серед інтелігенції? Ми ж не ставимо питання про закриття поліції, бо ми там знайшли трьох чи десятьох колаборантів. Знайшли – наказуйте їх. Доведіть, що вони колаборанти, а не просто за щось таке не серйозне, як владику Арсенія», — говорить протоієрей Олександр Кратюк.
Мова йде про затримання Службою безпеки України настоятеля Святогірської лаври УПЦ митрополита Арсенія. За даними слідства, клірик «здав» окупантам розташування блокпостів Сил оборони у Краматорському районі на Донеччині. Це відбулося під час його літургії. Вікарій під відеозапис назвав парафіянам адреси блокпостів українських військ.
Загалом, увагу Служби безпеки України в УПЦ вважають переслідуванням церкви.
«Я називаюсь Українською православною церквою. А те, що вона «гонима» – це тимчасово. Ну, прийшли колись більшовики – церква лишилася чистою. Прийшли комуністи – церква лишилася чистою. Що ви хочете сказати: те, що при Радянському Союзі вона називалася Руська православна церква, то була грішна? Вона була святою, і тепер свята. Це ми творимо гріх, а церква ніколи», — стверджує протоієрей Микола Лафета.
«Всіма руками за»: що духовенство УПЦ думає про заборону «московської» церкви в Україні
Ідея заборони релігійних організацій, пов’язаних з Москвою, обговорювалася народними депутатами у 2022-2023 роках.
У жовтні 2023 року Верховна Рада у першому читанні ухвалила відповідний проєкт закону.
Щоправда, подальше проходження законопроєкту зупинилося на рівні Апарату Верховної Ради. На початку травня вже 2024 року стало відомо, що профільний комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики ВРУ, який допрацьовував його, завершив над ним роботу й одноголосно рекомендував підтримати у другому читанні та в цілому.
«Текст законопроєкту став значно сильнішим порівняно з підтриманим за основу урядовим варіантом. Російська православна церква має бути заборонена законом, а діяльність усіх релігійних організацій, які є афілійованими з нею, буде припинятися за чіткою процедурою, яка включатиме дослідження, припис про виконання закону і судову заборону.РПЦ і афілійовані з нею структури не зможуть використовувати державне і комунальне майно, а перехід громад до української помісної православної церкви буде значно спрощено», — написав на фейсбук-сторінці народний депутат та член комітету Володимир В’ятрович.
Якоїсь проблеми у цьому законопроєкті священники Української православної церкви не вбачають. Кажуть, всіма руками за заборону російської церкви в Україні, себе ж до неї вони не відносять.
«Я думаю: якщо в країні війна, Україна воює з Росією, захищає свою землю, то дійсно, якщо така церква, як Російська Православна Церква в Україні є, то її треба заборонити.
Але люди, які шанують Конституцію нашої держави, повинні знати, що ми зареєстровані як Українська православна церква без різних приставок Московського патріархату. В Україні офіційно її не існує з 90-х років. Хто загляне у документи, то зрозуміє, що такої церкви немає», — відповідає клірик Свято-Воскресенського собору, протоієрей Максим Руденок.
«За заборону російської церкви я всіма руками й ногами. Я себе не вважаю російською церквою, відразу кажу. Я в УПЦ, але я російською церквою її ніколи не вважаю і вважати не буду», — висловлюється священник Свято-Георгіївського храму в селі Залісся Віталій Теличко.
«Я радий, що такий закон є. Я мрію, щоб його швидше прийняли, щоб заборонили в Україні московську церкву. Але я себе не асоціюю з Російською церквою. Я не знаю, кого вони збираються забороняти.
Хай прийдуть до нас на службу, хай спитають людей, чим ми живемо, який ми мир проповідуємо і в якій ми державі живемо. Ну, я не бачу тут нічого руського. Ніякого відношення до Росії ми не маємо», — запевняє настоятель Свято-Миколаївської церкви у Ковелі Іоанн Кудласевич.
«Ну, хай приймають. Ми нікуди не дінемось. Це наша земля, наша паства, наші люди. Ну, приймуть – будем жити далі. Ну, може, важко буде. Може, якісь будуть проблеми, але ми будем жити далі.
Заборонімо якісь служби, бо у когось там щось знайшли. Ну, ніхто ж цього не робить. Притягуйте до відповідальності, судіть, доказуйте. Якщо хтось винен – наказуйте», — висловлює свою позицію настоятель Свято-Іоанно-Богословського храму у селі Борохів, протоієрей Олександр Кратюк.
