Із 541-річчям!

Так казали б саме сьогодні, 10 листопада, якби йому було дано жити стільки років, скільки буква Біблії приписує деяким персонажам цієї Книги (наприклад, Ноєві, вік якого там окреслюється як 950 років). Але прожив він 62 роки (10 листопада 1483 – 18 лютого 1546 рр.).

Своїй майбутній дружині, молодшій за нього на 15 років, він допоміг втекти з монастиря, настоятелькою якого була її власна тітка. Дванадцять монахинь-утікачок ховалися за діжками з оселедцями на підводі, що їх транспортувала. Спершу він як духовний покровитель робив спроби знайти їй пару для одруження, але, зрештою, вони побралися одне з одним. Кажуть, першою освідчилася вона, що для тієї доби дуже незвично. Обоє – колишні монах і монахиня, які вирішили, що чернечі обітниці безшлюбності можна здолати.

Вона стала і його супутницею по життю, матір'ю шести дітей, й однодумицею, і вправною підприємицею – тримала пивоварню, надбала земельні угіддя та нерухомість. І спонсорувала діяльність чоловіка. Він дуже шанобливо та з любов'ю відгукувався й писав про неї, можливо, протиставляючи власне ставлення до дружини поводженню свого грубого батька щодо його матері та дітей.

І загалом – його спогади про дитинство рясніли травмами від дуже суворих покарань з боку батьків за те, що вони вважали огріхами сина.

До речі, сам він був за походженням – простолюдин. А дружина –шляхтянка, хоч і зі збіднілого роду.

Він щиро вірив, що має видіння, знамення та одкровення від Бога. А також описував свою рішучу духовну боротьбу з дияволом, твердячи, що той не раз являвся йому у снах і наяву.

Гостро критикував тодішню католицьку церковну «комерцію» щодо «вивільнення» вірян від гріхів – практику продажу індульгенцій, платних відправ і молитов за душі, котрі «у чистилищі» тощо.

Сучасного собі Папу Римського Лева Х він назвав Антихристом й у відповідь на спалення його книжок спалив Папину буллу, яка його самого засуджувала.

Не зрікся своїх поглядів перед очолюваною цісарем радою князів і можновладців – хоч і знав, що раніше спалили Яна Гуса та інших «єретиків».

Часом мусив жити під вигаданими іменами, аби уникнути переслідувань.

Мав і палких прихильників (зокрема, серед впливових можновладців – князів, бургомістрів), і непримиренних ворогів.

Був і блискуче освічений – вправний оратор та тонкий письменник, публіцист, полеміст, композитор, і водночас – у деяких речах фанатик.

З однодумцями переклав весь текст Біблії німецькою мовою. Але, попри поширене хибне уявлення, це був далеко не перший переклад Старого і Нового Завітів цією мовою. Хоч для свого часу – найякісніший, найповніший, найвпливовіший.

Стримано, але допустив релігійне узаконення двоженства одного з владарів, котрий підтримував його рух (але радив тримати це в таємниці). У ті часи й набагато більша розпуста серед можновладців була типовим явищем, однак – «лівим» шляхом. А тут безпрецедентним було саме церковне благословення другого шлюбу (без розлучення з першою дружиною).

Спершу критикував упослідження євреїв у християнських країнах, порівнюючи переслідувачів із язичниками. Але в пізніший період своєї діяльності зійшов на манівці релігійної ксенофобії, написавши кілька творів, що містять виразно негативне, зневажливе, паплюжне, конфронтаційне ставлення до євреїв, котрі сповідують юдаїзм. Визнавав можливість доброзичливості до євреїв лише в тому разі, якби ті прийняли християнство.

Дуже негативно оцінював Аристотелеві книжки з етики, називаючи «найгіршими з усіх книжок» та закликаючи тримати їх якнайдалі від християн.

Твердив, що «ми не стаємо праведними, чинячи праведні справи, а, будучи зроблені праведними, – чинимо праведно». Тобто, за його переконанням, тільки віра у викупну жертву Ісуса Христа й у зміст Писання та отримувана в її руслі Божа благодать виправдовує в очах Бога первородно грішну людину, дає змогу чинити праведно та веде до спасіння.

Рух, який він з однодумцями й послідовниками започаткував (Реформація) змінив Європу і духовно, і політично. Та не лише в духовних медитаціях, а й у буремних війнах народив нову гілку християнства – протестантизм, а відтак і численні його течії.

Українською мовою його тексти найповніше зібрано у 5-томному виданні. Але загалом його твори склали б, за оцінками послідовників, 120 томів.

Мабуть, Ви вже згодадалися, що все це про МАРТІНА ЛЮТЕРА.

А безпосередніми сповідниками Лютерової віри у Христа вважаються послідовники лютеранства – однієї з протестантських конфесій.

Щоправда, нині воно доволі різноманітне та не має суворої церковної єдності. І, наприклад, якщо в одних лютеранських церквах тепер відбуваються вінчання одностатевих подружжів, в інших – це категорично неприйнятне (як-от в Українській Лютеранській Церкві).

Є країни, де лютеранська церковна спільнота, служіння її пастирів досі фінансуються з податків, котрі збирає держава. Скажімо, Церква Данського Народу має своїми світськими очільниками Короля і Парламент, існує й міністерство, що порядкує справами цієї Церкви.

Цікаво: наш Іван Франко в одному своєму німецькомовному листі переповідає таку чи то легенду, чи то бувальщину: «Коли д-р Мартін Лютер незадовго до свого скону усамітнився від усього світу, аби спокійно вмерти, єзуїти випустили друком книжку, в якій вельми правдиво зображувалося, як легіон чортів забрав душу Лютера до пекла та яких страшних мук мала вона там зазнати. Книжка випадково потрапила до рук Лютера і страшенно розсмішила його. Щоб дістати повне задоволення, він наприкінці книжки власноруч написав: «Цю книжку я, д-р М. Лютер, прочитав особисто і повністю з нею погоджуюся».

І як було не згадати про цю суперечливу, але потужну особистість у день її народження...