Одна з моїх улюблених груп PIANO має у своєму репертуарі пісню “Ядерна війна”. У пісні говориться про духовну війну кожного з нас і ось такі вона ставить питання:

Чи вистачить в тебе сили

Залишитись до кінця?

Коли зводить, зводить крила

Ядерна війна?

Чи вистачить в тебе волі,

Змінити все до кінця?

Коли в масці любові

Ядерна війна?

Насправді, тут йдеться не про реальну ядерну війну, а про ядерні вибухи у душі кожного з нас. На жаль, сьогодні на Сході іде війна з реальною зброєю та реальними вибухами. Вона є проявом гібридної війни, яка виявляє свою сутність у енергетичному тиску на іншу державу, інформаційною боротьбою, психологічним натиском та кібератаками. Про цю війну ви детально можете прочитати у книзі політолога Євгена Магди “Гібридна війна: вижити і перемогти”. Ми можемо виграти її за допомогою військової техніки, хоробрості воїнів та жертовності волонтерів, реформ, обмеження корупції, і взагалі через власне процвітання. І навіть якщо не стане Росії, то реальний ворог, або в кращому випадку - конкурент, завжди знайдеться. Головне завдання - вбити дракона в собі, а душевний мир - це справжня перемога.

Коли було вбито Небесну Сотню, я сподівався, що люди почнуть кардинально змінюватися. Хоча б молоде покоління перестане давати хабарі. Але ж ні! Хабарі як давали, так і дають. А коли почалася війна, то вона ще більше зірвала людям голови. Я почав відчувати, як втрачається радість життя. Серед людей, які недавно були готові палити шини на Майдані, кидати коктейлі молотова і воювати з БТеРами на Майдані Незалежності з’явився страх, почала поширюватись зневіра. Додалися економічні проблеми. Та і взагалі, як можна не помічати, що переселенці втратили свій дім, комфорт, близьких, а ми не радіємо з того, що маємо?

Ми зупинилися і не продовжили змінюватися кардинально. Можливо, якби ми раніше були іншими, то війни б не було. “Стара людина” мусіла б померти в кожному з нас. Добре робити те, що хочемо, але у нашому грішному світі ми робимо тільки так, бо ’’треба’’.

Ядерний вибух у Львові відбувся тоді, коли вирішили поставити пам’ятник Митрополиту Андрею Шептицькому. Для цього треба було вирубати дерева у сквері, внаслідок чого утворилася група захисників скверу. Наскільки хорошою була ідея звести монумент Митрополиту залишаю надалі читачам.

Після невдалої проповіді Митрополита Ігора Возняка про “п’яту колону”, офіційний сайт УГКЦ почав поширювати відповідний мем. Згодом, у відповідь, зі сторони захисників скверу полився бруд на Святоюрську Гору і так цей конфлікт дійшов до УКУ.

Всі вищезгадані події збігалися з виборами мера Львова. Щоб знову перемогти, Андрій Садовий, скористався ще одним конфліктом. Відома журналістка Катерина Сєргацкова взяла інтерв’ю у голови управління Львівської міської ради. Обурення консервативних кіл у Львові викликала її цитата про те, що на окраїнах Львова крім Церкви немає розваг. Після цього о. Юстин Бойко написав лист до мера, щоб той відреагував на те, що Магдиш образила віруючих. І не всі з тих, кому не сподобалися висловлювання Магдиш підтримали мера, але він звичайно ж переміг. Після цього знову виріс конфлікт та полився взаємний бруд.

Під час маршу ’’Руху За Життя’’ мер Івано-Франківська, Руслан Марцинків сказав:

"Перед виборами мене в ефірі "1+1" запитали: чи може бути гей патріотом? Я сказав, що ні. Патріотом може бути тільки християнин, справжній патріот – той, хто вірить в Бога".

Чим думав мер міста, коли таке казав?

У кожному з нас живе такий звір, який рано чи пізно починає кусати інших. Змінитися важко, але це варто робити.

Конфлікт навколо пам’ятника Шептицького якнайменше стосувався власне Шептицького. І добре, що його поставили. Хоча б тому, що немає біля собору св. Юра бидлопаркінга. Методи, якими діяла “консервативна” ГКЦ частина неприйнятна. Найкраще, що вони б могли зробити - це повчитися у тих журналістів як творити якісно Церковні ЗМІ та щоб ставало побільше релігійних журналістів, які б зробили якісний переворот у сфері церковних медій.

З боку лівих опонентів “консерваторів” варто було б врахувати таку міжнародну норму, як “релігійна свобода”. Це не означає, що ліві мають ставати правими, а невіруючі віруючими. А ліві мусять зрозуміти що якщо Бога немає, то вони не повинні ображатися на слово “гріх”. Бо якщо Бога немає, то значить - це фейкові наклепи ;-) Якщо агностики, то аналогічно. Дивно ображатися на те, у чому ви сумніваєтеся. У випадку, якщо ж це ліві, які вважають себе християнами, то має бути чітка теологічна аргументація. У іншому випадку, все що не є дійсною дискримінацією за сексуальною орієнтацією є зведення до таких штампів, як “гомофоб”. Не все є тим, що ви називаєте словом “гомофобія”.

Консерватори у своїй боротьбі часто використовують нехристиянські методи боротьби, а вони частіше всього неефективні. В інтернеті можна помітити найпримітивніший тролінг геїв і це картинки, які показують виродками геїв з викривленними обличчями реальних людей. Огидність крайнощів цих маніпуляцій показало відео, яке змонтували за два роки до Революції Гідності Московські пропагандисти. На ньому Віталій Портніков займається сексом з іншим чоловіком. А сам факт поширення цього відео показує моральну ницість цих людей. Аналогічною справою є розмови образливими словами про людей іншої орієнтації на кожному кроці.

Побиття людей іншої орієнтації - це однозначно не по-християнськи. Буває так, що цих людей б’ють тільки за те, що вони інші. Ця ненависть є ірраціональною. Якщо говорити про гей-прайди, то їх збирають ЛГБТ для того, щоб просунути, те що вони називають своїми правами у законодавство. Силовий розгін цих парадів не є ефективним.

Щоб конкурувати з ЛГБТ, християни можуть проводити марші з традиційними сім’ями. Ще ніколи не бачив такого, щоб в той самий день проводили гей-паради та просімейні акції. Закони приймаються у Верховній Раді, а тому більше має значення скільки пройде депутатів просімейних і як вони будуть голосувати, а не розгін гей-парадів. Також має значення поширення християнської освіти від шкіл до університетів.

І на кінець, варто зазначити, що саме успішні християни змінюють світ. Митрополит Андрей Шептицький незрівняно більше зробив, ніж Степан Бандера, Ярослав Стецько та Роман Шухевич. Всі ми захоплюємся милосердям Мати Терези, а не любимо тиранів Гітлера та Сталіна. Ми у захваті від Йоана Павла II, але не сприймаємо лицемірство Патріархів РПЦ. Задовбали нас корупційні схеми, але є і християни бізнесмени, які відстоюють моральні цінності. І таких прикладів дуже багато.

Змінити себе важко, але за нас це ніхто не зробить. Для декого це може стати питанням часу, а для когось означає позбутися “старої людини” та змінити своє мислення. Людина слабка істота. Своїми силами або з допомогою інших людей вона змінитись не може. Лише з Божою поміччю все можливо. От чому я думаю, що питання у пісні гурту PIANO не є випадковими:

Чи вистачить в тебе волі, змінити все до кінця?

Коли в масці любові, ядерна війна?