Господь промовляє до материнського серця: «Ти, мамо, не бійся! Ти, мамо, бадьорися, чувай, готуйся! Будь мужня!»

В материнському житті є багато речей, які мамине серце ранять. Це наприклад: залежність дитини від комп’ютера, незгоди і сварки в родині, небезпеки зв’язані із гріхом, що набирає образу сексу, наркотиків, злих зустрічей, ночі... Частина світу і молоді говорять на це, що все нормально, бо секс безпечний, життєвий досвід треба набувати, легкий алкоголь не зашкодить і т.д. Диявол теж своє підшіптує: «ти – погана матір, замало уваги присвячуєш дитині, всі довкола так живуть, прийшов час зрілості, контакти потрібні, а за них треба платити...» Тоді у мами снують думки і сумніви у своїй правоті: «я дуже стараюся, молюся вже стільки років, але нічого не міняється».

Однак важливо знати, що мимо таких навіяних стереотипами «норм життя» і невдач, залишається істина, що Господь дійсно кличе кожну по імені і каже: «Ти моя, Ти мій…». На це мама відповідає: «Так Господи, будь зі мною». Треба бути свідомими, що ми переважно не знаємо Божого провидіння і нам бракує терпіння вичекати, коли Бог почне діяти.

Нам важко навчитися такої логіки, що коли я сумна, це має служити Богові; як я самотня, це час прославляти Господа; як я втратила роботу чи друзів, це нагода щось нове пізнати.

Божий час завжди досконалий. Треба чекати, щоб двері відкривав Господь, який говорить нам словами і знаками. У світі ми знаходимо добрі і погані знаки. Добрі знаки – це ті, які нам дає природа, які провадять нас до ближнього та відсилають на Божу дорогу. Диявол теж пропонує знаки: кинутися із будинку, зробити якесь «чудо» (прикл. перетворити камінь на хліб), здобувати владу, щоб маніпулювати іншими, збагачуватися; таврувати своє тіло (татуювання), щоб відрізнитися від інших, але ці всі знаки відрізняються від Господніх, тим що вони зосереджують увагу на своє ego, закриваючи себе від Бога і ближнього.

Треба мати довіру, бо ми не знаємо ні пори, ні часу відвідин Господніх. Христос, перед своїм вознесінням так сказав апостолам (Діяння 1: 7-8): «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.»

Ми, як апостоли пливемо в одному човні по житейському морі і нам здається, що Христос заснув. Насправді Господь не потребує сну, а тільки нашої довіри до Нього, що виявляється тим, що ми знаходимося близько Нього. Це значить, бути готовим робити речі за Божим порядком, Його планом. Треба дійсно довіряти і не переживати, що інші говорять довкола. Бо якщо я на морі топлюся і рятуюся, то я ніяк вже не переживаю як я виглядаю коли що небуть роблю, бо в мене ціль одна – спастися. Очі Христа як магніт, якщо в них вдивитися, то можна море пройти. Дякую Ісусові, що він є Тим, що керує водою й вітрами, навіть тоді, коли спить!

Які моря ми маємо пройти? Важкі відносини в подружжі; алкогольна залежність; відкинення; розчарування; неслухняні діти; економічне виживання… Море нашого життя справді може бути в суцільній бурі, бо нині світ часто жорстокий і пропонує неприйнятні для християн цінності і способи виживання. Приклад цього, що отець Мирослав говорить, що в тюрмах легше слухати Сповідь, ніж серед нинішньої молоді.

Потрібне повне довір’я до Бога. От і причина, чому ми зокрема молимося, тоді коли нам треба приймати рішення – щоб Господь не спав і був біля нас коли настане буря в морі нашого життя.

ЯКЩО Б ТАК НЕ МАЛО Б БУТИ, Я Б ТОБІ ЦЕ ДАВ ЗНАТИ (ІВАН 14:2).