Диявол атакує родину і пресвітерство

Якщо Бог мене любить, то Диявол бореться проти мене. Ця боротьба відрізняється залежно від ситуацій, народів і культур. Диявол в одному місці поводиться по-одному, в другому по-іншому. Нині особливо він атакує родину і пресвітерство, тобто рукоположене священство, і треба зауважити, що де ми спостерігаємо кризу родини (розлучення, аборти, одностатеві подружжя), там теж і криза священства. Диявол діє в спосіб різний, наприклад, сіє сумнів. Чим більше ми йдемо за Христом – тим більше ми спокушені. Коли ми віримо в Бога – ми свобідні, коли щось більше хочемо зробити, наприклад бути членом церковної спільноти, у нас появляються більше спокус ніж перед тим, ми стаємо більш нервовими, більше маємо справ, більше їмо… Справа в тому, що коли ми йдемо вперед, Диявол все зробить, щоб нас зупинити. Бо він хоче, щоб ми були як птах у клітці, спокійні і в нього на ласці…, щоб наше ego було задоволене його умовами.

Є три найбільші спокуси: статеві відносини, гроші і влада. (І Іван 2: 16) на противагу євангельських рад, якими є чистота, убогість і послух. Диявол переконує людину, що йому служити простіше ніж Богові. Через жадання влади архангел Люцифер став Сатаною. Він це пропонує Адамові і Єві, переконуючи, що «дерево приманювало, щоб все знати» (Буття 3: 6).  Це щось, що нас робить самодостатніми, коли ми самі вирішуємо, що добре, а що зле, як бути і що робити. Це те, що Іван називає «гординею життя».

Невпорядковані статеві відносини – другий шлях, через який Диявол ловить людину, бо тоді, очі скеровані на себе і на інших, замість на Бога. Це «дерево, яке було добре для поживи» (Буття 3: 6). Це не саме їдження, а задоволення всіх своїх егоїстичних бажань, бажання все мати і всім володіти, коли людина охоплена своїми інстинктами, що приводять до неврівноваження, до надужиття і вседозволеності. Євангелист Іван її називає «пожадливість тіла».

Вкінці третя спокуса, висловлена словами «дерево було добре для очей» (Буття 3: 6), це річ чи посілість, яку за всякий кошт треба мати, це гроші, яких збирається завжди більше, які Христос назвав «мамоною». Іван окреслює її «пожадливістю очей».

І Ів. 2: 15. Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любови Отця; 16. бо все, що у світі, – пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, – не від Отця, а від світу.

У цьому значенні слово «світ» вживається, як місце, позбавлене Божої благодаті, як відкинення всього Божого. Наприклад, «Справжнє то було світло […(тобто, Бог)] прийшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли». (Іван 1: 9-11).

Диявол боїться смиренності

Диявол дуже боїться смиренності. Смиренність не розбиває нашої віри. Кожна доброчесність має свій початок в Бозі – це частина Божої досконалості. Чистотою ми поборюємо пожадливість тіла, убогістю – пожадливість очей, послухом – гординю життя. Смиренність – це вмивання, очищення своєї віри через служіння іншим – я раб, добре; я начальник – добре: я служу! Диявол так боїться Марії, Богородиці, бо вона дуже смиренна.

Диявол, з грецької: «Διάβολος» – той, що зводить наклепи, отже й ділить, спеціально любить роз’єднання. Нема у світі більш розділеної організації як Церква. Вже Євангеліст Іван в главі 17 писав про це, що потрібна єдність в Церкві, щоб було знано і світ пізнав, що Він прийшов від Отця. Церковна єдність мусить бути видима, щоб інші повірили в Христа. Знати Св. Письмо не вистарчає – Диявол теж знає його. Про це так написано в книзі Якова 2: 19: «Ти віруєш, що Бог один? – Добре робиш. І біси вірують та тремтять. Хочеш знати, безглуздий чоловіче, що віра без діл не приносить плоду».

Через ті чотири спокуси (статеві відносини, гроші, влада і роз’єднання) Диявол гасить світло. Люди хочуть світла, вони в темряві не бачать лампи. Бо лампа, для того, щоб світити, потребує олії чи електрики. Смиренність – це олія. Не наші слова, а наш приклад змінить людей. Це так як ми можемо переконатися з нашими дітьми, що не треба чекати, щоб наша дитина нас слухала, бо діти не слухають, вони наслідують. Так само було із Ісусом, ніхто його не слухав, бо ніхто не вважав Ісуса рабином в 32 роки, для цього треба було мати 70. Крім того Ісус не був з рабинської школи, яких в Галілеї взагалі не було. Добрий рабин не міг прийти з Галілеї. Ісус не мав учителя, якого кожний рабин повинен мати. Ніхто Ісуса не підтримував. А звідки Ісус здобув авторитет? Бо він виконував те, що говорив. Віддав життя, бо нема більшої любові, ніж дати себе. Завжди потрібне свідчення життя. Павло VІ в «Апостольському посланні «Зусилля для проголошення Євангелія – (Латинське – Evangelii Nuntiandi)» 41), написане в 1975 р. зауважує – «Сучасна людина більш охоче слухає свідків, аніж вчителів, а якщо слухає вчителів, то лише тому, що вони є свідками»

Диявол не говорить проти Бога

Коли ж ми зустрічаємо людей і молимося за них, то маємо пам’ятати, що Диявол хоче наші очі відвернути від Ісуса. Він не говорить нічого проти Бога. Найбільше він це зараз впроваджує через такий релігійний рух як Ню Ейдж (Некс Ейдж). В кожній нації є шлях, яким він бореться проти Бога. В Бразилії наприклад існує велике замішання між релігією і спіритизмом, а в Україні між християнством і народними віруваннями, пропонованими ворожками і «цілителями». Там не можна говорити проти спіритизму, чи проти гомосексуалізму, тут проти хабарників і зрадників-сексотів.

Практично нинішня ментальність така, що не треба більше Ісуса, бо вся сила є в людині. Принцип – не треба спасителя в житті, бо ти сам собі спас, сам собі бог. Старайся силу в собі віднайти. Була історія, коли один отець бачив, як монахиня обнімала дерево, коли інші молилися, і на запитання, що вона робить, відповіла, що енергію бере від дерева. А він каже: «Бери від Євхаристії». Дерево обнімати – це не погано, але якщо ти замінюєш енергію, яку береш від Св. Письма, Євхаристії, на дерево – то, це погано. Святий Франциск теж називав землю матір’ю, сонце – братом, а смерть – сестрою, але він не підмінював Бога іншими божками. Коли ти не задоволений від сили Євхаристії, і думаєш що треба щось іншого – це проблема: напр. талісмани, гороскопи, чаклуни, віск і т.д. Диявол в різних культурах просуває філософію, що вже не конче потрібно Ісуса у власному житті, а можна це компенсувати силою, яка походить із себе. Це може бути астрологія, мітли, ворожки, бог природи, культ тіла, культ порядку, культ нації... Це все диверсії Диявола. Ісуса Христа не вистарчає, тому треба йти до Єгови, Будди чи Магомета. Тут не заперечується, що Бог уживає різні способи, щоб спасти людину, але виходиться із принципу, що якщо маєш власну жінку чи чоловіка, не можеш міняти на іншу. Так само із матір’ю. Інша може є на перший погляд кращою, але не можеш іти до неї, бо маєш свою.