- UK
Служитель церкви, місіолог, військовослужбовець. Викладає у Центрі підготовки військових капеланів Військового інституту КНУ ім Тараса Шевченка.
Як офіцер, капелан є частиною підрозділу та має на меті підсилити боєздатність своїх побратимів, його служіння постійно відбувається «на землі». Капелан, як священнослужитель, має бути «духовним лідером» свого підрозділу, дотримуватись принципу: «Служити своїм, опікуватися іншими, допомагати усім» — для цього військовий капелан має бути людиною неба, людиною молитви.
Саме про це свідчить о. Костянтин, військовий капелан: «Без жодного перебільшення — найбільший запит наших воїнів — це на молитву. Попри все, що вони потребують сьогодні, перше з тих прохань завжди про молитву. Часто командири після того, як віддають наказ воїнам виконати те чи інше завдання, просто в смс нам пишуть: «Отче, просіть Бога, щоб мої підлеглі не загинули та виконали успішно завдання».
Діяльність військового капелана скеровується Законом України «Про Службу військового капеланства» №1915-ІХ, що був прийнятий Верховною Радою України 30 листопада 2021 року. Згідно з цим Законом, військовий капелан Збройних Сил України – це священнослужитель української релігійної організації, громадянин України, що має вищу богословську освіту та отримав за поданням свого релігійного управління від Державної служби з етнополітики та свободи совісті мандат на право здійснення військової капеланської діяльності. За лаконічним формулюванням «здійснення військової капеланської діяльності» знаходиться широкий спектр напрямків роботи військового капелана у його підрозділі, які Закон групує у чотири блоки:
Оскільки військова капеланська діяльність спрямована на особовий склад, це безпосередня робота із людьми, а кожна людська душа, кожна особистість є унікальною. Більш того, різні роди і види військ виконують специфічні завдання у різних обставинах та умовах, тому і робота кожного військового капелана є унікальною, адаптованою до тих вимог, які стоять перед його підрозділом. Центром підготовки військових капеланів (ЦПВК) провадиться збір та аналіз досвіду тих військових капеланів, що проходили курс підвищення кваліфікації на базі Військового інституту. Тому для нас є дуже важливими історії та свідчення капеланів, багато з яких вказують саме на молитву та духовну підтримку, як на ключові та унікальні складові їхнього служіння. Наведемо ще одну цитату капелана:
«Запит на військового капелана завжди існував, але коли розпочалася повномасштабна війна, то зріс ще більше. В мене були такі випадки, коли телефонували офіцери з фронту і я думав, що вони телефонують, щоб попросити про волонтерську допомогу, як це було у 2014-2016 роках, але сьогодні в один голос багато командирів просять, щоб був капелан, який міг би підтримати військових, міг би пояснити складні питання і міг би допомогти долати страх, зокрема, смерті, щоб молитва та присутність священника уособлювала поряд небеса, Господа поряд з військовими».
Отже, військовий капелан має бути, перш за все, людиною молитви, людиною духу. Це робить його постать особливою, його роль – унікальною. Як частина підрозділу, капелан співпрацює, наприклад, із психологом, але важливо розуміти, що праця капелана відрізняється від праці психолога, хоча вони можуть ефективно доповнювати один одного. «Завдання психолога — спостерігати за поведінкою і зміною поведінки чи нормами, у капелана нема такого завдання, у капелана завдання гартувати дух воїна, тому що ми знаємо, що людина складається не тільки з тіла, і що всередині є те, що рухає цим тілом, і він бореться до тих пір, доки дух йому це говорить. Якщо воїн здався всередині себе, то тоді його можна побороти. Ми маємо справу з цим, з духом. Також маємо справу з духом колективу, ми маємо об’єднати дух підрозділу і командира, це має бути одне ціле», — свідчить ще один капелан.
Саме в цьому й полягає специфіка праці капелана, більш того – його особиста унікальність, що є вкоріненою у Святому Письмі: бути людиною духу, людиною неба, що служить у надважких умовах, стоїть на землі. У Євангелії від Матвія, сімнадцятий розділ, можна прочитати історію, що є дуже важливою для розуміння цього поєднання
«…Ісус бере Петра, Якова та його брата Івана і виводить їх самих на високу гору. І Він преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, немов сонце, одяг став білий, немов світло. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним. Озвавшись, Петро сказав Ісусові: Господи, добре нам тут; коли хочеш, поставлю тут три намети: один Тобі, один Мойсеєві та один Іллі. Поки він говорив, ясна хмара оповила їх, і з хмари пролунав голос: Це є Мій Улюблений Син, Якого Я вподобав; Його слухайте!».
… Коли вони прийшли до людей, то до Нього підійшов один чоловік і, упавши Йому до ніг, каже: Господи, помилуй мого сина, бо він — сновида і тяжко страждає: часто кидається у вогонь і часто у воду. Я привів його до Твоїх учнів, та вони не могли його оздоровити. А Ісус сказав у відповідь: О роде невірний і розбещений, доки буду з вами? Доки терпітиму вас? Приведіть Мені його сюди! І погрозив йому Ісус, і біс вийшов з нього: тієї ж миті юнак одужав. Тоді учні, прийшовши до Ісуса, Який був на самоті, запитали: Чому ми не змогли його вигнати? Він сказав їм: Через ваше маловір’я. Запевняю вас: коли будете мати віру, як гірчичне зерно, то скажете цій горі: Перейди звідси туди! — і вона перейде; і нічого не буде для вас неможливого. Цей же рід не виходить інакше — тільки молитвою і постом».
Ця історія — про небо та землю. Господь наш приводить Своїх учнів на високу гору, підіймає до неба, розкриває Свою надлюдську сутність, перед наляканими людьми відбувається диво преображення. Але учні не є тільки наляканими. Петро каже: «Добре нам тут бути». Яків, Іван та Петро відчувають, що готові поставити намети та залишиться тут, на горі, близько до неба та Господа. Але треба йти. Ісус бере учнів та разом із ними йде до людей, на землю. На землі все інакше – натовп зустрічає Христа та Його учнів проблемами: батько приводить свого сина, що є жорстоко страждаючим, але учні Ісуса не можуть йому допомогти. Ситуація така погана, зневір’я людей та сила бісів настільки великі, що Господь каже: «О роде невірний і розбещений, доки буду з вами? Доки терпітиму вас?».
Це важливо розуміти – «на землі» важко. Виклики, з якими стикаються учні Христа, а разом з ними й військові капелани, є надлюдськими. Іноді ситуація може складатися так, що душпастир, знаходячись на території злостраждання, зневіри та безсилля, може вигукнути так саме: «О роде невірний і розбещений, доки буду з вами? Доки терпітиму вас?».
Слова ці не виглядають занадто «духовними», вони є «земними», тому Христос, що був повністю Богом, при цьому був повністю звичайною, земною людиною. Так саме й капелан є звичайною, земною людиною, єдина сила та міць якої – бути при цьому людиною віри, людиною духу, людиною молитви. Тому що саме молитва, молитва та піст, як власне й каже Господь, є унікальними каналами, що відкривають Силу для будь-якої ситуації.
Отже, декілька важливих моментів, що поєднують історію з Євангелії від Матвія та служіння військових капеланів:
«Для, мене, як для військового капелана, – свідчить один із слухачів курсів підвищення кваліфікації ЦПВК, – важливим є розуміння необхідності душпастирської опіки для підтримки сил у момент морального та фізичного виснаження під час бойової роботи, виїздів. У польових умовах я звершую молитву за військовослужбовців перед їхнім виходом на завдання та подячну – після їхнього повернення.
Коли військовий капелан поруч із побратимами під ворожим вогнем, коли рятує поранених та перебуває разом з особовим складом в однакових умовах – це дуже зближує і сприяє тому, що військовослужбовці починають звертатися із своїми релігійними і духовними потребами до мене.
Я організую проведення богослужінь, молимося разом і навчаю особистої молитви, відспівую полеглих та проводжу меморіальні заходи, благословляю перед виходом на завдання, закликаю поглиблювати своє духовне життя».
Військовий капелан є людиною молитви, духовним лідером підрозділу. Саме це здатне зробить його місію унікальною, дати можливість не дублювати, а навпаки співпрацювати з військовими психологами та іншими фахівцями підтримки, волонтерськими ініціативами та благодійними фондами.
Молитва, віра та дух капелана надзвичайно потрібні для того, «…щоб побудувати сильні, готові команди для боротьби та перемоги у війнах нашої країни, як унікальна та необхідна гілка армії…», як це формулює документ про місію капеланської служби США.
«На війні ми застосовуємо всі можливі ресурси для перемоги, і той ресурс яким володіє людина всередині — до кінця не пізнаний. Ворог не знає стан нашого духу, ворог знає, скільки в нас є танків, ракет чи літаків, особового складу чи їжі, він може це знати, завдячуючи розвідці, але стан нашого духу він не може знати і на цьому він попався у 2022-му році».
Отже, сьогодні, у 2024 році, коли справи «на землі» стають все більш важкими, служіння військових капеланів полягає в тому, щоб інвестувати, в першу чергу, у дух воїнів. Для цього сам капелан має бути людиною духу, людиною віри та молитви.
