Блог Кирила Булкіна_image

Блог Кирила Булкіна

Новорічне побажання в час кризи: думати про важливе і діяти!

03.01.2010, 19:07
Переношу зі старої версії сайту частину статті, написаної до минулого Нового року - гадаю, вона залишається актуальною.

(стаття написана напередодні 2009 року)

Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?

Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно.

Шукайте ж найперш Царства Божого і правди Його, – а все це вам додасться.

Мт. 6:31-33

 

Колись на презентації книжки Миколи Горбаля «Один із шістдесяти» Євген Сверстюк визначив одну з чеснот автора лаконічною формулою, які відтоді стала для мене своєрідним гаслом, а часто й орієнтиром в багатьох життєвих ситуаціях: «уміння думати про важливе». Як, здавалося б, просто – а водночас… З безлічі думок, які напосідають у щоденних клопотах, як часто знаходиться місце для справді важливого?

Звісно, бажано не лише думати, але й робити щось. Саме лише думання, навіть про важливе – умова, як кажуть математики, «необхідна, але не достатня». А от дія без думання, і думання саме про важливе – то вже просто-таки біда, що спіткає – скількох в Україні? – половину населення? Більшість? 90 %? Усіх, за винятком хіба одиниць? В українському політикумі-паноптикумі чимало вельми дієвих персонажів, і багатьом з них здається, що вони майстерно продумують свої ходи на шахівниці партійних інтриг; але невміння думати про важливе навіть перемоги їхні робить пірровими, бо задля тих перемог партії, «сім’ї» та кланчики тягнуть соки з землі, яка всіх живить… поки ще, а потім?

Проводжаючи рік 2008, хочу поділитися тими роздумами про важливе, до яких він спонукав.

Якщо наше життя порівняти з рікою – подекуди плавною і величною (на рівнинних ділянках), а подекуди збуруненою і стрімкою (на звивах і перекатах), а нас – із пловцями у тій ріці, то в цьому плаванні нам загрожують дві найбільші помилки-небезпеки. Перша – відчайдушно намагатися плисти проти течії, коли для цього немає підстав: напрям ріки природний, потужний потік несе туди, куди спрямовує його – і нас – сама натура. Багато є прикладів такої помилки, зокрема й описаних у літературі: від шаленого кохання до людини геть чужого кола, з геть відмінними від твоїх звичками й цінностями – до різноманітних перверзій, широко зображуваних у тому мистецтві, яке називають скороченням «сучукрліт».

Розпізнати небезпеку другої помилки буває складніше, але вона призводить до не менш фатальних наслідків. Кажу про різкі звиви й повороти річища, за якими треба встежити (а ще краще – вгадати їх бодай трохи наперед) і в які треба вписатись. Ці звиви й повороти – така сама природна частина нашої ріки життя, як рівна течія на инших ділянках. Але через брак мобільности, рішучости чи вміння, знову ж-таки, думати про важливе (і завдяки цьому тверезо оцінювати навколишню ситуацію) пловець, бува, і далі намагається рухатися в тому напрямку, до якого звик на рівнинній місцевості. І лише викинутий на гостре каміння, розуміє: напрямок той лишився у минулому, а ріка, разом з якою треба було повертати, напружуючи всі сили й уміння, тече далі без нього…

Рік, що минає, приніс початок кризи, кінець якої, найімовірніше, не в наступному році й навіть не через рік. Це – звивиста, камениста ділянка річки, на якій головною небезпекою є саме друга з двох описаних. Рятівне «вписування в повороти» повинно включати в себе уміння відмовитися від усталених звичок, стереотипів, готовність до нестандартних дій. І перевагу тут матимуть ті, хто вміє думати про важливе, тобто – розставляти пріоритети. Ті, хто розуміє, що, наприклад, робота – лише засіб для самореалізації, а самореалізація – це втілення й примноження здібностей, даних тобі Богом, з максимальною користю для людства, твоєї країни, твоєї родини й тебе самого; і що ти сам, твоя родина, твоя країна і людство – то все є ланцюжки однієї великої Єдности; і що ця Єдність – первинна, а місце роботи й навіть галузь самореалізації – вторинне. І що варто просити Бога не про збереження місця роботи в час кризи, а про силу духу і Його поміч на різких поворотах. І якщо природним звивом нашої ріки життя буде визначена необхідність зміни усталених звичок, місця роботи чи професії взагалі, то нехай буде так!