Онлайн-причастя: аналіз богословської дискусії
Причина суперечки
Два клірики ПЦУ о. Ігор Савва та о. Дмитро Вайсбурд дистанційно провели Літургію та звершили онлайн-причастя. Це відбувалося наступним чином. Віряни заздалегідь приготували хліб, вино та воду біля своїх моніторів. Священник же звершував звичайну Літургію, а під час Євхаристійного канону звернувся до поставлених вірними дарів і також освятив їх. І вже кожен в себе вдома зміг причаститися.
Ця подія спричинила низку реакцій у соціальних мережах. Відразу виокремилися два табори: ті, хто казав, що у такий спосіб Дари не можуть бути освячені, і ті, які доводили, що освячення відбувається.
Аналітичний портал Cerkvarium запропонував богословам, релігієзнавцям та священникам написати власні роздуми на цю тему. Почалося богословське обговорення питання. В результаті на Cerkvarium було опубліковано понад два десятки самостійних завершених аналітичних та публіцистичних матеріалів на цю тему. Дискусія вийшла за межі Православної Церкви України, до обговорення підключилися протодиякон Андрій Кураєв з РПЦ, митрополит Агафангел (Пашковський) з РПЦЗ (А) та декілька авторів з УПЦ МП.
У цьому матеріалі я переповім основні аргументи, які виникали у ході дискусії, а також окреслю напрямки, в яких точилися суперечки, і які нові теми для обговорення вони відкрили. Для економії часу читача я буду стисло переповідати основні викладки авторів. Детальніше з позиціями та аргументаціями експертів можна ознайомитись на Cerkvarium.
Початок дискусії
Скориставшись тим, що Cerkvarium запропонував себе в якості майданчика для обговорення, я написав вступний матеріал. У ньому я розповів про джерела конфлікту та подав декілька власних міркувань. Моя позиція полягала в тому, що можливо одночасно освячувати декілька дарів, і вони можуть переосутнитися на Тіло і Кров. І це вважатиметься справжнім Причастям. Оскільки так само відбувається і співпричастя між різними громадами. В тисячах храмів щонеділі паралельно освячуються дари і вірні причащаються Тіла і Крові. Хоча фізично споживають різний хліб і різне вино. Проте вірять, що це є одне і те саме Тіло і та сама Кров.
Далі була опублікована стаття самого отця Ігоря Савви. Він відкидає звинувачення критиків, які через онлайн-причастя порівнюють його з Аланом Чумаком. Основний аргумент – дари освячуються не через передачу енергії, а Святим Духом, а Йому байдуже чи це відбувається у великому соборі, маленькій кімнаті чи через відеотрансляцію. Також він нагадує історичну функцію священника – звершувати Євхаристію від імені та за дорученням єпископа. Тобто єпископ через священника дистанційно звершує Літургію. Окрім цього, священник наполягає, що на звичайній Літургії люди лише спостерігають за Євхаристійним каноном, а під час онлайн-причастя самі беруть у ньому участь.
Після цього було опубліковано серію дописів у фейсбук архиєпископа Євстратія (Зорі). У першому своєму дописі він стверджує, що не можна звершувати Євхаристію дистанційно, оскільки не можна їсти і пити дистанційно (порівняння, як на мене, маніпулятивне, оскільки причащаються люди фізично, а мова йде про дистанційне освячення, а не споживання самого Причастя – Д.Г.). Другий аргумент – не можна змінювати форму Причастя, оскільки її встановив сам Ісус Христос. Далі архиєпископ Євстратій стверджує, що логіка онлайн-причастя виключає, за відсутності необхідності, і священника, і саму Літургію, і залишаються тільки Бог і людина, а оскільки Бог у душі, то достатньо буде звершити медитацію. Також архиєрей вважає, що онлайн-трансляція є спогляданням таїнства, а не участю в ньому, а Літургія передбачає саме участь.
Тут очевидна суперечка архиєпископа Євстратія з протоєреєм Ігорем Саввою, коли насправді людина бере участь у Літургії – коли вона фізично присутня у храмі, але не чує євхаристійних молитов (а найчастіше навіть і не здогадується про їхнє існування)? Чи коли вона фізично відсутня, але дистанційно чує і бачить здійснення Євхаристійного канону?
До цієї дискусії доєднався також протодиякон Андрій Кураєв. Він зауважує, що дуже часто при освяченні якихось предметів священник робить це дистанційно (кропить поля з гелікоптера чи освячує ракету, кроплячи лише її частину), але вважається, що освячується увесь об’єкт цілком і повністю. Окрім цього, під час Євхаристійного канону священник не торкається ані хліба, ані вина, а хрестовидно їх благословляє. Що заважає це зробити і по відношенню до тих дарів, які заготовлені у вірян вдома, і які транслюються через екран смартфона? Тут важливим аспектом, за Кураєвим, є тримання у пам’яті та уяві священника ще й ті дари, які заготовили по домівках вірні. Особливо це важливо під час проскомидії (елемент богослужіння, до початку Літургії, коли здійснюється підготування дарів на жертовнику – Д.Г.).
Пізніше з’явилась реакція СПЖ на ці роздуми Кураєва. Там поглузували з приводу тримання в думці та освячення дарів дистанційно і запропонували відразу освячувати весь хліб на хлібозаводах та у пекарнях, щоби всі причащалися. Але у відповідь на це Кураєв навів приклад освячення всієї води (дослівно «все водне єство»), тобто і річок, озер, морів та океанів, що здійснюється кожен рік на Водохреща.
Також СПЖ повторила аргумент архиєпископа Євстратія (Зорі), що не можна змінювати форму Причастя, яку встановив сам Ісус Христос. Кураєв зазначає, що у такому разі треба причащатися тільки ввечері, тільки в Єрусалимі, по закінченню трапези, яку слід проводити лежачи навколо престолу.
Окрім цього, архимандрит Кирило Говорун опублікував цікаву нотатку про трансформацію способу Причастя, а саме про використання спеціальних ложечок. Він стверджує, спираючись на історичні свідчення, що практика застосування дожечок поширюється лише з ХІ-ХІІ століть. Тобто виходить, що тисячу років християни причащалися без ложечок, приймаючи Тіло, напоєне Кров’ю, у долоні.
Пізніше до дискусії підключився єпископ Генічеський ПЦУ Никодим (Кулигін). Він вважає, що в онлайн-причасті втрачається єдність, оскільки віруючі причащаються не єдиного Тіла і Крові, а кожен своїми дарами. Проте і зазначає, що співпричастя існує між громадами, які кожна причащається окремого Тіла і Крові.
Якщо чесно, я не дуже зрозумів цього аргументу, оскільки, якщо можливе співпричастя на рівні громад через прийняття єдиного Тіла і Крові (хоча і різної матерії у вигляді хліба і вина), то чому ж таке саме Причастя не можливе між вірними? Якщо православні вірять, що у різних просфорах одне й те саме Єдине Тіло Христове, то чому його немає в хлібі, підготовленому вірянами перед моніторами та освяченими разом з Агнцем на престолі у храмі?
Підготував власну статтю і богослов Юрій Чорноморець. Він робить акцент на тому, що духовенство повинне не лише бути требовиконавцями, але й розвивати проповідництво, бути вчителями, а не тільки священниками. Що ж до Причастя онлайн, то він наполягає на тому, що слід було отримати благословення від єпископа, оскільки історично так склалося, що священник звершує Євхаристію за дорученням єпископа. Він також розрізняє віртуальне і реальне, протиставляючи їх, наголошуючи, що віртуальне Причастя не є реальним.
Розмірковуючи над проблематикою Причастя, релігієзнавець Вячеслав Горшков зауважує, що втрачається досвід спільного, колективного богопізнання. Він вважає, що незалежно від форми Літургії, якщо не відбувається «містично-духовних стосунків», спільного духовного зростання, то не відбувається й Літургія як спільна справа.
Величезний трактат про основні проблеми сучасного православ’я написав філософ Володимир Волковський. Він сформулював декілька проблемних практичних питань, які виникають у віруючих. Це гігієна та Літургія, літургієпоклонство, колективне й індивідуальне та проблема змісту і форми. Волковський радше ставить запитання, аніж дає однозначні відповіді.
Щоб не перевантажувати читача текстом, не буду переповідати усі матеріали. Зазначу лише, що своїми цікавими думками поділилися і ряд священників ПЦУ: протоєреї Георгій Коваленко, Віталій Ейсмонт, Назарій Лозинський, Андрій Дудченко, Іоанн Замараєв та Олег Горбовський.
Розвиток дискусії
Окрім питань, пов’язаних суто з онлайн-причастям, богословські суперечки розвивались немов живий струмок і проникали у суміжні сфери. Так, протодиякон Андрій Кураєв підняв питання щодо переосутнення вина на Кров у Літургії передосвячених дарів. Тетяна Деркач пророкує, що вже найближчого майбутнього питання онлайн-причастя будуть вважатися дрібними та не вартими уваги, на тлі розвитку технологій 3D-продукування і трансгуманізму.
«Нам доведеться розбиратись з етикою постгуманізму, трансгуманізму та техногуманізму, які відкриють двері для постсакраментальної теології. Умовно кажучи, з питаннями вирощування Тіла Христового в пробірці та створенням сім’ї з біолюдиною, надрукованою на 3D принтері (ні, я не жартую). Важко уявити, як тут можна буде спертись на Святе Передання та вчення святих отців. А отже, доведеться думати власною головою, застосовувати власні етичні досягнення та духовні підвалини», – наголошує експерт.
Окрім цього, я сам підняв питання сакральної функції храму. Якщо ж переносяться таїнства в онлайн, для чого тоді храм, яку функцію він несе, якщо не в ньому звершується таїнство?
Загалом ця дискусія продемонструвала дуже важливі речі. По-перше, не все нове – апріорі єретичне. По-друге, церковні постулати значно складніші, ніж здаються на перший погляд, і консерватизм не завжди на 100% вірний. По-третє, ПЦУ є живою Церквою, в якій розвивається богословська думка, де є люди усіх верств, які здатні не тільки переказувати церковне передання, але й самостійно міркувати, формувати сенси та визначати позиції. По-четверте, за іронією долі наймолодша Православна Церква у Диптиху задала тон у дискусії, які рано чи пізно чекають на все світове православ’я. Це нагадує типову сучасну ситуацію, коли молодь рухає світ у напрямку прогресу, а інертні люди зрілого віку нарікають «куди ж рухається цей світ?»
