Блог вл. Бориса Ґудзяка_image

Блог вл. Бориса Ґудзяка

Пам’яті Ліди Чорної-Матіяшек

21 вересня, 08:49
Пам’яті Ліди Чорної-Матіяшек - фото 1
Відійшла до дому Отця Лідія Чорнa-Матіяшек — погідна, шляхетна, добра Людина. Вона мала дар тихо благословляти. Це велика справа. Ліда спокійно, з внутрішньою зібраністю, робила свою справу, а її справа була спільним добром.

Відійшла до дому Отця Лідія Чорнa-Матіяшек — погідна, шляхетна, добра Людина. Вона мала дар тихо благословляти. Це велика справа, зокрема у сьогоднішньому крикливому і лайливому світі, де хула і прокляття дешево тиражуються. Ліда спокійно, з внутрішньою зібраністю, робила свою справу, а її справа була спільним добром.

Ліда належала до тих українців на поселеннях—як і Лідин чоловік Петро—що після здобуття Україною Незалежності вирішили не просто познайомитися з країною своїх батьків, про яку ті часто розказували, а переїхати. Переїхати і вчитися любити цю змінену країну. Жити її болями і перемогами, малими і великими. У 90-тих це було не так вже й просто – прекрасна, унікальна, але покалічена транспоколінневими травмами, позначена корупцією пост-радянська Україна розчарувала не одного романтика. Щоб тривати в цій любові треба було великої терпеливості, відкритості та жертовності. На щастя у Ліди ці якості були, і наша Батьківщина збагатилася ще однією відданою людиною, сім’єю.

Тихе тепло, яке променювало від Ліди Чорної–Матіяшек мало глибоке коріння, Я його особисто переживав, коли Ліда благословила мене словами Її Мами. Стефанія Чорна, хоча й не знала зблизька, ставилася до мене з симпатією, благоволінням і благословенням. І ними ділилася на відстані через Доньку. Ліда, з притаманною Їй світлою усмішкою, це все передавала. Багато разів.

Ліда була задіяна у різні проекти, але бажав би зупинитися на одному, де ми найчастіше перетиналися — підтримка Українського католицького університету у Львові. Ліда була незмінним, хоч закулісним, рушієм Комітету київського бенкету на підтримку УКУ. Колеги, які співпрацювали з нею, називають Її душею Комітету. Вона була в колі київських приятелів УКУ від початку, не пропустила жодної підготовки до бенкетів, робила все, що могла та й навіть більше заради успіху імпрези, щоб зібрати кошти—для студентів, викладачів, видань, взагалі на розвиток Університету—але відмовлялася бути головою. Вона знала чудово український контекст у діаспорі і ситуацію в Україні, та з притаманною Їй уважністю, позитивом та добротою вміла порадити у найделікатніших питаннях. Ліда щиро піклувалася про інших - як гостей, так і організаторів. Прагнула, щоб кожен почувався комфортно, пам’ятаючи про безліч деталей і особливостей. Тихо підтримувала і підбадьорювала. Уважність до деталей і стосунків була Її особливим даром. У багатьох справах Лідина тиха присутність додавала впевненості.

Не кожен знає механіку такого дійства як благодійний бенкет. Це зібрання талановитих, часто заможних, з власною історією успіху, людей. Стосунки між людьми — це філігранна справа, і Ліда до неї мала відчуття. Можна все досконало підготувати, розрекламувати, “накрити столи”, замовити музику, представити художні твори, навіть підготувати натхненну промову, але основний успіх залежить від стосунків, що склалися за столами гостей. Це спілкування і визначає атмосферу вечора. Те, що бенкет УКУ у Києві став однією із знакових громадських подій столиці, пов'язане з кропіткою люб’язною працею, яку з життєвею мудрістю і дискретним гумором виконувала Ліда Матіяшек, бо, відкрию лаштунки — Ліда “розсаджувала” гостей. Приймала пропозиції, нарікання чи скарги, вимоги, а то й образи, і це все перетворювала на мир і злагоду. Це неабиякий талант. За ним ховалося благовоління до людей і благословення усіх.

Можливо така делікатність пов’язана з любов’ю до такого витонченого і вишуканого інструмента як бандура — 50-60 струн, безліч напівтонів, скільки думки і думи, скільки майстерності. Як і у людських стосунках.

Ліда любила бандуру, і навіть, коли професійна кар’єра вже не була прямо зв’язана з інструментом, вона брала участь у кобзарських таборах, де навчала і практикувала. Любов до бандури привив їй Батько — Микола Досінчук-Чорний, видатний популяризатор цього інструменту, а вона вже передала доньці Ксенії і багатьом. Бандура і кобзарство подорожували з Лідою в житті. Вона любила пісню, вишивку, писанкарство, мистецтво. Її українськість була легкою, ненав’язливою, просто виходила з внутрішнього переконання і цілісності, а не тренду чи моди.

Ліда тихо пишалася Батьками, Сім’єю, донькою Ксенею, глибоко сумувала і згадувала свого Брата - Олега Венгерчука, який трагічно загинув в Нью-Йорку під час терористичної атаки 11 вересня 2001 року.

Ліда вміла бути щирою подругою, зокрема для Петра — їхнє партнерство тривало 36 років. Покійна вміла бути поруч і у радості, і коли болить. Один з Її останніх постів на Фейбуці був про силу жіночої дружби - “sister check-in”. Кілька днів після Її відходу сестринська і братерська “перекличка” триває — сотні людей діляться спогадами і любов’ю. Ці спогади, думки, молитви — це найбільше свідчення про шляхетність людини, яка за життя не прагнула п'єдесталів, але спокійною присутністю і підтримкою здобувала любов, яка властиво є безцінною.

Ми з Лідою нечасто бачилися і не завжди мали нагоду зосереджено поговорити. Востаннє така таїнственна можливість віч-на-віч випала півтора роки тому, під час паломництва до Святої Землі — глибокого духовного пережиття для мене, як і для Ліди. Серед галасливого натовпу біля Стіни Плачу Господь дарував нам унікальний шанс поговорити від серця до серця, по-справжньому пережити розмову і Божу присутність. Коли Ліда вже важко хворіла, наші телефонні розмови продовжувалиcя в тому ключі — того справжнього, Божого, що ми разом пережили в Єрусалимі, під час паломництва. Зміст розмов доволі простий, тональність спокійна, дискретність щодо терпінь. Важливо просто бути поруч, слухати і відчувати Боже. Кожна з цих розмов завершувалася молитвою.

У ці дні разом з чоловіком Петром, донькою Ксенею, Сестрою Іреною, всією Родиною, вірними Друзями і Подругами, ми супроводжуємо Ліду молитвою. Молимося про вічний упокій Її шляхетної душі у місці спочинку, де вже немає ні хвороби, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне. Молимося за Петра і Ксеню, щоб Господь кріпив їх і дав сили пережити втрату. Молимося за Рідних, Подруг і Друзів, щоб вони зберегли той дар дружби, який досвідчили з Лідою.

До зустрічі у Небесному Єрусалимі, Лідо!

+Бориc

Теги: #Блоги

Останні новини

Вчора