… Упродовж тисячоліть жили на тихоокеанських островах первісні племена. Полювали на дичину, збирали коріння, замовляли духів. Все змінилося під час Другої Світової війни: на острови прилетіли величезні залізні птахи, які принесли з собою небачені дива і, головне, намети, купу їжі й одягу. Великі білі люди охоче роздавали все це тубільцям, їхнє життя стало кардинально інакшим. Але ненадовго. Після війни залізні птахи забралися геть і більше не прилітали і, відтак, надалі вже не приносили з собою різноманітні добра. Тубільці, які під час війни між США і Японією помітно погладшали і почали втрачати мисливсько-збирацькі навички, були у розпачі. Вони не розуміли, чим розсердили тих богів, які надсилали їм всі ці життєві радощі, і почали їх улещувати. Тобто робити все так, як й ті великі білі люди, котрі, поза сумнівом, були улюбленцями духів. З кокосового листя і пальмового гілля вони робили майже точні копії злітно-посадочних смуг, з бамбуку - радіоантени і навіть малювали глиною на голому тілі магічні тотемні знаки: «US Air Forces» або «Sergeant John Smith, Jr».

Антропологи ретельно дослідили ці племена і назвали їхню нову релігію «культом карго» (тобто, з англійської – «поклоніння вантажу»).

«Культ карго» — це перша асоціація, яку викликають у будь-кого, хто вивчав соціологію релігії, реформи Партії регіонів. Тобто, грандіозна імітація, коли зовні нібито «все по-дорослому», все схоже на справжнє, але під зовнішньою подобою, під нібито західними формами і подобами демократичних інституцій – цілковита порожнеча і навіть дикість.

Коли влада проштовхує ганебний виборчий законопроект під трісканину нібито серйозних розумувань про перевагу методу Сент-Лагю над методом д’Ондта, а системи кумулятивного вотуму над системою обмеженого вотуму – це один до одного ситуація з жерцями, які входили у транс і незрозумілими для членів племені словами за допомогою ліан (типу дротів) домовлялися з духами про надсилання їм таких омріяних консервів (мандатів, а також підприємств, землі, телеканалів тощо).

Коли пенсійна реформа зводиться до збільшення пенсійного віку і не супроводжується створенням нових робочих місць – це така ж сама грандіозна імітація, як будівництво з бамбукових пагонів літака, котрий ніколи не літатиме.

Адміністративна реформа, в ході якої комітети перейменували у служби, а служби – в агенції і так далі – те ж саме, що ритуальна розсадка старійшин так, як сиділи колись білі авіадиспетчери.

Іншими словами, зовсім так, як члени первісно-родинного суспільства хотіли отримати всі блага західної цивілізації без духу капіталізму і його трудової етики, без освіти, демократії, прав людини, лише мавпуючи дії американських пілотів та інфраструктуру їхніх баз, «регіонали» здійснюють реформи, які є однією суцільною бутафорією. Вони створюють політичну систему, де не буде політики, суди, де немає верховенства права, ринок, де не існує конкуренції, медіа простір, де немає свободи слова. Навіть більше: подібно до того, як культ карго призвів до зупинення розвитку продуктивних сил «літакошанувальників», занепаду їхнього примітивного господарства, внутрішньоплемінної ворожнечі, так само реформи правлячої партії ведуть до зубожіння, соціальної напруженості і поглиблення розколу країни.

***

… Тим часом тубільці майже досягли досконалості в імітації життя авіабази, а літаки все не летіли. Тоді плем’я згадало, що робили білі люди, коли гнівались на когось зі своїх. І зімітували трибунал: точно такий, як американські вояки, з тією ж кількістю людей, яке було у тих, за подібним столом, спрацьованим із залишків ящиків з-під тушонки. Гомоніли рівно стільки ж часу, скільки колись і білошкірі офіцери, але оскільки, бідаки, просто не знали, у чому суть цього дійства, то трохи додали з власного культурного досвіду. І просто вирвали печінку у того, кого вождь призначив винуватим у неприхильності богів.

А коли з часом з’ясувалося, що і це не допомогло – з’їли вождя.