“Перманентна передвиборча ситуація в країні та у Верховній Раді може небажано заполітизувати розгляд проекту Концепції державно-конфесійних відносин у Парламенті”
— Пане Юрію, це вже Ваш другий етап праці у Департаменті у справах релігій, але кілька років тому це був самостійний орган. Нині він у складі Державного комітету у справах національностей та релігій. Як Ви оцінюєте динаміку змін роботи цього органу?
— Насправді завдання, які стоять перед Департаментом, залишились тими ж самими: сприяти забезпеченню права громадян на свободу совісті та суспільно важливій діяльності Церков і релігійних організацій. З іншого боку, його включення до складу Комітету, як мені видається, дає більше можливостей для вирішення відповідних питань.
Мені дуже приємно, що нині Комітет очолюється фахівцем високого рівня в сфері державно-конфесійних відносин Олександром Саганом, що безумовно сприяє збільшенню ефективності роботи цього органу.
— Сьогодні ЗМІ багато у чому формують суспільну думку про релігійну ситуацію та окремі конфесії. З іншого боку, державні органи у справах релігій - як центральний, так і обласні відділення - довший час були майже закритими для публічної інформації. З нашого досвіду, подекуди в областях й надалі зустрічається подібна ситуація. Як на Вашу думку, наскільки Департамент у справах державно-конфесійних відносин має використовувати свободу слова і вести активні зв'язки з громадськістю для більшої ефективності своєї діяльності?
— Мені видається, що Держкомнацрелігій, включаючи і Департамент у справах державно-конфесійних відносин, є на сьогодні досить відкритим для контактів із ЗМІ. Більше того, ми зацікавлені у таких контактах, щоб донести до широкої громадськості фахову оцінку тих процесів і тенденцій, що відбуваються, зокрема, у релігійній сфері. Адже не є секретом, що рівень багатьох публікацій і телепрограм, присвячених релігійним питанням, є дуже низьким та необ’єктивним, а інколи справляє враження щодо їх замовного характеру. З іншого боку, переконаний, що суспільство має знати про нашу роботу, хоча б для того, щоб не виникало якогось викривленого враження про діяльність Комітету.
Думаю, що наші контакти із ЗМІ будуть і надалі розвиватися, і нинішнє інтерв’ю є тому добрим прикладом.
— Ви причетні до багатьох законодавчих інціатив у сфері свободи совісті. Які законопроекти зараз є особливо на часі і яке ставлення до них з боку Церков і релігійних організацій?
— Так, і мені дуже приємно, що впродовж останнього року вдалося законодавчо вирішити кілька важливих для Церков і релігійних організацій питань: звільнити їх від аукціонного (конкурсного) порядку набуття в оренду земельних ділянок і нерухомого майна державної та комунальної власності, надати право на постійне землекористування. Щодо останнього варто підкреслити, що це питання стояло на порядку денному ще з 2002 року.
Щодо нинішніх актуальних питань, що потребують свого законодавчого вирішення, я б назвав наступні. Вочевидь необхідно надати Церквам і релігійним організаціям право виступати засновниками загальноосвітніх навчальних закладів, як це є в усьому цивілізованому світі, зокрема в Європі. І мені дуже сумно, що парламентський Комітет з культури і духовності в цьому питанні, попри позицію як Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, так і Міносвіти та Держкомнацрелігій, що підтримують відповідний законопроект, ніяк не може відійти від типово радянсько-комуністичного ставлення до Церкви.
Друге важливе питання, вирішення якого від Української держави очікує не лише релігійна спільнота, але й Парламентська Асамблея Ради Європи, це розроблення законодавчого механізму повернення колишнього церковного майна, насамперед колишніх культових будівель. Робота над проектом такого акту як раз ведеться у Департаменті у справах державно-конфесійних відносин. Але вочевидь, нинішня фінансова-економічна криза не сприяє його розгляду і ухваленню, адже процес повернення культових споруд потребуватиме значного державного фінансування. Тому навряд чи ми зможемо вирішити це питання у найближчі пару років. А з іншого боку, така ситуація вимагає негайного законодавчого встановлення мораторію на приватизацію чи відчуження в інший спосіб колишніх культових будівель, щоб те, що по праву належить релігійним інституціям і має бути їм повернуто, не потрапило в інші руки.
Потребує свого перегляду з урахуванням суспільних змін, що відбулися за останні вісімнадцять років, і профільний Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Знов-таки на необхідність цього звертає увагу і ПАРЄ. Тому невипадково у плані законопроектних робіт на цей рік, затвердженому Кабміном, закладено і розроблення відповідного законопроекту. Розробником визначено Держкомнацрелігій. Зараз ми приступили до формування робочої групи, до складу якої увійдуть і представники релігійної спільноти.
І останнє, хоча з цього варто було починати. Відомо, що Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій виступає за першочергове ухвалення Концепції державно-конфесійних відносин в Україні, що мала б встановити напрям для подальшої законотворчої роботи. Така позиція була підтримана Прем’єр-міністром України. Проте, як це не дивно, значна частина міністерства виступила проти необхідності ухвалення такого законодавчого акту. Крім того перманентна передвиборча ситуація в країні та у Верховній Раді може небажано заполітизувати розгляд проекту Концепції у Парламенті. Тому є сенс дещо відкласти її внесення до Верховної Ради. З цим погоджуються і представники ВРЦіРО. З іншого боку, вочевидь, є сенс використати певні позиції проекту Концепції у роботі над новою редакцією Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
— За останні роки активізувалася існуючі в Україні міжконфесійні об'єднання. Як Ви оцінюєте їх роль з точки зору суспільної ваги і захисту свободи совісті? Які перспективи активізації співпраці з ними Державного комітету у справах національностей та релігій?
— Роль таких об’єднань для налагодження міжконфесійних і державно-конфесійних відносин, для захисту свободи совісті важко переоцінити. А їх приклад толерантного діалогу, спільного пошуку шляхів вирішення багатьох важливих питань має величезне суспільне значення.
Що стосується співпраці з ними Держкомнацрелігій, то мені видається, що вона зараз є досить ефективною та динамічно розвивається. При цьому ці об’єднання є дійсно самоврядними, але і вони, і ми, як державна інституція, працюємо практично заради одного і того ж: забезпечення можливостей для кожного громадянина на реалізацію права на свободу совісті та сприяння Церквам і релігійним організаціям в їх суспільно важливій діяльності. Це і обумовлює нашу співпрацю.
— Кілька років тому в багатьох областях активно діяли міжконфесійні ради. Останнім часом про їх діяльність майже нічого не чутно. Як Ви оцінюєте їх діяльність? Чи не важливо буде активізувати їх діяльність?
— Те, що я сказав перед цим стосовно міжконфесійних об’єднань загальнонаціонального рівня, вочевидь стосується і місцевих міжконфесійних рад. Тим більш, що їхня діяльність суттєво б сприяла і подоланню випадків міжконфесійних конфліктів, які, на жаль, подекуди ще виникають на місцях.
Разом з тим навряд чи можна якось штучно активізувати діяльність таких рад. Цього мають в першу чергу захотіти керівники релігійних об’єднань обласного рівня, відчути необхідність у діалозі, спільній діяльності. Власне, активізація діяльності ВРЦіРО відбулася саме тоді, коли вона стала дійсно самостійним органом, а не придатком Держкомрелігій. Щось подібне має відбутися і на місцевому рівні. Хоча ми безумовно будемо звертати увагу наших колег на місцях на значний потенціал таких рад, рекомендувати їм сприяти діяльності міжконфесійних рад.
— Які існують найбільші небезпеки для свободи совісті в Україні загалом і в регіонах зокрема? Які Ви бачите шляхи для покращення ситуації у цій сфері і що плануєте особисто робити? Яку роль можуть відіграти у цій сфері наукові, громадські організації та мас-медіа?
— Я переконаний, що наша Держава однозначно обрала шлях утвердження демократичних цінностей, а отже і забезпечення свободи совісті. І те, що в назві Департаменту є це словосполучення, є досить промовистим свідченням цього.
Що стосується небезпек, то на місцях вони, як правило, пов’язані з конфесійною заангажованістю певних чиновників, нетерпимим ставленням з їх боку до інших релігійних спільнот. Зрозуміло, що такі прояви потребують негайного реагування з боку вищестоящих органів та прокуратури.
Небезпека може походити і з боку окремих народних депутатів, наділених правом законодавчої ініціативи. Знов-таки через їх суб’єктивний підхід до питань державно-конфесійних відносин. Приклад цього – сумновідомий законопроект Г.Москаля. Разом з тим в цій ситуації не може не тішити те, що така ініціатива отримала майже одностайну негативну оцінку як з боку релігійного середовища, громадських організацій, відповідних державних органів, так і з боку його колег по Парламенту. А це вже свідчить про те, що свобода совісті стала на сьогодні цінністю для широких суспільних кіл.
Багато говориться і про моральну відповідальність представників ЗМІ за свої сюжети з релігійних питань, які інколи ображають релігійні почуття віруючих або практично розпалюють релігійну нетерпимість. Думаю, що ми, як державний орган, маємо реагувати на такі прояви. Мова не йде про обмеження свободи слова, як дехто намагається це представити, а саме про моральну відповідальність за слово. З іншого боку, нам необхідно, зокрема і через ЗМІ, активно доносити до громадян об’єктивну інформацію з питань державно-конфесійних відносин, формувати громадську думку.
Разом з тим, слід сказати і про те, що з боку окремих релігійних організацій також подекуди спостерігаються дії, що пов’язані з розпаленням релігійної ворожнечі, створюють напруження у релігійному середовищі та несуть загрозу суспільній злагоді. Тому треба, не порушуючи принцип свободи совісті, шукати механізми для попередження таких проявів.
Говорячи про захист свободи совісті, хотів би відзначити значний внесок в цей процес таких громадських організацій, як Інститут релігійної свободи та Українська асоціація релігійної свободи, Відділення релігієзнавства Інституту філософії, політичних діячів, наприклад В.Стретовича, В.Марущенка та інших. Окрема подяка і Вашому порталу за об’єктивне, цікаве і толерантне висвітлення широкого кола релігійних питань, що безумовно сприяє гармонізації державно-конфесійних і міжконфесійних відносин.
— Дякую за цікаву і змістовну розмову!
Львів-Київ, 15 березня 2009 року
