Після томосу. Релігійна трагедія Криму
Після створення ПЦУ не існує нічого і нікого, хто може стримати російську владу на півострові
Православній церкві України наказали звільнити кафедральний Собор святих Володимира і Ольги в окупованому Сімферополі до початку березня, що, ймовірно, призведе до того, що вісім інших парафій у сільській місцевості також будуть змушені закритися. Архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент звернувся до міжнародної спільноти з проханням запобігти знищенню Православної церкви України, яка довгий час утискалась в Криму. Архієпископ також відмітив, що якби він міг обирати між церквою, яка і далі зможе існувати, та принциповою позицією з відмовою реєстрації згідно з російським законодавством, він обрав би церкву.
Климент повідомив, що 8 грудня отримав припис з вимогою звільнити собор, який зараз знаходиться у власності так званого міністерства майнових і земельних відносин. Таким чином окупаційні органи припинили угоду між церквою та Кримським фондом нерухомості 2002 року, і собору дали 30 днів на те, щоб звільнити приміщення.
Можливо, це збіг обставин, та 5 лютого Климента призначили головою місії Православної церкви України для допомоги жертвам порушення прав людини та незаконно ув’язненим у Росії та на окупованих територіях.
"Церкви були захоплені окупаційним режимом"
На прес-конференції 12 лютого в Києві Климент закликав міжнародну спільноту, послів європейських країн, США та Канади в Україні взяти ситуацію під свій контроль. Якщо тиск на церкву посилиться, каже він, то персональні санкції стануть вирішальними проти тих, хто брав участь у припиненні договору оренди церкви.
Наступного дня Анна Анохіна з окупаційного «уряду» заявила, що вони запропонували «легалізувати відносини», і що церква не перереєструвалась як юридичне лице відповідно до російського законодавства.
Церква дійсно відмовилась перереєстровуватись відповідно до російського законодавства, що вимагало би додати до документів слова, які б стверджували, що Крим є частиною Росії. Відсутність такої реєстрації означала, що цю церкву не можна розглядати як юридичну особу взагалі.
Як вже згадувалось, Климент висловився з цього питання в інтерв’ю Крим.Реалії 13 лютого, сказавши наступне: «Знаєте, коли принципова позиція уряду України, що «ми нічого з Криму приймати не будемо» і вони знімають з себе всю відповідальність за те, що відбувається у Криму, то я не знаю, що і як мені тепер робити. Якщо вибирати між церквою, богослужіннями, людьми (і позицією щодо реєстрації – ред.) то я вибираю церкву».
Це не вперше архієпископ гірко озивається про те, що український уряд не робить достатньо для підтримки його церкви, що опинилась в облозі в окупованому Криму.
Хоча насправді це і не гарантувало би того, що окупаційний режим не використав би інші методи для видворення церкви, і Климент сказав, що раніше йому пропонували велику суму грошей, якщо він звільнить приміщення храму.
Саме Климент і його церква першими піддались атаці, що згодом завершилась анексією, майже напевно через їхню проукраїнську позицію та публічну заяву 11 березня 2014 року, в якому собор засудив російську окупацію Криму. Саме ця позиція призвела до відмови укласти будь-яку угоду з російським міністерством оборони щодо церковних приміщень у Севастополі, переданих цьому міністерству чи їх перереєстрації відповідно до російського законодавства.
Крім того, з часів російського вторгнення на півострові мають місце атаки на все українське, і церква слугувала важливим координаційним центром для людей, які хотіли почути українську чи бути з українцями. Хоча б це, а також пристрасні заклики Климента до міжнародної спільноти захищати українських політичних в’язнів, стоїть за спробами позбавити церкву та віруючих своїх місць поклоніння та інших прав. Інші методи включали загрозу фізичних репресій з боку озброєних військових угрупувань, особливо в 2014 році, вразливе положення через відсутність російського громадянства, та економічне залякування. Наприклад, лунали погрози бізнесменам, які надавали церкві приміщення для використання, внаслідок чого багато релігійних общин втратили свої місця поклоніння.
Протягом першого року після російського вторгнення 38 з 46 приходів Київського патріархату, який на той час ще мав таку назву, припинили своє існування. Щонайменше у трьох випадках церкви були захоплені окупаційним режимом: у Севастополі, Сімферополі та селищі Перевальному.
На прес-конференції в жовтні 2018 року Климент доповів, що з 25 священиків у 2014 році нині залишилось лише п’ять. Ще п’ять нещодавно переїхали на материкову Україну після кількох випадків обшуків будинків членів Українського культурного центру і після того, як стало зрозуміло, що відсутність російського паспорту використають проти них. Духовенство, яке залишилось, намагається робити все, що у їхніх силах, аби продовжувати відправляти службу, а іноді й завдяки допомозі тих священиків, які приїжджають на день-два з материкової України.
В той час як цей собор залишається ледь не єдиною «уцілілою» церквою в Криму, це головний кафедральний та єпархіальний центр Церкви. І це також єдине українське православне місце поклоніння у Сімферополі для багатьох віруючих, і вони не можуть дозволити собі їздити в інші частини півострову на службу.
Нові кроки з викорінення цієї церкви з Криму можна пояснити також відплатою за створення Православної церкви України зі статусом автокефалії чи, іншими словами, незалежності. Такий розвиток подій гнівно сприйняли як у Кремлі, так і в Московському патріархаті, й архієпископ Климент вважає такі заходи проти церкви в Криму за помсту.
Раніше він згадував, як на одній зустрічі Сергій Аксьонов, призначений Росією лідер Криму, говорив, що владика Лазар, очільник РПЦ в Криму, просив окупаційний режим утриматись від переслідування Української церкви в Криму, бо це може привести до заворушень проти церков Московського патріархату на материковій Україні. Після того як Україна отримала томос про автокефалію 6 січня 2019 року, не існує нічого і нікого, за словами Климента, крім Бога, хто може стримати російську владу в окупованому Криму.
Трагедія в тому, що він правий.
Галя Койнаш - член Харківської правозахисної групи
Галя Койнаш
