Повчитися у соняшника
Ірина Березовська
Думала, що найлегше буде писати про своїх, бо це найбільш зрозуміло, але це не так. Бо тут важко стриматися від емоцій. Але у #На_Каву_з_Іншим_Богом мусить бути хтось з українських православних, хто вміє промовляти від тисячолітньої традиції, яка живе і дає свої плоди. У мене тут багато друзів і в кожного своя історія, не менш неповторна і мотивуюча, але сьогодні буде історія Христі. Вона - молода музикантка, яка щойно під 30 повернулася до віри своїх предків, перед тим пізнавши інші шляхи.
"Якось я мала зіграти музику з "Майстра і Маргарити". Це була дуже складна постановка, не тільки з музичного погляду. Вона просто була складна і для акторів. Багато хто відмовлявся, я була молодою музиканткою і мені хотілося відзначитися. А хто не хоче? Замолоду ми всі дуже честолюбні і не помічаємо загроз, які здаються невинними. У процесі репетицій мені стало зле, я не могла дихати, бракувало повітря. Відпускало лише коли я виходила на свіже повітря. Коли сідала за цю музику, просто задихалася. Мама моя з Полтавщини, вона порадила мені піти у храм. Я зайшла у перший-ліпший православний храм, я хрещена у цій традиції, але не була дуже послідовною. Нарешті дикий біль голови відпустив остаточно! Мене це здивувало, я ще мала розмову з тамтешнім батюшкою і він мені порадив відмовитися від цього проєкту. Я не могла зрозуміти, чому музика тут якась сатанинська, і мені від неї зле", - розповідає Христина.
Але наступних кілька днів прояснили їй ситуацію. Її колеги стали хворіти один за одним. Нещастя посипалися, як з мішка. Знічев'я блукаючи мережею, Христя знайшла інтерв'ю Богдана Ступки, який пояснював, чому відмовлявся грати у "Майстрі і Маргариті". Музикантку осінило: є межа, яку творчими людям краще не переступати. Ще трохи серфінгу у мережі і Христя довідалася, що відома оперна діва розповіла, що відмовляється виконувати арію Цариці ночі з "Чарівної флейти". Тобто у кожного митця є розуміння цієї межі.
"Це зараз я дивуюсь, як сучасне мистецтво заграє з потойбічним світом. Невже щоб сказати щось важливе людям, треба вдаватися до супротивних сил? Відмовляюся це приймати. Мене не так вчили. Можливо, я старомодна і консервативна, але хочу, щоб мистецтво будувало людину, давало їй крила. Я - за інше мистецтво, в якому автор уподібнюється Творцеві і творить, а не руйнує себе і всіх довкола. На цьому шляху я і стала на шлях своїх предків - саме православ’я пояснило мені мої здогадки", - пояснює дівчина.
Сьогодні Христя каже, що це було щось схоже на розворот на 360 градусів. "Від того часу я, як соняшник - повертаю голову за сонцем, за світлом, за натхненням. Мені підказали, де і як його шукати. Так я знаю, що не помилюся. Я не втратила роботи, у мене є інші проекти, які дають мені можливість проявити себе достойно, але в них я не переходжу межі. Я не створюю власне Євангеліє, а просто пробую втілити те, яке нам дано", - роздумує творча людина.
Усі, хто знімався у "Майстрі і Маргариті", скоро після зйомок померли від раку та інших не дуже приємних речей. Про це дівчина дізналася уже згодом. Але це тільки підтвердило той напрям руху, який їй в той вирішальний день задали на репетиції.
"Я бачу, як дорослі люди плачуть від розчулення, коли слухають візантійські наспіви. Це неправда, що це неактуальне мистецтво. За 2 000 років строгого канону ви не зустрінете двох однакових Богородиць. Я не можу без цього жити - це мистецтво не перестає надихати. Рада, що можу також долучитися до цього. Відповідаючи на твоє запитання, як моя релігія допомагає мені любити, скажу лиш одне - вона стає джерелом мистецтва, яке мене не вбиває і не вбиває інших. Якраз про це моя релігія - про те, що ми досі не можемо забути, Хто народився для нас понад 2 000 років тому і ми всіма силами хочемо знову його зустріти, а до того тішимося будь-якій згадці про цю подію", - радо каже Христина.
Зараз її часто можна зустріти у храмі, вона опікується парафіяльним хором, адже коли вона тільки прийшла, не було кому навчити людей співати правильно. У них міцна дружня сімя, яка намагається жити по-іншому. Тому після жвавих буднів Христина біжить сюди у неділю, щоб набратися світла, аби могти його віддавати іншим весь наступний тиждень. Бо соняшник уже не може без джерела світла і сили.
Матеріал підготовлено у рамках Програми Діалог за підтримки Центру міжрелігійного та міжконфесійного діалогу "ЛІБЕРТАС"
