Православні Латвії стануть незалежними від Московського патріархату?

08 вересня, 09:01
Відкрита тема
Собор Різдва Христового в Ризі, головний храм ЛПЦ - фото 1
Собор Різдва Христового в Ризі, головний храм ЛПЦ
Джерело фото: Вікіпедія
Президент Латвії Егіл Левітс 5 вересня цього року подав до Сейму законопроєкт про зміну статусу Латвійської Православної Церкви, який передбачає виведення цієї релігійної організації з підпорядкування Московського патріархату.

“У співпраці з міністром юстиції (мається на увазі міністр юстиції Латвії Яніс Борданс – П. К.), – повідомляється на президентському сайті, – я підготував і вніс сьогодні вранці до Сейму поправки до Закону про Латвійську Православну Церкву. Згідно з ними, повністю визнається незалежний (автокефальний) статус ЛПЦ”.

При цьому в заяві Президента Латвії зазначається, що така автокефалія була визначена постановою, узгодженою в 1921 році Патріархом Московським Тихоном і Ризьким архиєпископом Іоанном (Поммером). А потім була затверджена Кабінетом міністрів Латвії в 1926 році.

У заяві також наголошується наступне: “Відмова від будь-якого зв'язку з Московським патріархом є важливим питанням для наших православних віруючих, всього суспільства Латвії та національної безпеки", — наголошується в заяві.

Егіл Левітс - фото 98810
Егіл Левітс

 

Левітс зазначив у заяві, що зустрів розуміння та схвалення фракцій Сейму. Говориться також, що Латвійську Православну Церкву проінформовано про просування підготовленого законопроєкту. “Можу засвідчити, що Латвійська Православна Церква та митрополит Олександр можуть розраховувати на повну підтримку Латвійської держави як визнана надалі законом автокефальна церква”, – зазначено в президентській заяві. Також Левітс написав, що обговорив запропонований законопроєкт з усіма держустановами, Радою з нацбезпеки та комісіями Сейму з нацбезпеки та з прав людини. Усі ці інституції визнали, що зволікати не варто. Тому Президент попросив Сейм надати законопроєкту статусу термінового, власне розглянути його в двох читаннях замість звичайних трьох. Передбачається, що вже 8 вересня латвійський парламент прочне розглядати цей законопроєкт.

Власне, про яку автокефалію Латвійської Православної Церкви йдеться? Як бачимо, Левітц звертається до історичного досвіду міжвоєнного періоду. Взагалі в Латвії, в силу історичних обставин, утвердилося домінування протестантизму (лютеранства) й католицизму. Однак були й тут певні православні впливи. Особливо вони посилилися, коли землі Латвії опинилася в складі Російської імперії (переважно кінець XVIII ст.). Тут селилися росіяни, які дотримувалися православного віровизнання. У 1836 р. було створене Ризьке вікаріатство Псковської єпархії. А в 1850 р. створили Ризьку єпархію. Очолювали її, зрозуміло, росіяни.

Коли відбувся розвал Російської імперії Ризька єпархія опинилася без правлячого архиєрея. Московський Патріарх Тихон хотів зробити ризьким єпископом росіянина. Однак цьому противилась латвійська влада. Лише після того, як на Ризьку кафедру було запропоновано із Пензенської єпархії архиєпископа Іоанна (Поммера), латиша за національністю, питання про очільника цієї єпархії було узгоджено з латвійською владою. Шукаючи компромісу з урядом Латвії, архиєпископ Іоанн (Поммер) просив Московського Патріарха Тихона про дарування його єпархії самостійності в справах внутрішнього управління. Зрештою, 21 червня 1921 р. керівництво Російської Православної Церкви визнало внутрішню самостійність Латвійської ПЦ. Звісно, це не була повноцінна автокефалія, але в тогочасних умовах, коли керівництво РПЦ опинилося паралізованим, такий стан речей справді забезпечував невтручання Московського патріархату в справи православних Латвії. Такий стан і був санкціонований латвійським урядом у 1926 р.

У жовтні 1934 р. архиєпископ Іоанн був убитий. Вбивцю не знайшли, а слідство не дало результатів. Існували різні версії щодо того, хто здійснив цей замах. Вбивство правлячого архиєрея призвело до змін у Латвійській ПЦ. Її керівництво в 1936 р. заявило про перехід під юрисдикцію Константинопольського патріархату. Щоправда, як і цього треба було чекати, таке рішення викликало заперечення Московського патріархату й русофільсько орієнтованої частини православних священиків та мирян у Латвії. Коли ж у 1940 р. Латвію окупував Радянський Союз, православні єпархії країни (на той час – Ризька й створена в 1938 р. Даугавпільська) ввійшли до складу Російської ПЦ. Однак у післявоєнний період на еміграції існувала Латвійська Православна Церква у вигнанні, що знаходилася в юрисдикції Константинопольського патріархату.

У 1990 р., враховуючи можливість розпаду Радянського Союзу, керівництво РПЦ надало своїм структурам у деяких радянських республіках самоуправління. Стосувалося це й Латвії. Ризька єпархія отримала певну самостійність у самоуправлінні й почала іменуватися Латвійською Православною цЦерквою.

Звісно, виникає питання, чому зараз латвійське політичне керівництво вирішило піти на те, щоб зробити більш самостійним Латвійську ПЦ й максимально унезалежнити її від Московського патріархату, як це було у міжвоєнний період? Власне, Президент цієї держави дав чітко зрозуміти – це питання національної безпеки. Латвійське керівництво бачить, як росіяни використовують у війні проти України православний чинник.

митрополит Ризький і всія Латвії Олександр (Кудряшов) - фото 98811
митрополит Ризький і всія Латвії Олександр (Кудряшов)

 

Сама ж Латвійська Православна Церква, будучи частиною РПЦ, все ж має певну проросійську спрямованість. Інформаційні ресурси цієї Церкви переважно російськомовні, богослужіння в основному ведеться церковнослов’янською мовою й лише частково латиською. Нинішній очільник Латвійської Православної Церкви митрополит Ризький і всія Латвії Олександр (Кудряшов) росіянин за національністю – хоча й народився на латвійських теренах. Показово, що, окрім російських церковних нагород, він також у 2010 р. отримав від російського керівництва Орден Дружби за “заслуги в збереженні єдності Латвійської Православної Церкви, зміцненні дружби й співробітництва між російським і латвійським народами”. Також у 2018 р. були оприлюднені документи, які засвідчили вербовку Олександра (Кудряшова) радянськими спецслужбами. Є факти про його комерційні зв’язки з колишніми працівниками КГБ в Латвії. Це викликає чимало питань до цього єрарха.

Латвійська ПЦ лишається впливовою релігійною структурою в своїй країні. Треба враховувати, що майже четверта частина населення Латвії – росіяни. До того ж є ще близько 5 відсотків українців та білорусів, більшість з яких русифіковані. Звісно, не всі вони активні прихожани православної церкви. Однак чимало їх відвідують православні храми й, відповідно, православне духовенство на них має вплив. На 2020 р. в Латвії було 128 діючих православних храмів та інших споруд, в яких служили 114 осіб духовного звання. За експертними оцінками кількість православних парафіян у Латвії становила 250 тисяч чоловік. Хоча є й інші оцінки, за якими їх кількість сягає 350 тисяч. Для країни, в якій проживає близько 1 мільйона 900 тисяч чоловік – це немало. Фактично, Латвійська Православна Церква є третьою найбільшою релігійною організацією країни – після Лютеранської й Католицької Церков.

Питання також у тому, що православні, які часто знаходяться під впливом російської пропаганди й демонструють проросійські симпатії, становлять не лише значну частку населення Риги – столиці Латвії. Є села на сході країни, де вони компактно проживають. Це район окремого етнічного анклаву під назвою Латгалія. Частина латгальців користуються своїм діалектом, який різниться від латиської літературної мови. Сама ж Латгалія зазнавала значних російських впливів. І цей регіон найраніше був приєднаний до Російської імперії. Тут ще у XVIII ст. селилися російські старообрядці, які втікали від переслідування царської влади. За часів Російської імперії значна частина з них перейшли в "канонічне" православ’я, а їхні нащадки є вірними Латвійської Православної Церкви. Для цього регіону в 2013 р. була створена (точніше – відновлена) самостійна Даугавпільська єпархія. Тут же знаходиться один із найбільших православних монастирів Латвії – Єкабпільський.

Даугавпільський Борисо-Глібський собор — найбільший православний храм Латвії - фото 98812
Даугавпільський Борисо-Глібський собор — найбільший православний храм Латвії

 

Не дивно, що росіяни робили ставку на населення Латгалії, аби розхитати ситуацію в Латвії. Так, у 2015 р. в соціальних мережах з’явився віртуальний проект “Латгальська Народна Республіка”, який викликав певний резонанс. Про нього писали латвійські мас-медіа. Щоправда, розкручування цього проекту не дало результатів. Однак його поява симптоматична.

Враховуючи все вищесказане, стає зрозумілим, чому латвійське керівництво виявляє стурбованість щодо діяльності Латвійської Православної Церкви, її залежності від Московського патріархату. Зрозуміло, усамостійнення цієї Церкви викличе протидію як керівництва Російської Православної Церкви, так і певних середовищ у самій ЛПЦ. Однак, сподіваємося, латвійському керівництву вистачить політичної волі зреалізувати задуману ним справу.