У притчі про митаря і фарисея Ісус Христос хоче звернути нашу увагу не тільки на плекання в собі таких основних чеснот, як покора, поміркованість, самоприниження, стриманість і ін., а і на ще один, не зовсім очевидний, але дуже важливий аспект людського життя. Це – наша, особиста теологія. Так, саме теологія! Наша власна наука про Бога.

У притчі про митаря і фарисея Ісус Христос хоче звернути нашу увагу не тільки на плекання в собі таких основних чеснот, як покора, поміркованість, самоприниження, стриманість і ін., а і на ще один, не зовсім очевидний, але дуже важливий аспект людського життя. Це – наша, особиста теологія. Так, саме теологія! Наша власна наука про Бога. Адже, кожен читач Святого Письма розуміє Його по-своєму. Коли щось є незрозумілим, то ми звернемося по допомогу: запитаємо священика, почитаємо у катехизмі, або у Святих Отців. Одначе й після всіх уточнень, з’ясувань і вивчень проблеми, у кожної людини складеться її особисте, неповторне бачення тієї чи іншої проблеми. Це зумовлено характером, психологією, складом розуму і здібностями індивіда, що власне і складають грунт на який впаде Слово (Ів. 1,1). Після попадання зерна (Слова Божого) на землю Душі (Мт. 13,1-9) відбудеться Його взаємодія зі всіма вище перечисленими складовими і створиться теологія індивідуума. Цю теологію Ісус оцінює по молитвах митаря і фарисея у одноіменній притчі.

Вперше фарисеї з’являються на історичній арені в часи Макавеїв (ІІ ст. до н.е.). Будучи чисто народною, з лозунгом «закон для народу, а не народ для закону», фарисеї викликають роздратування в строгих ортодоксальних садукеїв, які є при владі (первосвященик є представником саме цього віровчення) [1]. За свідченням Йосифа Флавія [2], на зустрічі з царем Гірканом, який одночасно виконував роль первосвященика, один із фарисеїв прямо сказав вельможі, що той мусить зректися духовного сану. Адже руки, заплямлені кров’ю, не можна підносити до Бога. Фарисея вкинули в темницю. Такі епізоди додавали популярності новим вчителям і з часом вони починають знаходити все більше підтримки в простих людей. В часи Ірода Великого (37-4 рр. до н.е.) фарисеї повністю відходить від політики і зосереджується на вивченні Тори. Знаменитий вчитель-фарисей Гіллей, коли його запитали в чому суть Закону, влучно відповів: «те, що тобі неприємно, того не роби твоєму ближньому - в цьому увесь закон, а все інше – то коментарії до нього!» В часи Ісуса Христа фарисеї вже мають половину місць в синедріоні. І очевидно, що герой притчі Ісуса – фарисей – це приклад високоосвіченої, всебічно розвинутої особистості. Основним завданням його життя є пошук Бога, вивчення і поревнування Його Закону. Напевне, у цих справах він досягнув такого рівня, що питань, на які він би не знав докладної відповіді, є дуже мало, а можливо їх взагалі нема.

Отож: маючи за собою хороших вчителів (Гіллей), стоячи на славній історії (мученик-фарисей, який пожертвував свободою заради правди), будучи всебічно підкованим, наш персонаж починає богословствувати у своєму серці. Коротка молитва, приведена в Євангелії, підкреслює всеобізнаність фарисея. Спочатку він прославляє Бога і дякує Йому. Потім робить короткий іспит совісті, який показує, що основних заповідей дотримано: не будеш мати інших богів крім Мене, не вбий, не кради, плати десятину на Храм, шукай Господа і дотримуй законів Його. І все тут дуже правильно! Коли багатий юнак каже Ісусові, що те саме виконав, Христос негайно пропонує йому стати своїм учнем (Мк. 10,17-31). А от фарисей, виявляється, живе у світі власних, псевдо-теологічних уявлень. Суть його розуміння Божого об’явлення полягає в тому, що для оцінки виконання заповідей потрібна якась мірка досконалості. Рекомендованим мірилом є, звичайно, Бог. Однак фарисей починає чомусь порівнювати себе з людьми. Ось маленька помилка, яка починає переростати в глобальну проблему, коли за масштаб чеснот вибирається не первосвященик, не приятелі-фарисеї чи інші законовчителі, а... митар. Чоловік, який, напевне, і заповідей Божих не знає. Смішно. Мовою спорту це десь виглядає так, якби чемпіон світу з боксу зайшов у спортзал, де займаються боксери-початківці і почав роздумувати на тему своїх спортивних талантів і, що він тут усіх може перебоксувати. Чи в когось з нас би викликав сумнів, прогнозований результат такого бою? Чи може початківець, який перший раз одягнув рукавички і вийшов на ринг, побити чемпіона? Ісус Христос каже у сьогоднішній притчі, що все саме так і сталося: чемпіон почав боксувати з початківцем і був відразу нокаутований.

Отже, особиста теологія фарисея, побудована на правильному і, можна сказати, зразковому вченні є до такої міри хибною, що він мусить іти з храму невиправданим. Більше того, законовчитель не підозрює, що не тільки не є приятелем Бога, але й засуджений та покинутий Ним. І всьому причина – елементарні бажання, які притаманні кожній людині: відчути себе добрим, прийняти похвалу за зроблені зразкові вчинки, побачити плід своєї важкої праці.

А що ж чоловік не вчений? Як це не парадоксально, митар, далекий від Бога і Його вчення, раптом демонструє глибину пізнання Божих правд і законів. Як таке могло трапитися ? Хіба це – не глобальне чудо? Чудо, співмірне з воскресінням Лазаря (Ів. 11,17-44)? Адже митар, будучи мертвий для життя вічного, раптом воскрес! Як це відбулося? Очевидно, після чергового акту здирництва, чим римські митарі займалися у непомірних кількостях, дуже часто не зважаючи на особу, у чоловіка з’явилося відчуття провини. Тому він пішов у Храм, і там щиро покаявся, для чого вистачило кілька-кратного повторення п’яти слів «Боже милостивий будь мені грішному!» і сокрушенного серця. Моління відповідало стану справ, у ньому не було нічого зайвого. Все ніби просто. Бог простив і прийняв цю жертву покаяння.

Євангеліє не продовжує історії про митаря і фарисея, однак зрозумілим є факт, що після доброго покаяння у митаря повинна би була наступити фаза становлення на шлях вдосконалення. Для цього йому слід було починати вивчення Божої науки і працювати над створенням власного її сприйняття. Тобто ставати на шлях, по якому йшов все життя фарисей. А цей, конче необхідний шлях, як ми бачимо на прикладі останнього, також може завести людину на манівці.

Хочеться також відмітити той факт, що простенька теологія, яка відкриває двері до раю – це чудесний випадок, який в реальному житті, трапляється не дуже часто. Простенька теологія, підкріплена незнанням і елементарними бажання, що притаманні кожній людині (які зіграли поганий жарт з фарисеєм) приводять найчастіше до недоброї молитви.

Ось можливий варіант молитви митаря, якщо туди додати самовпевненості фарисея: Господи, дякую Тобі, що я нікого не вбив, нічого не вкрав, жінці не зрадив. Дякую, що Ти дав мені добру прибуткову роботу. Як ми знаємо, всяка влада від Тебе, а тому виконуючи цю заповідь, я вірою і правдою служу римлянам, а вони за це мене захищають і допомагають у сьогоднішні нелегкі часи заробляти на хліб насущний і навіть трохи більше! (Ось, як там рибалки з Галилеї мучаться: нічого не впіймав – то вмирай з голоду!) Дякую Тобі, Боже, за цю молитву…

Напевне, такий чоловік викликав би у нас ще більше відчуття відрази, ніж фарисей! Адже всі знають, що він і вкрав, і можливо багато постраждали від римлян через нього (читай вбив!), і свій народ зрадив і... список його гріхів можна продовжувати до безкінечності. Одним словом винний, але має себе за святого! Де таке можна сьогодні побачити? На жаль, на кожному кроці. Ось приклади молитов:

Господи дякую тобі, що:

а) я перебіг дорогу на червоне світло і поліцай не бачив;

б) я роздрукував на робочому принтері кілька сторінок для себе, а шеф не помітив;

в) я до іспиту не готувався, нічого не знав, але отримав оцінку «відмінно».

Вищенаведені приклади, самі по собі, напівжартівливі і, на перший погляд, безневинні, однак належать до тієї самої категорії, що і «фарисеїзована» молитва митаря або щось на кшалт: «Я вкрав мільйон, дякую Тобі Боже, що мене не впіймали!..»

Підсумовуючи сказане вище, можна зробити висновок, що здорова особиста теологія людини, яка виливається найперше у особистому зверненні до Бога – молитві, і є джерелом чеснотливої поведінки, з однієї сторони вимагає знання Божої науки, а з іншої – її правильного сприйняття та розуміння. Це не просто, і по слову Ісуса «…вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мт. 7, 14). Монах-бенедиктинець і відомий німецький богослов Anselm Grün порівнює недобру особисту богословію з клінічним захворюванням, яке вимагає серйозного лікування, що звільнило б пацієнта від страждання [3]. І це не пербільшення, адже піти з храму після молитви невиправданим, як фарисей – це, приблизно, жити як людина, здорова на вигляд, але в якої – смертельна недуга (наприклад, остання стадія раку). Вона про це не знає, а тому нічого не робить, аби вилікуватись. Початок лікування – це добра молитва, як у митаря. Тому, якщо нема впевненості у вмінні правильно звернутися до Бога, для запобігання молитов на зразок наведених вище, Свята Церква рекомендує до вживання молитви з Біблії та молитовників. А тим, що шукають і стукають з вірою, нехай Бог не відмовить ніяких ласк (Лк. 11,9-13)!

---

[1] Joachim Gnilka. Jesus von Nazaret, Botschaft und Geschichte. Herder. Freiburg-Basel-Wien, 1992/2007.

[2] Josephus Flavius. Geschichte des Judäischen Krieges. Reclam, Philipp, jun. GmbH, 2008.

[3] Anselm Grün. 50 Engeln für das Jahr. Herder spektrum, 2012.