Блог Іллі Бея_image

Блог Іллі Бея

Про обов’язковість поминання Ґундяєва в МПвУ

18 травня, 09:52
Требник Петра Могили, ч 2, с. 12 - фото 1
Требник Петра Могили, ч 2, с. 12
Один мій знайомий священик з філії Моспатріархату в Україні попросив мене підготувати історично-канонічну довідку про те, кого поминали парафіяльні священики в давні часи, чи був у них обов’язок згадувати когось, крім свого єпархіального архієрея.

І я дійсно міг би таку довідку написати, розказати і про вирок свят. Кіпріана Карфаґенського («Де єпископ, там і Церква», і, відповідно, про помісність і самодостатність кожної окремої єпархії), про рівність всіх єпископів, про систему церковної адміністрації, за св. Костянтина Великого злизану з імперської системи. Згадав би і про Требник свят. Петра Могили, де в тексті єктенії згадується тільки один єпископ, навести купу інших історичних прикладів, послатися на те, як це робиться в інших помісних церквах.

Більш того, я скажу, що такі історичні знання дуже корисні, тому що вони показують, що існують і інші моделі Православ’я крім московської. Але ці знання неактуальні.

Спробую пояснити свою думку та наступному прикладі. Посилання на історичні приклади не завжди можуть слугувати виправданням. Згадаймо особисту історію кожного з нас. В дитинстві ми маємо право на освіту і обов’язок ходимо до школи, до одруження чи постригу – право залицятися до дівчат, але якщо я у зрілому віці попхнуся за шкільну парту чи почну знайомитися з дівчатами, мене запитають, чи не з’їхав я з глузду. Мої посилання на те, що тридцять років тому я таки відвідував школу, а тому я маю право робити це і зараз, лише б підтвердили мою неадекватність.

Актуальним є чинний статут МПвУ, де є чітка і однозначна норма: «Ім’я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України підноситься за богослужінням у всіх храмах і монастирях Української Православної Церкви (самоназва філії Московського патріархату в Україні - І. Б.) після імені Святішого Патріарха Московського і всієї Русі». Нагадаю, що «Статут про управління Української Православної Церкви чинний для всієї Повноти Української Православної Церкви».

З цього випливає, що будь-чий дозвіл (благословення), офіційний чи неофіційний, правлячого архієрея чи навіть митрополита Київського / рішення парафіяльних чи навіть єпархіальних зборів, оголошене публічно чи в приватному порядку, є порушенням Статуту МПвУ, що був прийнятий Собором цієї структури. А тому лише Собор має повноваження ухвалити і зміни до нього.

У своє виправдання священики МПвУ говорять, що вони припинили поминати Ґундяєва у зв’язку із ситуацією, що вони ніби повертаються до старої практики згадування лише єпархіального архієрея і т. д. Але з правової точки зору вони лише стають порушниками власного Статуту. І якщо вони готові порушувати цей пункт Статуту, які пункти вони порушуватимуть і далі? Адже ми знаємо: «Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Як 2:10). А що ж є для церкви законом, як не її Статут?

Але вихід є, і він навіть передбачений Статутом: до цого документу необхідно внести зміни. І тут ми переходимо до того збіговиська, що його анонсував Синод МПвУ.

Для того, щоб каналізувати протестні настрої, кремлівські куратори вигадали проведення якогось зібрання (невідомо коли, де і як), для «обговорення» (а не вирішення!) ситуації, що склалася. При цьому синодали закликають: «дискусія з того чи іншого питання не має призвести до виходу за межі канонічного поля і не повинна спричинити нові розділення в Церкві Христовій».

Справа в тому, що церковно-адміністративні питання (як-то повна церковна незалежність від Москви і припинення поминання Ґундяєва), котрі необхідно вирішити нагально, можна вирішити і в канонічному полі. Для цього необхідно і достатньо провести Собор, оскільки він єдиний має необхідні і вичерпні для цього повноваження. Але замість Собору пропонують «зібрання».

Втім, «право внесення доповнень і змін до даного Статуту має Собор єпископів Української Православної Церкви з наступним ухваленням Собором Української Православної Церкви». Отже, поки архієреї не запропонують внесення зазначених змін, і скликання Собору не матимете жодного сенсу.

Чи ви, шановні отці, що залишаєтеся в задушних обіймах Московського патріархату, бачите у ваших архієреїв потенціал вирішити це питання в зазначеному порядку?

Теги: #Блоги

Останні новини

Вчора