Досить символічним стало те, що світовий саміт миру відбувся на території Корейського Півострову, де поки що миру немає. Визначні лідери обговорювали зазначені питання національної, регіональної та глобальної точки зору.

Організатором World Summit 2020 була Світова федерація миру (Universal Peace Federation), яка підтримує та пропагує сталий розвиток, шлюбно-сімейні цінності, міжрелігійне, міжконфесійне та міжкультурне взаєморозуміння, запобігає конфліктам і виступає за оновлення Організації Об'єднаних Націй. Організація чітко структурована та розгалужена у світі. Головні офіси знаходяться у Сеулі (Корея) і Нью Йорку (США). У її структурі діє власне Рада миру, Асоціація парламентарів за мир, Медіа Асоціація за мир, Асоціація за мир і економічний розвиток, Асоціація вчених за мир, Асоціація перших леді за мир, Асоціація молоді та студентів за мир, Конференція світових релігійних лідерів за мир і Міжрелігійна Асоціація за мир і розвиток. У 2003 році Світова федерація миру отримала спеціальний консультативний статус при Економічній та Соціальній Раді ООН.

Мета саміту 2020 – сприяння ефективному діалогу між представниками різних організацій, країн, націй, культур і релігій, для поширення уявлення про мир, толерантність, сімейні цінності. Такий міжнародний захід дозволяє консолідувати величезний миротворчий потенціал та досвід країн світу, а також інтегрувати різні міжнародні миротворчі програми, віднайти інноваційні рішення для критичних питань місцевого, національного, регіонального та глобального рівнів, від зміни клімату до зростання екстремістської ідеології, гуманітарної катастрофи та конфліктів.

Участь у такому заході була надзвичайно важливою з метою пошуку нових ідей і рішень щодо: посилення участі парламентаріїв, науковців, політичних і духовних лідерів, інститутів громадянського суспільства у миротворчих процесах; подолання соціально-гуманітарної кризи для досягнення сталого миру та запобігання можливих конфліктів.

Серед понад семи тисяч міжнародних учасників були присутні релігійні та політичні лідери, науковці, громадські діячі, журналісти, парламентарі. Головними спікерами саміту стали президент Гватемали Джимі Моралес, віце-президенти Філіппін Марія Леонор Робредо, прем‘єр-міністр Нігеру Бріґі Рафіні, прем‘єр-міністр Камбоджі Самдех Акка Моха, десятирічний президент Єврокомісії Жозе Мануель Боррозо і уродженець Кореї Пан Гі Мун, 8-й генеральний секретар ООН.

Власне, Пан Гі Мун за свою діяльність, пов’язану з проведенням реформ в сфері роботи ООН, підтримкою миру та досягнення у розв’язанні проблем глобального потепління став одним з трьох лауреатів головної нагороди Форуму – Нагороди Миру Сангак. Премія миру Санхак відзначає осіб та організації, що зробили значний внесок у забезпеченні процвітання та миру для майбутніх поколінь. Номінантів обирають з увагою до трьох головних критеріїв: роботи задля сталого розвитку суспільства, вирішення світових конфліктів і збереження навколишнього середовища. Колишній секретар ООН Мун відомий увагою до проблем глобального потепління, розширення прав жінок, підтримки країн, що розвиваються та держав, що потерпають від кризи. 7000 гостей із 120 країн, серед яких були прем’єр-міністри Камбоджі та Нігерії, аплодували визнанню досягнень Пан Гі Муна.

«Я відчуваю пристрасне ставлення до світового миру на Всесвітньому саміті 2020. Я твердо вірю, що цей саміт буде служити чудовим плацдармом для збору управлінців і висловлення істотної підтримки міжнародної спільноти у досягненні миру, заради єдиної Кореї, заради міжнародної спільноти,» – підкреслив у своїй промові пан Мун.

Премію миру також отримали Президент Сенегалу Макі Саль за проведення у своїй країні реформ, що унеможливлять запровадження тоталітарних форм правління, а також відомий екуменічний діяч, лютеранський єпископ Єрусалиму Муніб Юнан за свою соціальну роботу та системну роботу, спрямовану на зближення релігій на Близькому Сході.

Транслювалося відеоповідомлення від колишнього віце-президента США Діка Чейні, який акцентував увагу учасників саміту на необхідності відмови від ядерної енергії. Пан Чейні висловив розчарування тим, що він характеризував як «північнокорейське мистецтво грати» у зв’язку з історичною зустріччю президента Трампа та Кім Чен Ина у 2018 році.

Всесвітній саміт – це глобальна асамблея, в якій взяли участь не лише велика кількість політичних лідерів, включно з нинішніми та колишніми головами держав, прем’єр-міністрами, головами конгресу та міністрам з усього світу. На саміт запросили великих релігійних лідерів, у тому числі християнства (католицизм, протестантизм, грецька православна церква), буддизму, ісламу, індуїзму, конфуціанства, іудаїзму та інших релігійних течій. На думку Федерації всесвітнього миру, релігійні лідери збираються разом, «щоб об’єднати своє розуміння та натхнення, щоб нації, континенти та світ могли бути відродженими».

В рамках робочої зустрічі Міжрелігійна Асоціація за мир і розвиток релігійні діячі не лише презентували власні ідеї, але й відіграли унікальну роль як ті особи, які цьому поважному і чисельному зібранню надали винятковий сенс і сакральне наповнення. Наприклад, представники основних світових релігій розпочали роботу зібрання з цікавої церемонії – вливання води у спільну посудину, що символізує єдність і спільність різних традицій і релігій, які прикінцево «вливаються» у спільну ріку людської цивілізації та нероз‘єднуваної долі усіх націй і народів. Представники Ісламу, Буддизму, Кришнаїзму, Християнства різних напрямів і навіть найрідкіснішоі релігії Мандеїзму представили на засіданні свої позиції з питань побудови миру загалом та у стосунках між релігійними організаціями.

Україну на Саміті репрезентувала велика делегація: Василь Кремень, Андрій Юраш, Ігор Онищук, Володимир Новохатський, Сергій Томіленко, Анатолій Толстоухов, Михайло Ільїн, Анатолій Кікін, Анна Кальматська. Українські делегати намагались привернути увагу світової громадськості до питання миру та безпеки в Україні. Врешті-решт, частина території нашої держави є окупованою, і саме українці кожного дня потерпають від різноманітних проявів російської збройної агресії. Крім того, екс-міністр освіти і науки України Василь Кремень поділився з колегами баченням тенденцій розвитку вищої освіти у світі та в Україні зокрема, аналізуючи ситуацію під кутом зору об’єктивного обов’язку будувати і підтримувати нелицемірний мир між всіма громадянами і націями світу. Андрій Юраш, директор департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України представив український погляд на проблему міжрелігійних стосунків у контексті реалізації місії духовних інституцій щодо збереження і забезпечення сутнісного миру.

Спілкуючись з міжнародними учасниками саміту, автор, як єдиний представник з-поміж духовенства України переслідував основну мету – розгорнути відкритість до діалогу з боку релігій і культур для усвідомлення нагальної потреби об’єднати зусилля задля справедливості, братерства, миру та розвитку людської особи. Саме «соціальна любов» – антипод егоїзму й індивідуалізму. Людство лише тоді зможе побудувати справжній і тривалий мир, коли в ньому запанує «цивілізація любові»; мир – плід справедливості; майбутнє нашої планети буде не в руках агресорів та диктаторів, а в руках людей, що чинять мир і є речниками примирення між народами.

Ось чому в епоху глобальних воєн діяльність політичних та релігійних лідерів повинна ґрунтуватися на фундаментальному принципі «верховенства людської особи». Немає кращого способу побудувати політичне життя на гуманній основі, ніж шляхом сприяння внутрішнім почуттям справедливості, доброти і служіння загальному благу, а також шляхом зміцнення основних переконань щодо справжнього характеру політичної спільноти та її мети.

Культурний процес, в якому ми беремо участь, поєднує в собі великі успіхи, досягнуті в процесі розвитку людства щодо умов життя, які більше відповідають гідності людини. Реальна небезпека зосереджена у суспільних тенденціях сприяння секуляризації, культурному релятивізму та етичному плюралізму за допомогою законодавства. Нові і дуже серйозні питання вимагають більш енергійної співпраці релігійних лідерів з політиками. І така співпраця має відбуватися як на інтелектуальному, так і на духовному рівні.

На мою думку, участь у такому заході надзвичайно важлива з метою пошуку нових ідей і рішень щодо: посилення участі парламентаріїв, науковців, політичних і духовних лідерів, інститутів громадянського суспільства у миротворчих процесах; подолання соціально-гуманітарної кризи для досягнення сталого миру та запобігання конфліктів.

Адже МИР БЕЗ ЦІННОСТЕЙ - ШЛЯХ ДО ВІЙНИ.

ПРО ЗАСАДИ МИРОБУДУВАННЯ У ДОКТРИНІ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Концепція Папи Івана Павла II зосереджена на активній особистості, на суб’єктивності суспільства, а держава трактується як інструмент, що забезпечує і гарантує особистісний та суспільний пошук добра. Миру загрожує небезпека, коли людина не отримує того, що їй належиться як людині, коли її гідність не поважають і, коли громадське життя не спрямовано до спільного блага. Для побудови мирного суспільства і для цілісного розвитку окремих осіб, народів і націй важливо захищати й утверджувати права людей. Мир – це і плід любові. Справжній і тривалий мир – радше справа любові, ніж справедливості, адже справедливість усуває те, що перешкоджає миру: завдані травми чи збитки. Однак сам мир походить із любові.

Католицька церква трактує сучасну демократію не лише як результат формального дотримання низки правил, а як плід свідомого вибору цінностей, які творять основу демократичних процедур. Сенс демократії втрачається, а її стабільність опиняється під загрозою у випадку, коли цінність людської особи, дотримання прав людини, служіння спільному благу нівелюються і перестають бути основним критерієм політичного життя як в окремій країні, так і на міжнародному рівні. Католицька Церква вбачає найбільшу загрозу, що ґрунтується на засадах демократичного устрою світовому порядку в етичному та моральному релятивізмі, який стверджує, що для побудови справедливої ієрархії цінностей не існує жодного критерію. Вступаючи у полеміку з прихильниками такої ідеї, Іван Павло ІІ зауважує, що: «…якщо немає остаточної істини, яка керувала б політичною діяльністю, то владі легко маніпулювати ідеями і переконаннями у власних інтересах. Історія свідчить, що демократія без цінностей дуже швидко перетворюється у відкритий або ледь прикритий тоталітаризм».

РОЛЬ ЦЕРКОВ ТА РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА

Для забезпечення верховенства права найбільшого значення набуває принцип взаємної довіри. Під цим кутом зору необхідно переглянути нормативні документи мирного врегулювання конфліктів, щоб розширити сферу їхнього застосування та їхню обов’язковість. Інститути переговорів, посередництва, примирення й арбітражу, які слугують виразом міжнародної законності, необхідно підтримати, створюючи дієву юридичну владу у світі, де панує мир.

Прогрес у цьому напрямку дозволить міжнародній спільноті стати не простим скупченням держав, а структурою, в якій можливе мирне розв’язання конфліктів. Так само як усередині окремих держав особиста помста і репресії поступилися місцем силі закону, так і в міжнародному співтоваристві подібні дії потребують негайної реалізації. Міжнародне право повинно унеможливити панування права сильнішого.

Мир – цінність і загальний обов’язок, який опирається на засадах розумного і морального суспільного порядку. Мир – це не просто відсутність війни чи стабільна рівновага між ворогуючими сторонами. Мир ґрунтується на правильному розумінні людської особи і вимагає встановлення устрою, згідно із принципами справедливості і милосердя. Мир – плід справделивості, яку розуміємо в широкому сенсі як підтримання рівноваги всіх вимірів людської особи.

Як зазначив Папа Франциск у Посланні з нагоди святкування 53 річниці до Міжнародного дня миру 1 січня 2020, процес миру вимагає постійної зайнятості. Це є терпляча робота у пошуку правди і справедливості, що вшановує пам'ять жертв і що відкриває, крок за кроком, спільну надію, що є сильнішою ніж бажання помсти. У верховенстві права, демократія може бути визначальною парадигмою цього процесу, якщо є основана на справедливості і зобов’язанні захищати права кожного, а особливо слабких та маргіналізованих, постійно шукаючи істини. Йдеться про суспільне будівництво і постійний розвиток, в якому кожен робить свій власний відповідальний внесок на всіх рівнях місцевої, національної та міжнародної спільноти.