Ці Христові слова я почув з вуст бомжа. Жовтневий львівський вечір. Тролейбусна зупинка неподалік ринку. Повертаюся з роботи додому. Виглядає, що нічого незвичайного в цій буденній ситуації немає. Та ось бачу, як двоє п’яних бомжів б’ють якогось свого «колєгу» і той падає на землю, але знаходить сили підвестися і навіть зайти до того ж тролейбуса, що й я. Жалюгідний вигляд чоловіка і неприємний запах з немитого тіла не викликають у більшості пасажирів негативної реакції. По-християнськи вітається і починає розповідати свої життєві біди. Йде поміж людей і частина з них заповнюють його шапку одногривневими купюрами та монетами. Хтось висловлює невдоволення, та бідака при цьому щедро сипле біблійними цитатами, вони майже точно відповідають оригіналу.

Мабуть, чоловік начитаний. Свого часу зазнав якоїсь життєвої драми, а потім опустився на саме дно. Думки про те, що життєві обставини зламали долю ще здорової людини, неприємно шкрябають по душі. Скільки різних драматичних ситуацій переживають сьогодні наші громадяни і не витримують лиха, зневірюються, спиваються, стають бомжами, при цьому втрачають підтримку від близьких людей. На перший погляд, це проблема соціальна, але в той же час в ній присутній релігійний чинник, тому що людина залишається наодинці зі своїми проблемами. В її серці ще десь жевріє іскорка віри, але вона не може загорітися через те, що в минулому, нормальному житті людина не практикувала свою віру, оминала церкву, вважала, що вона для «бабушок»… І от в драматичній ситуації вже не уповає на Творця, а опускає руки, тягнеться до чарки, потрапляє до таких ще опущених, в яких свій світ із своїми немилосердними законами.

Знаю немало людей, які в тяжкі хвилини свого життя піднімали голову до неба і шукали там підтримки. Вона не приходила скоро, довелося чекати роки на вирішення певної проблеми, терпіти, але Бог давав якусь розв’язку. І я не виключаю, що в серці того чоловіка з тролейбуса та іскра ще не потухла, тільки от чи розгориться вона?