Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ПРОВИДІННЯ БОЖЕ І СВОБІДНА ВОЛЯ ЛЮДИНИ: Концепція «провидіння» у Стародавньому світі

19 жовтня, 08:54
ПРОВИДІННЯ БОЖЕ І СВОБІДНА ВОЛЯ ЛЮДИНИ: Концепція «провидіння» у Стародавньому світі - фото 1
Платон є тим, хто першим згадує термін «провидіння» (гр. pronoia). Однак розвивають цю концепцію стоїки, такі як Хрисіпп чи Зенон у ІІІ столітті до Р. Хр. Один з творів Хрисіппа так і називався «Про провидіння», в якому автор твердить, що провидіння всім керує і все у світі залежить від нього.

 

Поняття «провидіння» виводиться майже дослівно з латинського терміну «providentia» і застосовується у богослов’ї для опису того, яким чином Бог керує сотвореним світом з огляду на його остаточну ціль. Providentia означає «передбачення», «продуманість (наперед)», але також «турботу» чи «обережність». Боже Провидіння керує не лише життям людей, яких Бог прагне спасти, але теж усім творінням, видимим і невидимим. Також воно присутнє у дієвий спосіб в людській історії. Антропоцентризм являється однією з фундаментальних рис Божого Провидіння.

***

Концепція «провидіння» у Стародавньому світі

 

Хоча християнське розуміння Провидіння Божого виводиться зі Святого Письма, однак сама концепція була присутня ще у стародавній Греції. Один з відомих грецьких філософів і математиків, Анаксагор (500-428), що жив перед Сократом, хоча сам і був матеріалістом, проте говорив про «розум» (гр. nous), якого розумів як «дух», що керує Всесвітом, і який має повне знання про всіх і про все. Однак цей «дух» не має впливу на остаточну ціль світу, а тому, можна би сказати, що у Анаксагора це були свого роду «закони природи», що керують світом. Звідси пізніше Платон у своєму діалозі «Федон», говорячи про цю концепцію Анаксагора, підкреслює, що вона не є причиною того, що відбувається у світі, тому що такими причинами для Анаксагора були природні стихії, такі як вода, повітря, вогонь, катаклізми тощо.

Власне Платон є тим, хто першим згадує цей термін «провидіння» (гр. pronoia). Однак розвивають цю концепцію стоїки, такі як Хрисіпп чи Зенон у ІІІ столітті до Різдва Христового. Один з творів Хрисіппа так і називався «Про провидіння», в якому автор твердить, що провидіння всім керує і все у світі залежить від нього. Все, що згідно з провидінням повинно статися, те і так станеться. Таке бачення дещо подібне до вчення про фатум, аніж до пізнішої християнської концепції про Провидіння Боже, яке бере до уваги теж людський елемент, проте вчення стоїків вплинуло однак на думки ранніх Отців Церкви відносно Провидіння Божого. Потім про провидіння вчив інший грецький стоїк, Посідоній (135-50), який відомий тим, що довів округлість Землі і навіть досить точно вирахував довжину цієї округлості. Посідоній писав, що люди у світі, хоча не всі знають одні одних, мають подібні прагнення і подібні напрямки свого розвитку, а це тому, що всім керує космічне провидіння.

Учень Посідонія, римський політик та філософ Цицерон (106-43) у своєму творі «Про природу богів» подав ідею, що світ був створений і потім керується згідно з божественним провидінням. Звідси, є корисним для світу, що він управляється згідно волі богів та їхнього провидіння. Зло натомість з’являється не з приводу богів, які людині дають лише блага, але з приводу поганого використання тих благ людьми. Врешті, ще після земного часу Ісуса Христа у Греції говорилося про провидіння, між іншим вчив про нього Плутарх (б. 47-127), який перейняв стоїцьку концепцію «pronoia».

Відомий єврейський мислитель Філон Александрійський (25 до РХ – 50 після РХ) ввів грецьку концепцію «провидіння» до богослов’я. У творі «Про Провидіння» Філон приписує Богу Творцеві, як один з Його атрибутів, Його провидіння, котре турбується про всяку річ. Свідоцтвом того, що світом невидимо керує Боже провидіння (подібно як душа тілом) є гармонія у Всесвіті. Все у світі, жива і нежива природа, має свій сенс і все було сотворене для якоїсь цілі. Бог, який керує всім за допомогою свого провидіння, чинить це не як тиран, але як батько родини для своїх дітей. У Філона концепції Божого провидіння і Божої справедливості майже покриваються, а тому провидіння є чимось справедливим і слушним.

У ІІІ столітті після Христа найвидатніший представник неоплатонізму, Плотін (205-270), представляв провидіння як одну з центральних концепцій своєї філософії. В своєму видатному творі «Енеади» присвятив цій темі цілі два підрозділи (Енеади, ІІІ, 2-3). Згідно Плотіна, провидіння керує всім, але так як трапляються у світі якісь недосконалості, то це свідчить, що світ не має початку, а є вічний. Бо інакше, Бог-Єдине вирахував би все від початку наперед, і створив би найдосконаліший з можливих світів. У вічному ж світі, незважаючи на його певну недосконалість, завдяки провидінню він є сумісний з вищим Інтелектом. Цей Інтелект подає кожній людині її роль (призначення), але людина сама відповідальна за виконання цієї ролі, тобто призначення. Звідси маємо серед людей як чесноти, так і вади. Плотін твердить, що «світ організований провидінням у загальному», і поки кожне буття діє згідно власної природи, до тих пір діє згідно провидінню. Що далі буття від матерії, то ближче воно до реалізації провидіння. Що більше занурене в матеріальне, то важче провидінню реалізуватися у цьому бутті. Звідси у світі, незважаючи на провидіння, є нерівності, є щастя і нещастя, є добро і зло.

Варто ще додати міфологічне вчення про долю у древніх греків, яке теж перейняли римляни. Згідно древніх греків, богині Мойри (досл. moira це «доля») відповідали за долі людей, а навіть богів. У древніх римлян теж були богині долі, майже тотожні з грецькими, і вони називалися «парками» (досл. parca це «скупа», «ощадлива»). Мойри – це були три сестри, Клото, Лахесіс та Атропа (у римлян їм відповідали: Нона, Деціма і Морта), походження яких було невідоме, у всякому разі, різні філософи чи письменники приписували їм різних батьків. Ці три сестри плели людські долі, тому їх часто зображували нитками в руках і з веретеном посередині. Клото, наймолодша з сестер, є відповідальною за «нитку життя», і це вона витягує її з веретена. Лахесіс вимірює цю нитку, визначаючи її довжину. Саме вона безпосередньо відповідальна за таку а не іншу долю людини. Натомість Атропа перерізує цю нитку, безповоротно завершуючи таким чином життя земне людини, тобто призводячи до смерті. Цікаво, що в руках мойр були теж нитки богів, разом з «ниткою життя» верховного Зевса.

 

 

Теги: #Блоги