"Хотілося би бачити лише одного Патріарха в Києві — одної об'єднаної Київської Церкви, який був би у повному сопричастю і з Єпископом Риму, як і зі всіма Патріархами Сходу"
Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі
Провідна тема веб-конференції: Українська Церква у католицько-православному діалозі сьогодні
16. Запитання від редакції
Всечеснійший отче Іване, як Ви бачите роль ЗМІ в плеканні цього діалогу між християнами?
— Дорога редакція РІСУ! Як добрі християнські журналісти Ви краще за мене знаєте, що першим завданням журналістів є служити Правді. Сам Христос нас повчає: пізнайте правду і вона визволить вас! Це означає, що Ви маєте об'єктивно висвітлювати події.
У цій справі я би радив писати позитивно! Висвітлювати можливості для примирення. Працюйте справно, професійно і швидко. І не замикайтеся в Україні, будьте широких поглядів.
Дуже дякуємо за участь у нашій веб-конференції. Бажаємо успіхів і багато сили до праці! Завжди раді співпраці!
— Хочу Вам скласти визнання, що РІСУ читають дуже поважні особи і представники різних церковних установ. Пам'ятайте про це! Продовжуйте добре діло, будьте близькими до народу і його релігійності, проповідуйте толерантність і поширюйте пошану до основних людських прав, дарованих нам Всевишнім! Бажаю Вам всіх успіхів і нехай Вас Бог благословить!
15. Андрій, Одеса
— Шановний отче Іване, Слава Ісусу Христу. Отче Іване, відомо, що УГКЦ є відкритою та екуменічною Церквою. Які найближчі кроки для об’єднання українських християн планує ваша Церква? Також у медіа була подана інформація про створення екуменічної комісії УГКЦ, чи входите Ви до її складу або чи плануєте спільні проекти з цією Комісією?
— Я тісно співпрацюю з тією Комісією. А про її плани прошу запитувати її голову, д-ра Ігоря Шабана.
Коротко можу Вам сказати, що ще у 1991 році Блаженніший Мирослав Іван заявив, що в нашій Церкві є два пріоритети — екуменізм і належна формація духовенства і мирянства. Я особисто стараюся бути вірним цим двом пріоритетам.
14. Тетяна Шпайхер
— Слава Ісусу Христу! 1. Отче Іване, сьогодні пожвавішала робота спільної православно-католицької комісії, в якій беруть участь також Східні Католицькі Церкви. Чи сьогодні відбувається співпраця між Східними Католицькими Церквами для узгодження їхніх дій та вироблення спільної політики?
— Слава навіки! Дорога панно, це правда, що сьогодні більш відчутна присутність Східних Католицьких Церков у екуменічному діалозі. За останніх 10 років періодично збираються греко-католицькі єпископи Європи.
Особисто я, коли йдеться про Церкву, не люблю вживати термін "політика". Характер цих зустрічей є радше пасторальний, єпископи себе взаємно інформують, що планують робити, чи що потрібно координувати з єпископами інших народів.
2. З одного боку УГКЦ офіційно бере участь у роботі православно-католицької комісії, з іншого досі не сприймається Російською Православною Церковю, яка у згадану комісію входить. Потенційному діалогу із УПЦ (МП) перешкоджатиме також налагоджена співпраця з УПЦ КП і УАПЦ. Які кроки пропонує зробити УГКЦ Церквам Володимирового хрещення для налагодження ефективного діалогу?
— Моє відношення до представників РПЦ в комісії є коректним і чемним. Кілька разів я мав з ними ділові розмови. Вони чудово знають, що я є свячеником УГКЦ і яка моя в комісії функція. І як я сказав, даючи відповідь на інше запитання, на жаль, у цьому діалозі немає жодного представника українського Православ'я.
Щодо співпраці з УПЦ (МП), УПЦ КП і УАПЦ, то порозуміння мають насамперед знайти між собою наші православні брати.
Для мене був би дуже конкретним кроком, якби ми разом взялися за спільний переклад наших літургійних книг. Щоби ми дійсно могли почитати Бога одним серцем і одними устами.
3. Чи не варто сьогодні знову відновити діалог між УГКЦ та Константинопільським Патріархатом, її Церквою-матір'ю з метою щвидшого встановленя Греко-Католицького Патріархату в Україні? Тоді, у 2004 р., Константинопіль був проти такого Патріархату, однак сьогодні Екуменічний Патріарх може переглянути свою позицію, оскільки між Другим і Третім Римом іде боротьба за першість у світовому Православ'ї.
— Ви правдоподібно не поінформовані. Між УГКЦ та Вселенським Патріархатом існує діалог та відповідні контакти. Вважаю, що ці зв'язки нам потрібно ще посилити. Бо у діалозі вирівнюються різні пересуди, які зароджувалися впродовж віків.
А в наших стараннях про Патріархат не робімо це проти нікого, завжди працюймо позитивно. Патріархат — природнє завершення структури помісної Східної Церкви і ми до того устрою вже дозріли.
13. Анатолій Бабинський, магістр богослов'я
1. Наскільки мені відомо, Україніська Греко-Католицька Церква не є офіційно присутня на діалогових зустрічах між Православною і Католицькою Церквами. Оскільки, до прикладу РПЦ, не визнає екклезіальності УГКЦ — тобто сприймає її як частину Римо-Католицької Церкви. Чи така ситуація повинна змінитись, і як? Можливо для цього потрібен перегляд стутусу УГКЦ в Католицькій Церкві?
— Пане магістр, строго кажучи, всі члени православно-католицького богословського діалогу були покликані на основі своєї компетентності. Кожна Православна Церква дала по 2 своїх представники, разом 32. А Католицька Церква — своїх 32. А я був покликаний за порученням Блаженнішого Патріарха Любомира і за згоди Папської Ради для сприяння єдності між християнами. І кожен з учасників знає, що я є свячеником УГКЦ.
2. Жодна з Церков Київської традиції не є представлена в діалозі. Кожна в силу своїх причин. УПЦ КП і УАПЦ - зрозуміло чому. УГКЦ і УПЦ (МП) не можуть безпосередньо виступати субєктами діалогу. А я впевнений, що безпосереднього голосу Київської Церкви в діалозі не вистачає катастрофічно! Які шляхи виходу особисто ви бачите?
— Хочу Вас заспокоїти, що я брав доволі активну участь у діалозі і чітко представляв позицію нашої Церкви. Я думаю, що всі ми, члени комсії, не тільки працювали разом, але й здружилися. А дружба є великою екуменічною цінністю. Може Ви пригадуєте, що перша конфереція нашого Інституту була присвячена цій темі.
3. Чи не вважаєте Ви, що необхідно розпочати внутрішньоукраїнський католицько (греко-католицько) — православний діалог? (Як це є, наскільки мені відомо, в Америці)
— Ви маєте тут повну рацію і я лишень привітав би такий діалог. Достатньо мені отримати доручення від Блаженнішого Любомира і я візьму в ньому активну участь. Думаю, що багато хто так думає і серед українських православних.
Важливо позбутися страху один щодо одного. Бо як каже св. Іван Богослов, хто має страх, той недосконалий в любові.
4. Мені особисто одним з можливих варіантів моделей діалогу для УГКЦ є обєднання спочатку з Православною Церквою в Україні (за умови утворення єдиної автокефальної Православної Церкви визнаної Вселенським Православям) і вже в такому форматі приєднуватись до католицько-православного діалогу як повноправний суб'єкт. Що Ви думаєте про такий варіант?
— Дорогий брате, пам'ятайте, що справа єдності Церков є справою Божою. І не нам визначати час, коли це відбудеться. Вистачить нам молитися, працювати, витворити атмосферу взаємного зближення, "туги за єдністю" (як сказав Митрополит Андрей), прямувати до примирення, прощення і взаємної співпраці. Тоді природно витвориться спільне бажання єдності і сопричастя. А коли це станеться — полишіть це Богові!
5. Гіпотетично. За умови досягення євхаристійної єдності між православними і католиками, яке буде місце УГКЦ? Окільки її існування буде дещо абсурдним, не з точки зору церковної традиції (оскільки УГКЦ — це феномен і має право на існування), а з точки зору екклезіології?
— Як дійде до сопричастя Церков, ми будемо помісною Українською Церквою у повному сопричасті зі всіма іншими помісними Церквами Вселенської Церкви. Обряд, дисципліна, літургійний устрій, духовність, богослов'я будуть східними, православними і католицькими. Важливо дійти до того, щоби ми могли причащатися зі спільної чаші.
6. Основне на сьогодні питання діалогу, це питання ролі Папи в Єдиній Церкві. Православна Церква каже, що роль Папи повинна відповідати традиції першого століття. Яка позиція на сьогоднішній день УГКЦ, щодо цього питання?
— Саме тепер, як я вже сказав нище, ми приступили до обговорення питання першості Римського Єпископа, спочатку в першому тисячолітті, а відтак в другому. І маю надію, що ми дійдемо до порозуміння. Такою є настанова Католицької і Православних Церков, а очевидно і нашої.
12. Греко-Католик
— Отче Іване! Мені прикро таке говорити, але прийдеться: що ми як Греко-Католики, Українці, багато нарікаємо та звинувачуємо інших, чи то за обряд, чи традицію східну чи західну... А насправді маємо свою ТРАДИЦІЮ — КИЇВСЬКУ... І чого нам їхати в МОСКВУ запозичувати те, на що ми самі БАГАТІ.
— Я виховувався у дусі, що я є сином Київської Церкви, такої, якою вона була за часів св. Володимира — єдиною і неподіленою. Впродовж історії ми забували традиції цієї Церкви, а запозичували практики з інших Церков. Настав час звернутися до джерел!
11. Православний
— Ваша Церква є особливо дорогою для мене, тому що я знаю скільки страждань ви витерпіли у минулому столітті разом з тодішнім Главою Церкви Йосифом (Сліпим), ім'я якого є для мене близьким і дорогим. Ці мученики склали своє свідоцтво віри у ту Церкву, до якої ми належимо. "Ми також сьогодні є покликані, щоб давати свідоцтво віри у нових обставинах, у новому світі, який міняється", – сказав Кардинал Вальтер Каспер, голова Папської Ради для сприяння єдності між християнами, 9 грудня 2007 року, звертаючись до численних вірних, в рамках свого візиту на місце будівництва Патріаршого центру УГКЦ у м. Києві. Вам, уніятам, потрібно позбутися комплексів, та перестати плакати...
— Мені приємно було читати Ваші слова, хоч би тому, що я мав ту честь і привілей бути особистим секретарем і канцлером патріарха Йосифа, ісповідника віри. Наведені Вами слова кардинала Каспера для нас є цінними. Особисто я ніколи не мав комплексів у відношенні до будь-якої Церкви і я свідомий скарбів своєї Церкви. А Вам був би вдячним, щоби Ви не вживали терміну "уніати", бо він має негативний характер.
10. Михайло
— Отче Іван. Чи знана в нашому сучасному світі світла постать Святого Йосафата Кунцевича? Чи екуменічний інститут мае його як за покровителя? Аджеж Він є для всіх нас українців символом єдності і пора вже поглибитись над цією постаттю і правильно висвітлити її в наших очах, позбавляючись різної неправдивої полеміки. Чи є хтось зацікавлений взагалі щоби піднятися до так важливої справи та висвітлити це в дусі екуменізму між нашими теперішніми Церквами?
— Для мене постаті таких святих Католицької Церкви, як Йосафат Кунцевич, Анджей Боболя або в англійській історії Томас Мор, чи різні католики і протестанти вбиті під час Тридцятилітньої війни (1618-1648) є сумним доказом того, як християни другого тисячоліття віддалися від Христової волі, щоби всі було одно. Це є найбільшим згіршення другого тисячоліття, що християни вбивали християн.
Щойно Патріарх Йосиф, а потім і Папа Іван Павло ІІ під час візиту в Україну підкреслювали значення екуменічзму мучеників. Патріарх Йосиф часто наголошував, що в Сибірі християни свідчили свою віру без огляду на те, чи вони були православними, католиками чи протестантами. А коли закінчився час переслідувань ми чомусь схильні зосереджуватися більше на тому, що нас роз'єднує, ніж нас єднає.
Особисто я вважаю, що це був би великий екуменічний виклик, якщо би ми в ІІІ тисячолітті спільно вшановували пам'ять тих християнських мучеників з різних сторін. Наприклад, щоби ми, католики, вшановували тих православних мученків, яких вбили католики, а православні вшановували тих католиків, яких вбили православні. Це був би надзвичайно великий і дієвий крок в напрямку майбутнього сопричастя Церков.
— Чи в екуменічному діалозі Католицька Церква виступає на рівних правах з Православною Церквою, чи знову поступатиметься і толеруватиме примітивні понятття Православної Церкви (такі як: каночні території, проблема унії, тощо)? Дякую
— А щодо офіційного екуменічного діалогу, то Католицька Церква має ті самі права, що і Православна. Щодо питань канонічних територій чи унії, то хочу зауважити, що учасники змішаних богословських зустрічей в Белграді та Равенні приділяли цим питанням дуже мало уваги.
9. Павло
— Чи екуменічна згода з Православною Церквою має звершитися коштом Унії?
— Папа Іван Павло ІІ недвозначно заявляв, що Католицька Церква докладатиме великих зусиль, щоби дійти до згоди з Православними Церквами, але не коштом Східно-Католицьких Церков. Для мене це є дуже важливою засадою! У Белграді та Равенні нас було 4 зі Східних Католицьких Церков.
Як Ви оцінююте приїзд Вальтера Каспера на Україну? Слідкуючи за подіями та читаючи пресу, побачив багато фальшу, міражу та примар. Чи це знов відіб'ється на Греко-Католицькій Церкві, боячись за Римо-Католиків в Росії?...
— Цей візит я оцінюю дуже позитивно. Посвячено центр святого Климента в Києві, в якому дійсними членами є православні різних юрисдикцій, греко- і римо-католики. Кардинал виголосив дуже добру доповідь про сопричастя Церков. І його слухали чільні представники цих же Церков. Очевидно, він відвідав греко- і римо-католицькі громади Києва, як рівно ж відвідав Києво-Печерську лавру і зустрівся з Митрополитом Володимиром, Предстоятелем УПЦ.
А щодо преси — слід розрізняти між позитивною, і негативною. Є й багато того, що Ви кажите. Але появляються і добрі статті чи репортажі. Особисто я стараюся працювати позитивно. Як ми будемо в середині духовно сильні і матимемо високоосвіччене духовенство, то нам нема чого борятися.
— Як розуміти це поняття, що Греко-Католицька Церква є "мостом" між Сходом і Заходом? Я вважаю, що це хибне поняття. Аджеж "міст" це річ або засіб, а ми є рівноправною стороною як Сходом і Заходом... Сходом, бо маємо все від початків як Традиція і Обряд і тощо, а Заходом щодо Правильного вчення Церкви.
— Щодо цієї ролі, то наш Блаженніший Любомир останніми роками чітко підкреслює, що ми є посередниками між Сходом і Заходом, а не мостом. УГКЦ як Церква, яка є посередником, повинна показати Заходу, якою є Східна Церква, а Сходу, якою є Західна.
8. Студент
— Слава Ісусу Христу! Всечесний отче Іване! Маю честь задати Вам декілька запитань. Навчаючись в Католицькому Університеті, вже декілька років зауважив, що коли ідеться про нас греко-католиків, то незавжди адекватно і справедливо ставляться наші брати римо-католики. А проблема є та, що на то скажуть брати православні, тобто переважно завжди прислуховуються до їхньої думки... Щоб часом необразити їх... Якщо ідеться про нас греко-католиків на Україні, то наша Церква має певний досвід щодо православних. Ми разом жиємо, маємо спільні часами труднощі та проблеми, часами посуваємось вперед і маємо певний досвід як Церква. Моє питання чи ділетеся Ви як представник Греко-Католицької Церкви про це надбання, яке маємо, та про проблеми з Вищою Владою в Римі або компетентними особами, наприклад з шефом Валтером Каспером... Бо досвід нашої Церкви Греко-Католицької є великий і варто поділитися і не тільки ділитися, а щоб знали в Римі що і як навіть від нас. Бо часом виглядае це дуже сумно що робиться щось коштом нас же самих та нашої Церкви. Дякую, сподіваюсь, що прислухаетеся до моїх пропозицій і поділіться своїм досвідом та працею, як відбуваеться екуменізм між нами греко-католиками та православними.
— Щодо способу, як Рим нас трактує — з особистого досвіду можу сказати, що якщо наші аргументи є обґрунтованими і переконливими, то в Римі їх трактують серйозно. Слід оминати емоції, непотрібні полеміки, краще спокійною арґументацією переконувати свого співбесідника.
Не потрібно мати комплексу меншовартості. Якщо Ви знаєте традицію і багатство своєї Церкви, Вам вистачає їх викласти. А гідний співрозмовник їх тільки належно оцінить.
7. Cергій
— Коли нарешті католики і православні будуть говорити конкретно про важливі справи щодо єдності християн, і перестануть співати православні ту саму пісню про канонічні території? Дякую!
— Мушу Вас запевнити, що я спілкуюся і з католицькими, і з православними богословами, які щиро бажають єдності. А те, що Ви кажите про канонічну територію, то св. пам. Патріарх Йосиф неодноразово підкреслював, що Українська Церква є там, де є українці. "Де є нарід — там є Церква", — казав він.
6. Михаїл Православний
— Слава Ісусу Христу! О. Іван, Католицька Церква в західних областях, (зокрема в Івано-Франківській області) для свого зміцнення в регіоні активно використовує місцевих політичних і владних діячів, цим самим наступаючи на вірних Православію. На мій погляд це (м'яко кажучи) не толерантно по відношенню до своїх побратимів православних.
— Шановний пане Михайле, якщо у Вас є конкретні факти, то прошу їх довести до відома греко-католицьких єпископів. Бо настанова нашої Церкви є такою, що ми з повагою ставимося до засади відокремлення Церкви від держави і держави від Церкви.
Я хочу нагадати, що ще від часу повернення Патріарха Мирослава Івана до Львова наші єрархи закликали до толерантності, примирення, взаєморозуміння. У 2001 році, з нагоди візиту Папи Івана Павла ІІ, Блаженніший Патріарх Любомир просив у православних прощення за наші провини і простив провини іншим. Хотілося би почути подібну заяву і від наших православних Предстоятелів.
І нам неприємно, коли ми чуємо, що хтось з греко-католицьких священиків чи мирян використовує свої впливи при світській владі на шкоду праволавним братам. Знаю, що не одного такого священника покликано до карної відповідальності перед Церквою.
5. свящ. Миколай
— Слава Ісусу Христу!
1. Отче, як Ви оцінюєте заяви Патріарха Ворфоломея поступитись честю першості на користь Римського первосвященика?
— Слава навіки! Дорогий во Христі собрате, Православ'я як таке завжди вважало Римського Архиєпископа першим.
Переломовість Равеннського документу в головній мірі полягає в тому, що перший раз від нещасного розколу 1054 року православні богослови визнали першість єпископа Риму на вселенському рівні. Як вони це розуміють і чи це співпадатиме з католицьким розумінням — буде головною темою нашого подальшого діалогу.
2. Як відзначається у католицько-православному діалозі розділення Українського Православ'я?
— Українська присутність у Равенні була, на жаль, обмежена лише моєю особою. Шкода, що не було представника Українського Православ'я. Варто нашим братам-православним над цим питанням застановитися. Особисто думаю, що це було би дуже добре!
3. Чи визнає Католицька Церква дійсність таїнст зверщених єрархами УПЦ КП та УАПЦ (в тому числі й єрейських та архиєрейських свячень)?
— Католицька Церква визнає дійсність всіх таїнств Православних Церков, якщо ті священнослужителі законно одержали свої свячення, а у випадку архиєреїв — якщо збережено апостольське наступництво. Якщо ця умова в цих Церквах є збережена, то таїнства, уділені священнослужителями УПЦ КП і УАПЦ, у т.ч. архиєрейські та єрейські свячення, є дійсними. Прошу чітко розрізняти між важністю і законністю!
4. Як тісно можна католицьким єрархам вступати в молитовне єднання з православними, в тому числі з тими, котрі перебувають в розколі?
— 8 грудня ц.р. я мав честь представляти в Києві "Підручник з духовного екуменізму" кардинала Вальтера Каспера. Там є уривки, присвячені цьому питанню. Ви напевно знаєте, що я є сином української діаспори і віддавна ми спільно з православними священнослужителями відправляли спільні панахиди, молебні, інші богослужіння, крім Божественної Літургії. Думаю, що було би дуже корисним, якщо би ми ввели цю практику в Україні.
4. Єромонах Мануїл (Пишкович), вірний УГКЦ
1. Всечесніший отче, я уже декілька разів зустрічав серед вірних УГКЦ думку, що слід всупереч ККСЦ (кан. 702), розпочати співслужіння з православними, а мирянам – вільно, без усіляких обмежень, приступати до Таїнств навзаєм. Мовляв, нехай єрархи вирішують і далі всі pro et contra, а розпочати слід «із низів». Як Ви ставитесь до такої точки зору?
— Високопреподобний і дорогий отче, на жаль дійсність є такою, що ми ще не є у повному сопричасті з Православною Церквою і тому ми ще не можемо приймати Тіло і Кров Господню з однієї спільної чаші. В Равенні католики були присутні на православній Літургії, а православні — на католицькій, але до причастя не приступали. Але якщо хтось поступає інакше — то це справа його сумління.
2. Чи не вважаєте Ви, що екуменізм вичерпав себе (не знаю який підібрати термін). Він став наче «правилом доброго тону», виплеснувши себе із середини. Був свідком, коли, наприклад, римо-католицький єпископ, вважаючи нашого священика чи ченця членом якоїсь Православної Церкви, підходив до нього, але коли виясняв, що це «уніат», абсолютно втрачав до нього-будь яку цікавість. І це траплялося в різних країнах, і з різними людьми. У свою чергу, греко-католики, часто звикли охаювати Рим, з яким мають реальне сопричастя (які б не були тут проблеми відносин), а ганятися за примарною єдністю зі східними братами, що зараз більш «модно» (як і ганити Рим). Чи не вважаєте Ви, що тут потрібний «Коперниківський переворот» (не в суті справи: прагненні, щоб «усі були одно», а в підходах), щоби не наповнювати старі міхи новим вином? Дякую!
— Раджу Вам перечитати книжку о. Кирила Королевського "Уніятизм", яку він написав у 1927 році, а яка незадовго вийде у видавництві "Свічадо" українською мовою. Там дуже чітко сказано, що розуміли творці унії, а що з неї вийшло. Саме цей "уніатизм", який є спотворенням ідеї унії. Цей твір написано дещо терпко і слуга Божий Митрополит Андрей сказав, що це добра книжка, але вона написана "без любові".
Одначе треба сказати православним, що термін "уніатизм" вжили не вони перші, а католицькі священики.
Ці факти, які Ви описуєте, є сумними, і я їх вважаю пережитками минулого. Справжній екуменізм чи екуменічний рух, як повчає документ ІІ Ватиканського Собору Unitatis Redintegratio (4), це є шукання шляхів єдности, а не до роз'єднання. Вам відомий звісний вислів Блаженного Папи Івана ХХІІІ, що католиків і православних набагато більше чого єднає, ніж роз'єднує. І тому варто, щоби і православні, і католики вели в такому дусі діалог і взаємно доповнювалися.
3. Рома Гайда, США
— Дорогий отче Іване. Чи РКЦ визнає існування Католицького Сопричастя, чи ні? Мене завжди дивує брак ознайомлення проводу РКЦ з тими Східними Церквами, які є у сопричасті з Намісником св. Петра, а їх трактують тільки іншим обрядовим варіантом Римської Церкви. Чи такий підхід не стоїть на перешкоді зближенню, не перечить екуменічному рухові?
— Вітаю Вас, пані Ромо. Бачу, що Ви мене ще не забули. Коли вивчати найновіші документи Папів і Римського Апостольського Престолу, головно після ІІ Ватиканського Собору, то чітко сказано, що є одна Вселенська Церква, яка складається з багатьох помісних Церков. Одною з таких Церков, і то дуже великою, є Латинcька Церква. І на жаль, впродовж історії поняття "католицький" ідентифікувалося з поняттям "римо-католицький", себто латинського обряду. Від часів ІІ Ватиканського Собору всі семінарії і католицькі університети зобов'язані викладати і вивчати предмети зі східного богослов'я, права, Літургії і духовности. Одначе, наскільки мені відомо, це розпорядження не всюди виконується. І наслідок є таким, як Ви кажите. І це навпено не сприяє екуменічному діалогові. Я вважаю, що зрештою дуже підкреслював св. пам. Патріарх Йосиф, що праволавні уважно спостерігають, як ставиться Римський Престіл і єпископи РКЦ до своїх східних братів і сестер.
2. Олесь Пустоцвіт, [email protected]
— Отче Іване. Ви є знакова особа в УГКЦ, можна сказати — історична. Ви були особистим секретарем Патріарха Йосифа, були при Патріарху Мирославу-Івану після його повернення в Україну. Якщо можна, прошу відповісти на декілька моїх запитань.
1. Як на Вашу думку, чи УГКЦ сьогодні загалом і зокрема виконує Заповіт Патріарха Йосифа?
— Дякую пане Олесь. Я дійсно себе вважаю упривілейованим, що мав честь працювати з такими історичними постаттями, як були Патріархи Йосиф і Мирослав-Іван. Відносно запитання, то назагал думаю, що і єпископи, і духовенство, і вірні виконують заповіт Патріарха Йосифа. Ми діємо як Церква із синодальним і патріаршим устроєм. Єдине, що нам бракує — це формального визнання титула Патріарха.
Після виходу з катакомб ми оновлюємо духовне і церквоне життя в Україні. Наші монаші чини і згромадження успішно розвиваються. І Український Католицький Університет розгорнув дуже широку наукову діяльність. Особисто маю враження, що чим більше ми відходимо від дати його смерті, тим більше весь український Божий люд переконується, якою великою постаттю і якими актуальними були візії та поучення Патріарха Йосифа, викладені ним у заповіті.
2. Чи УГКЦ рухається до здобуття Патріархату? І взагалі, чи є надії на те, що у Ватикані погодяться його визнати в найближчому майбутньому?
— Від коли я став священиком у 1971 році, стверджую, що питання визнання нашого Патріархату було для УГКЦ пріоритетним. Знаю, що нині у Ватикані до цього питання ставляться позитивно, а не скептично, як це було у 70-х роках. Завжди знаходимо більше прихильників цієї справи, а то і серед високих достойників, які декларують свою готовність підтримати нас у цих змаганнях.
Хотів би відмітити, що завжди більше актуальності набирає екуменічний вимір нашого Патріархату, а саме, хотілося би бачити лише одного Патріарха в Києві — одної об'єднаної Київської Церкви, який був би у повному сопричастю і з єпископом Риму, як і зі всіма Патріархами Сходу. При тому, ця Церква зберіагала б свою повну помісність, в якій і її Православ'я, і Католицтво взаємно доповнювалися.
Зрештою, ми нічого надзвичайного не добиваємося, бо Патріархат і Патріарший устрій є остаточним завершенням будь-якої помісної східної Церкви.
3. Свого часу Патріарх Варфоломій виступив рішуче проти ідеї Патріархату УГКЦ. Чи Вам відомо, чи змінилася його думка (оцінка) УГКЦ, зокрема, її права на Патріархат? До речі, чи мав би Рим радитися з Константинополем щодо цього, бо все ж таки Константинополь є матірною Церквою для УГКЦ (якщо розглядати її як частину колись єдиної Київської Церкви)?
— Це є правда, що Патріарх Варфоломій у свій час поставився із застереженнями до створення Патріархату УГКЦ.
Святої пам'яті Папа Іван Павло ІІ хотів мати якнайширший консенсус у цій справі як з католицької, так і з православної сторони. І це було дуже екуменічно з його боку. Єдино, що забракло, це остаточного визначення, що спричинене може і його смертю.
Мушу зауважити, що можливо потрібно і нам більше попрацювати з іншими східними Патріархатами, щоби і вони переконалися, що в майбутньому єдиний, об'єднаний Київський Патріархат творитиметься на благо усієї Церкви.
4. Які Ваші оцінки переговорів у Равенні? Які їх перспективи?
— Насамперед хотів би сказати, що у Равенні відбувалися не переговори, а богословський діалог. Це була наукова зустріч 64 богословів, по 32 з обох сторін. Ми вивчали питання авторитету Церкви, синодальності, соборності і приготували ґрунт для дискусії з найважчого питання — примату єпископа Риму.
Наступна пленарна сесія передбачується у 2009 році, де обговорюватимемо питання першості єпископа Риму у першому тисячоліття. Як завершимо це питання, приступимо до вивчення цієї першості у другому тисячолітті, а відтак виведемо належні висновки.
У Равенні прозвучав голос бажання, щоби ми дійшти до повного сопричастя наших Церков у 2025 році, коли вся Церква відзначатиме 1700-ліття Першого Вселенського Нікейського Собору (325). Якщо ми приступатимемо до богословського діалогу зі справжньою смиренністю, молитовно з бажанням здійснити Христовий заповіт "щоби всі були одно", шукаючи Божого, а не людського, то може ця дата стане дійсно реальністю.
5. Як Ви думаєте, які будуть подальші кроки Московської Патріархії щодо Раввенських зустрічей? Чи вони повернуться, щоби не випасти з процесу?
— Всі члени-католики Равеннської зустрічі зобов'язалися не входити у внутрішньоправославні спірні питання. Моє враження є, що Московська Патріархія хотіла би брати повноцінну участь у цьому діалозі, одначе на своїх умовах. У нашому випадку, в Белграді у вересні 2006 року вона не годилася, що Вселенський Патріарх є протосом (першим) серед православних Патріархів, а у Равенні вони не бажали участі представників Естонської Православної Автономної Церкви.
Митрополит Йоан Зізіулас заявив, що присутність естонських делегатів не є рівнозначним з їх визнанням. Але це не влаштовувало московських делегатів і вони відійшли від нарад. Вважаю, що можна було підійти до цієї справи більш спокійніше. У Белграді, думаю, могла розгорнутися дуже цікава дискусія над роллю і місцем Вселенського Патріарха у Православ'ї. А в Равенні пропозиція митрополита Йоана була сприятливою для всіх інших православних делегатів. Все ж дійсність була такою, що вже першого дня представники РПЦ (єп. Ілларіон Алфеєв і о. Ігор Вижанов) залишили залу нарад.
Одначе, думаю, що це є в інтересі всієї Церкви, щоби позитивно розв'язати питання їх участі. Але треба відійти від методу ультиматумів і шукати діалогу. Важливо, щоби всі Православні Церкви брали участі у цьому дуже поважному богословському і екуменічному діалозі.
У своєму виступі єп. Ілларіон чітко заявив, що РПЦ високо цінить богословський діалог між Католицької і Православними Церквами, а прощаючись, він висловив бажання, щоби невдовзі брати у ньому участь. Я думаю, що цим він чітко сказав, що його Церква зацікавлена у цьому процесі.
6. Як Ви оцінюєте нинішні міжправославні відносини в Україні і чи Ви бачите варіант шляху до вирішення проблеми розколу? Яка участь УГКЦ в цьому?
— Сьогодні, 16 років після проголошення незалежності України, я спостерігаю, що виростає нове покоління не тільки священиків, але й богословів, для яких питання єдності Церкви в Україні є першочерговим. Думаю, що передумовою всякого справжнього екуменчіного діалогу є настанова смиренності і старання сповнити Христовий заповіт "щоби всі були одно". Конечно є приступати до діалогу з добрим наміром — знайти розв'язки спірних питань.
Я думаю, що ми повинні докладно вивчити, яким було Київське християнство за часів св. Володимира, коли Церква ще була одна і не поділена, або, як це сказав святої пам'яті Папа Іван Павло ІІ, "православною у вірі і католицькою в любові".
Другим важливим питанням було би як Київська Церква зберігала сопричастя з матірною Константинопольською, і з Римською Церквами одночасно. Бо відомо, що Володимир отримав від Папи Сильвестра ІІ мощі св. Климента Папи і що Київська Церква плекала контакти не тільки з Константинопольською, але і з Римською.
Думаю, що важливим є дати до зрозуміння всьому українському народові, що Православ'я і Католицтво є богословськими поняттями, які взаємно себе доповняють, а не протирічать. Між іншим, незадовго появиться книжка, яку видає наш інститут, о. Вільгейма де Фріса, в якій автор дуже чітко пояснює це питання.
7. На завершення, трошки жартівливого. Журналісти люблять говорити про можливих наступників папів і патріархів. А чи іде така розмова про потенційних наступників нинішнього Глави УГКЦ? І якщо так, то про кого говорять?
— Це не зовсім жартівливе питання. Я думаю, що залишимо цю справу Святому Духові, а згодом єпископам. А кожен з нас хай гідно працює на своєму місці.
Зрештою, я думаю, що наш Блаженніший Патріарх Любомир, хоча йому і незабаром сповниться 75 років, буде ще нашим главою доволі довгий час. Молімося і працюймо. А як прийде той час, то й знайдеться відповідна людина, яка очолить нашу Церкву. Рівно ж пам'ятаймо стару засаду: в Церкві кожен є потрібний, але не кожний є конечний.
1. Іван Верстюк (православний богослов, публіцист), [email protected]
— Вітаю вас. Спостерігаючи за перебігом екуменічних зустрічей, я прийшов до думки, що оскільки на них вирішальний голос мають єпископи — католицькі та православні — можливо, варто було б при очолюваному вами Інституті Екуменічних Студій заснувати спеціальну програму підготовки єпископів до екуменічного діалогу?
— Коли дійде до остаточного питання єдності чи сопричастя Церков, то вирішальний голос матимуть єпископи, Патріархи і Папа. Одначе, як член православно-католицької богословської комісії мушу заявити, що крім єпископів-богословів є чимало мирян, чоловіків і жінок, а також священиків-богословів, які беруть дуже живу участь у наших дискусіях. Досить згадати такі імена з православної сторони як професор Анджей Кузьма з Польської Православної Церкви, архидиякон Йоан Іка з румунської ПЦ. А з католицької сторони професори-жінки Терезе Ганьталлєр, Барбара Галлєнслібен, о. Павло МакПартлянд, о. Димитрій Саляхіс, себе самого та інших. Всі ми є богословами, але не єпископами.
В комісії переважає сугубо богословський і науковий характер. І кожен має рівний голос без винятку чи він єпископ, чи ні. Одначе, я є згідний, що ми повинні виховувати і формувати майбутніх священиків на найвищому науковому і духовному рівні, а згодом це вже залежитиме від Синодів єпископів поодиноких Церков, кого вони оберуть на своїх владик.
