Тому говоритимемо про тенденції, які віддзеркалює рейтинг. А саме: сповзання країни до династичного авторитарного режиму особистої влади, де розчавлено парламент (його голова безнадійно поступився очільникам митниці і податкової) і знищено правосуддя. Зверніть увагу: голови Конституційного і Верховного Судів цілком справедливо взагалі до ТОПу не потрапили – вони давно вже ні на що не впливають, а слухняно штампують рішення президентської адміністрації, глава якої, — начальник, по суті справи, канцелярії, — залишив у рейтингу позаду і прем’єра, і всіх інших урядовців. Замість всіх цих «капітанів» третьої гілки влади у рейтингу Портнов А.В. — особа, яка транслює «правильні» рішення судочинцям. Відсутність у рейтингу міністра закордонних справ є вищою мірою красномовною – справи із закордонними справами, пробачте за тавтологію, у цього режиму вкрай кепські.

Що є мірилом впливовості всередині такого режиму? Виключно близькість до особи, яка зосередила всю владу у своїх руках. І те, що обидва сини Януковича – серед найбільш впливових, а один з них взагалі на четвертому місці, — цілком для такого режиму природно.

Рейтинг не набагато відрізняється від списку Forbes – його щільно залюднено мільярдерами і мультимільйонерами. Натомість вчені в ньому відсутні як клас (Мирослав Попович потрапив на 89-ту позицію радше як моральний авторитет, ніж як науковець), з письменників – одна Оксана Забужко, з кінорежисерів – Кіра Муратова. Це — не прикрий недогляд експертів, а констатація стану науки, літератури і мистецтва. Констатація, як на мене, можливо і занадто песимістична, але треба визнати: наукові відкриття, якщо вони і є, а також новітня література і мистецтво не надто надихають українців і не сильно впливають на їхні світогляд, настрої і переваги.

У рейтингу – чотири церковних єрархи: Предстоятель УПЦ в єдності з Московським Патріархатом Митрополит Київський і всієї України Володимир (23-тя позиція), Предстоятель УПЦ КП, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (49), Глава УГКЦ у 2001-2011 рр. кардинал Любомир Гузар (54) та нинішній Глава УГКЦ, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Святослав (62).

Звісно, оглядачі релігійного життя можуть звернути увагу на відсутність у рейтингу протестантських лідерів, які реально впливають на тисячі і тисячі людей; зауважити, що рабина, котрий виступає гарантом угоди двох мільярдерів з того ж таки ТОП-100 і великої кількості угод між мульти- і просто мільйонерами, теж варто було би почислити серед осіб вельми впливових.

Але у кожному разі, впливовість цих номінантів рейтингу заперечити важко. Так само, як і справедливість більш високого місця у рейтингу порівняно із минулим роком Митрополита Володимира і набагато більш високого – кардинала Любомира.

Перший великою мірою повернув собі реальний контроль над Церквою, від якого його вже були майже усунули, здійснив низку кадрових ротацій й призначень, реорганізував Київську митрополію та підтвердив незмінність курсу Церкви. Влітку УПЦ з підкресленим розмахом відзначила 20-ліття предстоятельського служіння Митрополита Володимира; урочистості мали не тільки продемонструвати непохитність священноначалля у обороні тих обсягів автономії, які здобула УПЦ, але й беззастережний авторитет Предстоятеля і непохитність його позиції. Участь в урочистостях Патріарха Кирила не змінила їх загальний настрій.

Другий – став одним з найбільш активних засновників «Ініціативи Першого грудня», потенційно дуже потужного громадського непартійного руху, який в умовах апатії і розчарування політикумом з боку українців мав і досі зберігає шанси стати справжньою інтелектуальною лабораторією суспільних змін. Після полишення обов’язків глави Церкви Блаженніший Любомир бере надзвичайно дієву участь у громадському житті, його колонки – майже завжди подія. При цьому йому вдається бути гранично тактичним у відносинах зі своїм наступником. Соціологічні дослідження незмінно фіксують високий рівень довіри до Владики – питома вага опитаних, які у різному ступені довіряють йому, перевищують питому вагу греко-католиків у загальній масі населення України приблизно вчетверо.

Хоча мені достеменно невідомо, якими саме критеріями послуговувалися укладачі рейтингу, схоже, що не лише формальними. Тобто виходячи з кількості парафій, культових будівель, монастирів, священнослужителів тощо. І навіть не такими неформальними, як близькість до верхнього ешелону земної влади, можливість лобіювати кадрові призначення, «пробивати» квоти на зерно, нафту чи газ та здатність «завести» до Верховної Ради якусь там кількість депутатів.

Напевно це банальність, але люди Церкви, які здійснюють найбільш потужний вплив на цей світ, роблять це в інакший спосіб, ніж політики, бізнесмени чи шоумени. Тому що, як писав Арнольд Джозеф Тойнбі, Церква на землі досягає добрих громадських цілей набагато меншими зусиллями, ніж світське суспільство, чиї спонукання спрямовані безпосередньо на самі об’єкти і ні на що більш величне. Духовний прогрес індивідуальних душ у цьому житті фактично забезпечує значно більший соціальний прогрес, аніж будь-який інший процес.

Ані мати Тереза, ані англіканський архиєпископ Десмонд Туту, блаженний Папа Іван Павло ІІ і 14-й Далай лама Тенцзін Ґ'яцо, ані сальвадорський архиєпископ-мученик Оскар Ромеро чи протестантський єпископ Ласло Токеш, з якого розпочалася Румунська революція 1989 року, не мали «дивізій» та банків, але саме завдяки їхньому впливу цей світ не перетворився на пекло.