Римо-католицька церква в Україні

Людина і світ. — 1993. — № 6-7. — С. 36-38

В. ФОМИЧЕНКО, доктор філософських наук

Історія Римсько-католицької церкви починається з часів об’єднання общин перших християн на території Римської імперії у так звані єпископальні церкви. Столиця імперії — Рим — набула статусу одного з провідних центрів християнства, що діяв поряд з Антіохією, Александрією, а згодом і Константинополем.

Розпад Римської імперії на Східну та Західну (395 р. н. е.) призвів до поділу християнства на західне (римська община) і східне (в рамках Візантії). Незважаючи на те, що Нікейський собор (325 р. н. е.) закріпив єдину догматичну основу церкви, з часом наростає фактичне протистояння двох християнських центрів — Рима та Константинополя. Різні соціально-економічні, історичні, геополітичні умови розвитку західної та східної частин єдиної колись імперії породжують і відмінність способу існування церкви, специфіку її генези та політичного статусу. На Заході християнська церква (римська) не була підпорядкована світській владі, на Сході, у Візантії, церква, не маючи єдиного центру, завжди була підпорядкована світській владі, що стало запорукою нормального їх співіснування.

Отже, не стільки релігійно-догматичні, скільки суспільно-історичні, політичні, соціально-економічні, географічні та інші фактори сприяли розколу християнства на католицизм і православ’я. Суттєві розбіжності цих двох моделей існування християнської церкви спричинилися спочатку до номінального розмежування згаданих християнських центрів, а згодом і до фактичного розколу між ними. Він був закріплений церковним собором 1054 року. Віднині Східним церквам заборонялося зноситися з Римом. Главу Римської церкви було піддано анафемі.

Римська церква теж не лишилася в боргу, оголосивши православну церкву єретичною. З обох боків почався енергійний пошук релігійно-догматичних відмінностей, котрі б надали церковному розколові догматичного звучання. Східні церкви визнали неприйнятними для себе догмати про верховенство і непогрішимість папи римського, філіокве (сходження Святого духа не лише від Бога-Отця, а й від Бога-Сина) та чистилище — проміжний етап, в якому знаходяться душі померлих, перш ніж потрапити до пекла чи раю. Таким чином, собор 1054 року поклав край християнській єдності, заперечив рівність обрядів, породив ідеї конфесійної винятковості, зверхності, що згодом вміло використовувалися в інтересах церков-суперниць та світських правителів.

Східнослов’янський регіон, інтенсивна християнізація якого відбувалася на зламі першого та другого тисячоліть, став ареною суперництва між Римом та Східними церквами. Володимира Великого, як відомо, більшою мірою влаштовувала східна модель співіснування церкви та світської влади. Однак Рим не полишав надію на значне поширення тут свого впливу.

На територію сучасної України католицизм почав проникати в XIV-XV ст., тобто в драматичний період після монгольської катастрофи: більша частина України потрапляє в залежність Литовського, а згодом і Польського королівства.

Тому впровадження католицизму в українських землях значною мірою йшло під знаком впливу Польщі. Берестейська унія (1596 p.), яка дала можливість зберегти в умовах латинізації й полонізації східний обряд, була хоч і компромісним, але чи не єдиним виходом зі складного становища, що дозволило зберегти українцям національну ідентичність та релігійну специфіку. Унія гарантувала українцям східний обряд спеціальною папською буллою. Однак згодом побутування тут східного обряду стало перепоною для польського панування та полонізації українського населення. Влада всіляко заохочувала перехід українців до Римсько-католицької церкви. Особливо це стосувалося елітарних прошарків українського суспільства, котрим, в разі переходу в католицизм, гарантувалася матеріальна та моральна підтримка з боку польської влади.

Однак більшість українців Речі Посполитої залишались у лоні греко-католицизму, І коли, скажімо, частина українського кріпацтва, виконуючи волю польського господаря, все ж була змушена перейти до католицизму, то це, певна річ, був тривалий, складний і суперечливий процес.

Сучасні католицькі церковні структури, що діють в Україні, сформувалися під впливом кількох чинників. Основний з них — протиборство між двома релігійно-духовними центрами — Москвою та Римом. Кожен з них відповідно забезпечував домінування на українських землях православ’я і католицизму. Демократизація українського суспільства в наші дні забезпечує вільний розвиток католицизму в межах нашої країни. Останніми роками Римсько-католицька церква помітно активізується.

У 1991 році в Україні було 315 римсько-католицьких громад; на кінець 1992 року їх вже стало 517. Римсько-католицька церква має тут дві дієцезії — Житомирську і Кам’янець-Подільську та Львівську архідієцезію. Юрисдикція Житомирської дієцезії поширюється на структури Римсько-католицької церкви, які діють на територіях Житомирської, Київської, Луганської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей. Кам’янець-Подільська дієцезія поширює свій вплив на Хмельницьку, Вінницьку, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську, Херсонську області та республіку Крим. До Львівської ж архідієцезії входять римсько-католицькі релігійні громади на території Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької (тимчасово Волинської і Рівненської) областей.

Слід зазначити, що, незважаючи на традиційну для римсько-католицької церкви дисципліну, її теж не минули кризові явища. Йдеться перш за все про католицизм у Запарпатті, де одна частина католицького духовенства і віруючих орієнтується на Львівську архідієцезію, а друга — на єпископат Угорщини.

Отже, сьогодні релігійні громади Римсько-католицької церкви діють на території 22 областей України, в Республіці Крим та в Києві. Церква має десять монастирів. Однак вона не має свого організаційного центру. Роль духовного центру відводиться Львівській архідієцезії. Організаційно церковні структури підпорядковуються Ватикану. Кадри духовенства готуються частково у Ватикані, Польщі та Литві. В Україні діє лише одна римсько-католицька семінарія. Найближчим часом планується відкриття другого навчального закладу, що готуватиме кадри для парафій Львівської архідієцезії В різних областях функціонує близько ста недільних шкіл та пунктів катехізації.

Тенденції, що спостерігаються нині в українському католицькому середовищі, свідчать про певну стабільність Римсько-католицької церкви та її помітний вплив на процес духовно-релігійного відродження в Україні.