Росією спочатку називали українські землі

Це слово грецького походження. І одним з перших творів, де воно вживається й, відповідно, описується Росія, був твір візантійського імператора Костянтина Порфирогенета (Багрянародного) «Про управління імперією». Варто сказати кілька слів про цього правителя. Він жив у 905-959 роках. У 944 р. став імператором і таким лишався до смерті. За часів його правління Візантія процвітала, розвивалися науки й мистецтва. Костянтин Порфирогенет був автором кількох творів, найбільш відомим серед них згадуваний трактат «Про управління імперією». У ньому певна увага була звернута на східноєвропейські землі, переважно українські. Зокрема, Костянтин Порфирогенет описує терени, де кочували половці, яких він іменує пачінакітами: «…є чотири роди пачінакітів, а саме: фема (тобто область – П. К.) Куарціцур, фема Сірукалпеї, фема Вороталмат і фема Вулацопон, розташовані по той бік ріки Данапріса (Дніпра – П. К.) в напрямку до країв східніших і північніших, навпроти Узії, Хазарії, Аланії, Херсонеса та Кліматів. Решта ж чотири роди розташовуються по цей бік ріки Данапріса, в напрямку до західніших і північніших країв, а саме: фема Гіазихопон сусідить з Булгарією, фема Нижньої Гіги сусідить із Туркією, фема Харавоі сусідить з Росією, а фема Іавдіертім сусідить із місцевостями, що є данниками Росії, з ултинами, дервленинами, лензенинами (ймовірно, малися на увазі уличі, деревляни й поляни – П. К.) та іншими слов’янами».

Як бачимо, в цьому уривку фігурує термін Росія. Це етнотериторіальне й війсково-політичне об’єднання, яке знаходиться поряд із землями, де кочують печеніги. Говориться, що деякі слов’янські племена платять данину Росії, зокрема називаються уличі, деревляни й поляни. Всі ці племена мешкали на теренах сучасної України.

У Костянтина Порфирогенета маємо й розлогий опис Росії та порядків, що панують у ній:

«…човни-однодеревки приходять із зовнішньої Росії до Константинополя. Бувають поміж ними із Немогарди (очевидно, мався на увазі Новгород, хоча тут є питання – П. К.), що в ній сидів Сфендостлав (Святослав – П. К.), син Інгоря (Ігоря – П. К.), князя Росії. А ще ідуть із города Мілініски (очевидно, мався на увазі Смоленськ – П. К.), із Теліюци (ймовірно, Любеча – П. К.), з Цернігоги (Чернігова – П. К.), із Вусегради (Вишгорода – П. К.). Усі вони пливуть рікою Данапрісом й збираються під городом Кіоава, що має назву Самватас. А слов’яни, їхні данники, що називаються кривітеїни (кривичі – П. К.) та ленцаніни (ймовірно, лучани – П. К.) та інші слов’яни, по своїх городах вирубують зимовою добою однодеревки, обробляють їх, а як надійде пора, коли потане лід, спускають їх у найближчі річки. А оскільки ті річки впадають у Данапріс, то вони цією рікою прибувають до Кіови, а там витягують їх, підвішують і продають росам».

Тобто осереддя Росії є Кіова, чи то Київ. А звідти роси на своїх човнах-однодеревках спускаються вниз по Даніпру, проходячи повз грізні пороги. Костянтин Порфирогенет подає назви дніпрових порогів. Причому спочатку мовою росів (у творі для позначення цього етно-територіального утворення використовуються слова Рос і Росія). Роси не користуються слов’янською мовою, а однією із скандинавських мов. Також автором подаються назви порогів слов’янською мовою. Отже, Рос, Росія – це не слов’яни. Слов’яни ж, радше, є їхніми данниками.

«А як проминуть ці місця (тобто пороги – П. К.), – писав далі Костянтин Порфирогенет, – то доходять до острова, що називається святий Григорій…» Малася на увазі Хортиця. Тут роси здійснюють релігійні обряди. «На цьому острові, – писав Костянтин Порфирогенет, – приносять вони свої жертви, бо на ньому стоїть величезний дуб. А приносять вони в жертву живих птахів. Навкруги настромлюють ще стріли. А дехто кладе ще й хліб, і м’ясо, все, що має, – бо такий у них звичай».

Далі, спустившись по Дніпру, говорить Костянтин Порфирогенет, роси йдуть до Дністра, Дунаю, здійснюють рейди Чорним морем. Судячи зі сказаного, вони займалися торгівлею й розбоєм.

Костянтин Порфирогенет пише й про т. зв. полюддя, відоме на Русі: «А зимове життя росів важке. Як настане місяць листопад, то їхні князі виходять з усіма росами з Кіава і йдуть на полюддя до слов’янських земель вервіянів (можливо, йдеться про деревлян – П. К.) і другувітів (дреговичів – П. К.), і кривиців (кривичів – П. К.), і сервіїв (сіверян – П. К.), і інших слов’ян, які платять росам данину. Цілісіньку зиму харчуються вони там. А як у квітні місяці скресне крига на Данапрісі, вони вертаються до Кіава. А тоді, надбавши човни-однодеревки, як було зазначено, споряджають їх і їдуть до Романії (Візантії – П. К.)».

Якщо виходити з твору Костянтина Порфирогенета «Про управління імперією», то напрошуються наступні висновки.

Рос, Росія – це етнотериторіальне й військово-політичне об’єднання, яке пізніше в давньоруських літописах іменувалося Руссю. До речі, термін Рус зустрічається в арабських джерелах Х-ХІ віків.

Для Костянтина Порфирогенета Росія не є слов’янською структурою. Це – нормани-скандинави, які в той час заполонили і Східну, й Західну Європу, займаючись розбоєм та торгівлею. Вони створили низку середньовічних держав. Стосувалося це й Русі, яку у Візантії іменували Росією.

Скандинави-роси, творячи свою державну структуру в Східній Європі, зробили данниками низку слов’янських племен, що проживали переважно на теренах сучасної України. Щоправда, під їхньою владою опинилися кривичі зі своїм градом Смоленськом, які, фактично, були предками сучасних білорусів.

З часом скандинавська Русь-Росія зазнала слов’янізації. Уже вкінці Х ст. руські князі почали носити слов’янські імена. За великим рахунком, переможені слов’яни перемогли своїх скандинавів-переможців.

Однак останні «подарували» етно-політичну назву, яка дала ім’я середньовічній державі, що з’явилася в Східній Європі, осереддям якої були українські землі. Тут цю державу іменували Руссю, у Візантії – Росією.

Термін Росія (з наголосом на першому складі) прижився в церковній літературі Русі. Адже на Русь християнство прийшло з Візантії. Тому не дивно, що в церковну літературу, яка поширювалася переважно на українських землях, ввійшло чимало візантійських термінів.

На українських землях у період середньовіччя термін Росія вживався як синонім Русі. Інша річ, що це був «високий» термін, книжний і церковний. Коли ж московський цар Петро І почав творити на початку XVIII ст. імперію, саме вчені вихідці з українських земель і запропонували термін Росія для означення нової держави. І так, здавалося дивним чином, мешканці Московського царства, яких іменували московітами, стали росіянами.