Блог о. Богдана Огульчанского_image

Блог о. Богдана Огульчанского

Як не стати моральними потворами

15.12.2016, 10:26
Роздуми над текстом філософа С. Дацюка «Що робити з моральними уродами?» за 13.12.16

Роздуми над текстом філософа С. Дацюка «Що робити з моральними уродами?» за 13.12.16

Тексти Сергія Дацюка звертають на себе увагу вже тим, що в них робиться спроба розгляду українського політичного життя методом філософської аналітики. Вони викликають жваве обговорення в мережі. В аналізі автор справно користується філософським категоріальним апаратом, нерідко імпровізуючи та додаючи власні, незвичні категорії (або використовуючи маловідомі для загалу). Іноді тексти виглядають привабливими через оригінальний ракурс зору (особливо тексти часів Майдану), іноді не дуже легкі та вимагають певних зусиль для сприйняття, а іноді викликають заперечення, особливо, якщо висновки автора – радикальні.

Після такої передмови дозволю прокоментувати дещо з останнього тексту С. Дацюка «ЩО РОБИТИ З МОРАЛЬНИМИ УРОДАМИ?» на УП. В ньому автор загострює проблему взаємодії суспільства в цілому та людей у владі. Автор справедливо констатує, що людям при владі властива потворна моральна поведінка – лицемірно визнаючи фундаментальні правила моралі, вони їх систематично порушують. За таку поведінку С. Дацюк нарікає їх моральними потворами (вживатимемо це літературне слово, а не суржикове «урод»).

Аналізуючи далі способи позбавлення потвор влади, автор, на щастя, не виправдовує радикальний силовий сценарій, натомість пропонує «публічний та легітимний процес люстрації за ознакою обґрунтованої підозри у корупції та наявного ганебного багатства». Ця пропозиція по суті тотожна з планами відомих громадських активістів, які начебто намагаються боротися з корупцією.

Чим усе ж таки стаття зачіпає? Незрозуміло, як саме автор проводить такий гострий водорозділ: звичайні люди з одного боку, і владоможці – з іншого. Зі статті випливає, що це зовсім різні істоти (як у радянські часи казали – «два світи, два способи життя»). Натомість мені не зрозуміло, чим по суті ті й інші відрізняються. Це у творах народолюбців ХІХ століття справжня, мужича кров була червоного кольору, а панська, зіпсута – блакитного… Принаймні в той час публічно пани й мужики не перехрещувалися кілька сот років. А у нас – «еліта» з тої ж Хацапетівки, що і, так би мовити, найнародніший народ. Отож і мораль (а також її потворне скривлення) – однакова. Хіба що в «еліти» більше жадоби влади й багатства (бо вони вже їх розкуштували), а в «простого народу» — заздрости…

Інше зауваження стосується вибору автором трьох, на його думку, принципово важливих сьогодні біблійних Заповідей (уточню, що саме біблійних, а не лише християнських, як у С.Д.). Це шоста («Не вбивай»), восьма («Не кради») та дев’ята («Не свідчи неправдиво», або, як інтерпретує С.Д. – «Не зловживай довірою»). Звичайно, ці три Заповіді дуже важливі. Але буде великою помилкою для українського суспільства, якщо ми знехтуємо рештою. Поясню свою думку.

Перші чотири Заповіді стосуються власне стосунків з Богом. Оскільки цей текст не у просторі релігійної публіцистики, тому тут не буде риторики на захист необхідности релігійної практики. Єдине, що відзначу – ці чотири Заповіді дуже тісно поєднані з дев’ятою. А саме – щоб людина мала переживання довіри – необхідна наявність святині. Якщо є абсолютна цінність, святиня – тоді почуття довіри має підґрунтя в її пошануванні. Без святині – настає моральний релятивізм, скептицизм, цинізм, зневага, а, отже – слідувати дев’ятій заповіді неможливо…

П’ята Заповідь («Шануй свого батька та матір свою») також глибоко поєднана з першими чотирма та дев’ятою. Ця Заповідь означає нашу вдячність до попередніх поколінь та солідарність з тим кращим, що вони нам передають. Чим глибше коріння, тим міцніше стовбур та кращі перспективи у крони.

Сьома Заповідь («Не чини перелюбу») означає усвідомлення простої істини: родина – основа суспільства, нації. Якщо не цінувати родину – відповідь на питання «для чого жити» та «що я передам тим, хто після мене» є проблематичною…

Нарешті, десята Заповідь («Не пожадай дому, жони, майна ближнього твого») прямо вказує на деструктивність почуттів злоби та заздрости з боку, так би мовити, не-еліти до «еліти». Шановний народе, наша нетерпимість до хатинок та машинок героїв е-декларування матиме резон, якщо у суспільстві буде глибока відраза до неправди загалом. А неправдою є порушення будь-якої Заповіді з Декалогу. Якщо ми впевнимося в досвіді правди життя по совісті, беручи приклад у тих, хто справді цурається гріха (а такі люди в нашому суспільстві таки є). Це дуже непросто – реальна переміна суспільства, і вона можлива за умови довгої, терплячої праці. І за умови глибокої відрази до УСІХ видів моральної потворности. Але ж іншим (і на Сході – як японцям чи корейцям, і на Заході – німцям, полякам) вдалося! Чим ми гірші?

Последние новости

Вчера
26 сентября
25 сентября
24 сентября