«Синагога зруйнована, від неї залишилися одні стіни», – Ілля Луковенко

– Давайте почнемо розмову про час «до війни». Розкажіть, будь ласка, яким було життя юдейської громади в Маріуполі до 24 лютого 2022 року.

– Я жив в Маріуполі останні 6 років та мав можливість спостерігати діяльність громади та бути частиною цього процесу. Єврейська громада була достатньо активна. Не менше 300 людей входило до складу громади. Тут ще потрібно зауважити, що до ортодоксальної громади входять лише галахічні євреї, тобто ті, в кого мати єврейка. Ясно, що «негалахічних» євреїв також було багато. У місті також був «Хесед» – благодійний фонд, він допомагав всім євреям похилого віку та членам їхніх родин. На свята до синагоги Хабад Любавич приходило дуже багато людей, десятки, більше сотні точно. Звичайно, на щоденні молитви та Шабати приходило значно менше людей, але стабільно на Шабат було кількадесят людей. І на щоденні молитви стабільно збирався міньян (10 дорослих чоловіків). Загалом вся необхідна структура традиційного юдейського життя в Маріуполі була.

Головний рабин Маріуполя Менахем Мендел Коен приїхав до міста у 2005 році. Він з дружиною Естер налагодив всю інфраструктуру. Була створена освітня система, що включала в себе всі верстви населення: для старших ─ курси «Колель-Тора», як для чоловіків, так і для жінок; «STARS» ─ програма для молоді; «Smart J» ─ школа для дітей, додатково до основної школи, і ще дитячий садок – для наймолодших. У громаді також була міква (ритуальна купальня), надсилали кошерну продукцію, функціонував єврейський сектор на міському кладовищі. Тобто все, що було потрібно для того, щоб прожити повноцінне релігійне єврейське життя в Маріуполі було…

– Як єврейська громада відреагувала на початок війни? Як поводив себе рабин, адже він голова громади і є її лідером? Чи була організована евакуація членів єврейської громади, як в інших містах України, наприклад?

– Рабина Менахема Мендела Коена 24 лютого у Маріуполі не було, він трохи раніше змушений був поїхати до Ізраїлю з особистих причин. Але люди почали одразу виїжджати. Хтось, хто мав можливість, виїжджав сам, але більшість згодом стали евакуювати. Ще долучилася організація «Християни за Ізраїль», які вивозили людей саме до Ізраїлю. Можна сказати, що як тільки з’явилася можливість, громада організувала виїзд на підконтрольні Україні території для тих, хто хотів і мав змогу. Вивозили людей в Бердянськ, потім – в Запоріжжя. На репатріацію люди їхали через Вінницю та Кишинів. Але, чесно кажучи, були різні ситуації у різні періоди. Хтось виїхав сам, когось евакуювали. Багато людей знаходиться в Ізраїлі чи в Європі. Велика частина громади перебуває в Україні. Невелика частина залишилася в Маріуполі: хтось просто не хотів їхати, хтось не довіряв людям, які їх хотіли забрати. Були люди, кого самі «русские» вивозили до Росії. А там вже ці члени громади зв’язувалися з єврейськими громадами, щоб їх відправити далі в Ізраїль або до України, хтось там залишився у родичів.

– Чи відбуваються молитви зараз? Чи функціонує зараз єврейська громада в Маріуполі?

– Ні, в плані якоїсь діяльності ─ ні, тому що, немає можливості. Але громада продовжила опікуватися тими, хто там залишився, незважаючи на те, що це пов’язано із великими труднощами. Раніше переправляли туди гуманітарну допомогу, продукти харчування і розвозили по тим, хто залишився. З ними зв’язок є, але, звичайно, що це дуже складно. Фактично єврейського життя в окупованому Маріуполі зараз немає.

– У межах проекту «Релігія в огні» ми фіксуємо пошкодження та руйнування релігійних споруд в Україні. Розкажіть, будь ласка, скільки було синагог у Маріуполі, які з них були діючими?

– Взагалі у Маріуполі ще у дорадянський час була одна синагога і три молитовні будинки. За законами Російської імперії, на 80 єврейських будинків дозволялося мати синагогу, а на 30 ─ молитовний будинок. У Маріуполі будівля саме хоральної синагоги не збереглася, а будівлі всіх трьох молитовних будинків збереглися, але жоден з них не використовувався за призначенням.

Перший молитовний будинок прийшов у занедбаний стан ще до початку цієї війни. Він знаходиться на вулиці Георгіївській поряд із краєзнавчим музеєм. Від нього вже давно залишилися самі стіни і останні роки цей простір використовувався для мистецьких, культурних заходів. Останній – восени 2021 р. – був присвячений 80-м роковинам Голокосту в Маріуполі. Буквально напередодні війни розглядалося питання його реставрації.

Другий молитовний будинок, в якому до революції молилася громада ХаБаД, розташований на вулиці Митрополитській. У радянський час (в період окупації та до початку 60-х рр.) він використовувався як церква, а потім, як спортзал. У наш час він також не використовувався як синагога. В якому стані це приміщення зараз мені, на жаль, не відомо. Знаю, що у жителів, що мешкали поруч, була можливість використовувати його як бомбосховище.

Третій за рахунком молитовний будинок був на розі вулиць Миколаївської та Харлампіївської. Двоповерхова будівля, старовинна, початку XX-го століття. Це так звана «реміснича» синагога або вона ще називалася «ремісничий молитовний будинок». З середини 1990-х років, там розташовувався молитовний будинок церкви християн-адвентистів сьомого дня. Ця будівля була пошкоджена уже під час російсько-української війни весною 2022 р. Снаряд залетів у кут будівлі й частково зруйнував її.

Приміщення хоральної синагоги не збереглося, вона була зруйнована ще під час Другої світової війни, на її місці стоїть зараз інша будівля.

Поруч із нею було підсобне приміщення – маленька одноповерхова будівля, яка, зокрема, у радянські часи використовувалася як вечірня школа. І саме цей флігель свого часу було передано єврейській громаді. У цьому приміщенні до осені 2020 року розташовувалася синагога та функціонувала єврейська громада. Це приміщення було невеличке, на вулиці Харлампіївській. Зараз воно також повністю зруйноване через бойові дії. Там залишилися тільки стіни. Воно знаходилося в глибині двору, а будівля, яка була перед нею (до революції це була школа для незаможних єврейських дівчат) та закривала її з вулиці, була зруйнована до фундаменту.

У липні 2020 року на синагогу було здійснено напад. Прийшов чоловік із сокирою й напав на охоронця, поранив його. Рабин також був у синагозі в цей час, але він дивом не постраждав. Згодом поліція з’ясувала особу нападника, ним виявився такий собі Цєзарь Юлій-Галарьірогайлальірозр Ілліч (sic!).

У хасидизмі, а особливо в любавицькому хасидизмі, є така ідея, що нічого не є випадковим, будь-які випробування даються, щоб духовно зростати, переходити на новий, вищий рівень. І після цього нападу рабин вирішив, що це знак того, що треба розвиватися, розширяти громаду і змінити місце розташування синагоги. Зрештою, громада переїхала в нову будівлю значно більшу за розмірами.

Це була будівля в самому центрі міста на проспекті Миру і саме там синагога функціонувала до лютого 2022 року. Це стара будівля, ще дореволюційна, початку XX-го століття. До того, як вона стала синагогою, там розташовувався Маріупольський театр ляльок. У приміщенні є велика зала, яка використовувалася як молитовна зала. Ця синагога також зараз зруйнована, від неї залишилися одні стіни. Це була двоповерхова будівля, а зараз нема ані перекриттів, ані даху… Добре, що сувої Тори вдалося евакуювати. Але це вже окрема історія!

– Як Ви гадаєте, чи відродиться громада після перемоги України? Що буде з єврейською громадою Маріуполя у майбутньому?

– Що далі ─ складно сказати. Все залежатиме від того, як будуть розвиватися події, коли буле звільнено місто. Чи повернуться люди. Я знаю, багато людей хочуть повертатися, але не у всіх є можливості ─ просто нікуди повертатись, люди втратили свої помешкання. Очевидно, що хтось буде у Маріуполі, хтось повернеться. А як громада далі функціонуватиме, напевно, ніхто не може передбачити…

Розмову вела Анна Марія Басаурі Зюзіна. Розшифрував інтерв’ю Іван Роздольський.

Інтерв’ю проведене в межах проєкту «Релігія в огні: документування воєнних злочинів Російської Федерації проти релігійних громад України», що реалізується громадською організацією «Майстерня академічного релігієзнавства».