Спогади Кирила Студинського: з побуту галицького семінариста кінця ХІХ ст. (ч.4.)
Продовжуємо публікацію (частини 1, 2 і 3) спогадів Кирила Студинського з його семінарійного життя. Манускрипт презентованої частини мемуарів К.Студинського зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка Національної Академії Наук України в Києві. Повністю текст представляється вперше.
Кирило Студинський
В духовній семінарії у Львові (1887-1889). «Вареха»
(продовження)
Каменем незгоди між питомцями і ректором була «Вареха», що кормила питомців. Звалася вона Гайванович і була вдовою по судді, що вмер рано і залишив її з чотирма дітьми. Ректор Бачинський приятелював з її чоловіком і вдовиця, титулом приязни, дістала доставу харчу для питомців. Ректор став для неї добродієм і, якби вона вміла відчувати для нього дрібку вдячності, то заощадила би йому великих прикрощів. Одначе Вареха хотіла якнайшвидше здобути маєток. Всіх питомців з Львівської, Станиславівської і трьох років з Перемиської єпархій було 246. На кожного виплачувано з фонду релігійного річно по 300 ґульденів. З усієї квоти діставала Вареха місячно 19 ґульденів 20 крейцерів, себто по 64 крейцерів денно. Харчі були тоді дуже дешеві. Ціна м’яса була від 15 до 20 кр. за кілограм, а через те харч можна було дати добрий. На снідання діставали питомці булку. На обід і вечерю йшли по черзі днів такі страви:
- понеділок: росіл, м’ясо з сосом і легуміна[1] – на вечеру, шницлі;
- вторник: росіл, м’ясо і ковбаски, на вечерю – теляча печеня;
- середа: грибкова зупа, 3 яйці на м’яко, легуміна, на вечеру – зупа, клюски з сиром;
- четвер: росіл, м’ясо і вепрова печеня, на вечерю – ростбратен;
- п’ятниця: яринова зупа, сікані яйці, крихке тісто, на вечерю – зупа і налисники;
- субота: зупа, м’ясо, легуміна, на вечерю – ковбаски з пюре;
- неділя: зупа, м’ясо і полядвиця з капустою, на вечеру – котлет з картофлями.
Цей спис подав мені мій товариш крилошанин Василь Томович, що як питомець помагав о. віце-ректору Северинові Торонському вести адміністрацію. Із цих 19 ґульд. 20 кр. місячно могла Вареха дати харч найліпшої якости. Пам’ятаю, що набивалися рестовратори, що за ту ціну хотіли дати одну страву більше на обід і на вечеру.
На св. Вечір діставали питомці на друге снідання оселедець і пиво. Вечером приходив до рефектара о. ректор із всіма членами ректорату, ділився з питомцями просфорою[2], почім всі разом засідали до вечері. Подавано тоді борщ, два роди риби і кутю. Кожний питомець діставав велику струцлю[3]. На обіди у всі три дні Різдвяних свят, окрім звичайного обіду, діставали ще питомці тістечка.
На Великдень подавано рано так зване «фірманське» снідання: сир і ковбасу, по чім йшов звичайний обід з тістами. Найліпше з поданих страв було м’ясо, оскільки воно не було застаре. Вареха вмовляла в о. ректора, що при 64 кр. денно вона ледве виходить на своє, хоч у місті у кращих ресторанах можна було дістати добрий обід за 30 кр. Питомці не були з харчу вдоволені. Зате Вареха вислала свої три дочки на науку до Німеччини, а син, учень ґімназії, небавом студент університету, грав у карти, жив розгульним життям, став з часом суддею і умер, зіждавшись ледве 46 року життя.
Гайвановичева була незвичайно щедра для москвофільських організацій. Все те діялось на рахунок здоров’я питомців, що кожного дня мусіли віддавати по черзі півстрави для бідних учнів, т. зв. імпіристів. Коли питомці жалувалися на Вареху, ректор о. Бачинський вважав це за напасть і відновлював з нею умову. За мого побуту в семінарії виступили питомці з брутальною силою, почали викрикувати по коритарах і кидати кубками до ректорських дверей. Коли однак двері отворилися і в них явився ректор, питомці мерщій розбіглися. Митрополит Сильвестр Сембратович висилав спеціальну комісію до кухні, щоб провірити справу і скуштувати страви, але до зміни не дійшло.
Вареха господарила до кінця липня 1891р. Коли у вересні 1891р. син о. ректора Іван одружився і ректор замовив обід для повесільних гостей, Вареха відказалася зладити його, хоч о. ректор заєдно платив за всякі офіційні та родинні прийняття. Так заплатила Вареха своєму добродієві, що завірив у її чесність і вислухував її нарікання на дорожню, а через те не вмів прихилитися до оправданих жалів питомців. О. Бачинський не відновив з нею більше контракту і кухня перейшла в інші руки. Як Гайвановичева господарила, видно із цього, що за вісім років харчування питомців зібрала для себе біля 160 тисяч ґульденів, купила село Стрілиска і каменичку у Львові.
Якби не Вареха, в семінарії був би спокій, бо негігієнічні обставини, спричинювані старим, зморшавілим будинком, мали небавом покінчитися і якби не визиск питомців кухнею, не прийшло би до авантур в р. 1890, коли я вже був у Відні.
А одначе коли оцінювати о. Бачинського як ректора семінарії, мусимо піднести те, що був це чоловік великої праці. Він займався не тільки семінарією, але й богословською наукою, редагував «Руський Сіон», друкував у ньому свої проповіді й статті та вже тоді підготовлював матеріали до своєї пізнішої богословської бібліотеки.
По політичнім пересвідченням схилявся він більше до «твердих»[4], але ніколи не відносився вороже до національних поглядів питомців, через те й була можлива наскрізь націоналістична праця поміж питомцями. Він волів, щоб питомці працювали над собою, якби мали грати в карти, продумувати над псотами чи шкартами. Вкінці, він був занадто розумною і досвідченою людиною, щоб не розумів цього, що народна течія обіймає чим раз ширші круги та що вона запанує над цілим життям національної суспільности. До целібату[5] ректор Бачинський нікого не силував, а навпаки, нераз вінчав своїх питомців. Непомітно старався він, щоб питомці бували у кращих домах львівських або священичих по селах. Хором опікувався і платив питомцеві Іванцеві за дириґентуру 25 ґульденів місячно.
До мене особисто ставився ректор Бачинський дуже жичливо і приготовлював мене на інфірманика[6]. Одначе в часі ферій 1889р.оголошено конкурс на спорожнені місця у Віденській духовній семінарії. Як емінентист[7] на другому році вніс я прохання до консисторії, а окремим листом просив о. Бачинського, щоб мене вислав до Відня. Це залежало виключно від нього і ректорові Бачинському завдячую те, що я по феріях поїхав на дальшу науку до Відня.
Завважити треба, що наш ректор був заодно елегантно одягнений, що визначався високим ростом, що в товаристві був незвичайно любий і на обличчі його не було ані сліду тієї суворости, що ми, питомці, привикли її бачити в семінарії. Словом, був це в повному значінні цього слова репрезентативний достойник, тому годі дивуватись, що його особу видвигано нераз при обсадах владичих престолів.
Маю вражіння, що не тільки я, але й багато інших питомців згадували ректора Бачинського з великою пошаною[8]. Окрім священиків, гарних і в національному житті заслужених, виростали в духовній семінарії за проводу ректора о. Бачинського письменники і композитори. Нагадаю хоч би імена Тимофія Бордуляка, Олекси Бобикевича, Михайла Бачинського, Дмитра Осиповича, Остапа Нижанківського, Євгена Купчинського, а навіть Олександра Колесси, що в р. 1889 був короткий час вихованком львівської духовної семінарії.
Пам’ятаю, що в р. 1889 запросив монастир сакраменток о. ректора Бачинського, щоб в ньому відправив Службу Божу для однієї греко-католицької учениці Товарницької, дочки судді, що приступила до причастія. О.Бачинський згодився і взяв до асисти свого сина Івана й мене. Монахині приймали о. ректора і нас обох питомців сніданням у почекальні, а крізь решітку розмавляли з о. ректором монахині і зиркали на нас вихованиці. Духовенство наше в тих часах тішилося великою пошаною, а тієї ненависти до нього, що характеризує нинішні часи, не було.
Світлини зі сайту http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=8444
і http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=2063
(далі буде)
[1] Десерт.
[2] Церковний хліб у формі ягняти.
[3] Плетенка.
[4] Старорусинів.
[5] Безженства, що намагався впровадити Сильвестр Сембратович, митрополит у 1882-1898рр., кардинал з 1894р.
[6] Юнак, що готується до обряду досягнення повноліття.
[7] Кращий семінарист.
[8] Сучасну характеристику о. О.Бачинського див.: Ярослав Глистюк. Від Бохенського до Боцяна: ректори Генеральної греко-католицької духовної семінарії у Львові (1848-1914) // Вісник Львівського університету. Серія історична. Вип. 38. Львів, 2003. С.148-170; Іван Паславський. Бачинський-Лешкович Олександр // Наукове товариство ім. Т.Шевченка. Енциклопедія. Т.1. Львів, 2012. С.491-493.
