«Щоб знайти себе – треба знайти Христа! Бо ми є створені на Його образ, і коли я шукаю себе у собі, - я твердо знаю: треба вийти з себе назустріч Іншому. Іншому – з великої букви. Тоді я знайду себе і знайду Іншого. Більше того, я знайду себе в Іншому. А це є велика річ. Це до того рецепт, як знайти себе!», Блаженніший Святослав

В новому часі Українська Греко-Католицька Церква показала, що на високі посади служіння в Церкві саме обирають, а не призначають, і обирають з-поміж найкращих. Гляньте вкотре біографію Блаженнішого Святослава! До якісної освіти володіє декількома іноземними мовами. Який український президент, окрім російської, знає якусь іноземну? Ющенко прилюдно обіцяв за певний період вивчити англійську! Вивчив?! Я не чула Віктора Андрійовича на посту глави держави по-англійськи. Може, і знає нині англійську,  але вже не як глава держави!

Направду швидко збігли перші сто днів відтоді, відколи Українську Греко-Католицьку Церкву очолив Блаженніший Святослав (Шевчук). Вже сто днів, як Його Блаженство опинився в одному ряді із Митрополитом Андреєм, Патріярхом Йосифом (Сліпим), Блаженнішим Іваном Мирославом (Любачівським), Блаженнішим Любомиром (Гузаром)! Не раз, певно, щось про таке сусідство думав Блаженніший Святослав! Не два – роздумув, як то бути насправді Главою Церкви! Під пильним оком єпископату, сотрудників Церкви, державної влади та своїх парафіян Владика Святослав, який «народився Главою Церкви», робив свої перші кроки як Блаженніший.

Святослав Шевчук міг стати перфектним лікарем. Це правда! Понад чверть століття Святослав Юрійович Шевчук з відзнакою закінчив Бориславське медичне училище, а викладачі пророкували йому блискучу лікарську кар’єру! На свій страх і ризик лікарі-акушери вже тоді брали цікавого учня на пологи, і йому життям і здоров’ям завдячують чи то десять чи трішки за десять нинішніх за двадцятирічних!

Міг, проте не став. Ані добрими лікарем, ані класним музикантом. Натомість Господь вивів його на іншу дорогу. Якихось двадцять років по тому, коли Святослав Юрійович Шевчук складав присягу на вірність радянському народові, вже Апостольський Адміністратор єпархії Покрова Пресвятої Богородиці Владика Святослав очолив Українську Греко-Католицьку Церкву. Направду Дороги Господа незвідані!

З того часу було всяке. Божа Дорога і людська стежка! І нинішній час, в якому отой Святослав уже Блаженніший, який відтепер має місію Молитися. За живих і ще ненароджених! За мертвих і щойно приставлених! За грішників! За мирян, монахів, священиків, владик! За президентів, прем’єрів, урядовців і парламентарів! За військо і мир! За мир без війни і військо без практичної роботи! За такий мир, який відчувають закохані у ніжних обіймах! Це його Молитва на особливому рахунку тепер буде в Нього!

Відразу опісля інтронізації на прес-конференції Блаженніший Святослав сказав, що вважає «своєю честю продовжувати все те, що Блаженніший Любомир започаткував, почав будувати, або поклав фундаменти». Згодом, певно, вже розібравшись, а розбираючись, пошкодував, що доба має не 50 годин, висловився, що «з чого почне – не знає, бо думає, як має продовжити розпочате Гузаром».

Перше своє інтерв’ю новообраний предстоятель дав радіо «Свобода». Ще не інтронізований Глава Української Греко-Католицької Церкви свої перші слова сказав такі: «Я думаю, що найперша мета церкви – це донести благовіст Євангелія до кожної людини, до якої нас Господь Бог посилає, в такий спосіб, щоб та людина могла той Євангеліє зрозуміти, його сприйняти і ним жити. З останніх своїх дослідів я просто бачу, що перед нашою церквою сьогодні стоїть великий виклик інкультурації цій благовісті Євангельської!». Таким чином, євангелізація та інкультурація – це, певно, пріорітетніше буде за нового предстоятеля Церкви. Більше того, питання інкультурації ввійшли до пріоритетних церковних питань саме завдяки Владиці Святославу, який вважає, що «ми як Церква, яка є спадкоємницею тої місії апостолів слов’ян Кирила і Методія, які були великими перекладачами і Святого Письма і Літургії, маємо надзвичайну місію сьогодні дальше цей переклад продовжувати, щоб ми могли молитися правильно, глибоко в англійській мові, в іспанській мові, в португальській мові, в українській мові».

Далі було більше і ширше. Про плани Церкви і свої. І навіть перші кроки ми вже спостерегли. У перші сто днів очевидним стало, що молоді Блаженніший Святослав приділятиме чималу увагу і напевно, не лише через те, що сам молодий Патріарх. Пообіцяв, що шукатиме всяких способів, щоб могти спілкуватися із молоддю, яка його зорієнтовуватиме, «що потребує Церква і що потребує молодь від Церкви».

Закономірно, що, працюючи із молоддю, Церква мусить належну увагу приділяти освіті, де  Блаженніший Святослав знається ще й як! Окрема тема – духовні семінарії та Український католицький університет. На думку Глави УГКЦ, «семінарія — це не будинок (хоч ми тепер маємо справді дуже гарний будинок, де можна ту семінарію розмістити). Семінарія — це спільнота; і не просто спільнота, а спільнота виховання, де спільно живуть, моляться і працюють настоятелі, виховники і семінаристи».

На УКУ Блаженніший Святослав покаладає великі надії: «Наша церковна спільнота повинна мати свій потужний інтелектуальний центр, який міг би задавати тон вищій освіті всієї України і який у деяких ділянках робить це вже сьогодні». Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) закликав підтримати вступну кампанію до УКУ й "посилати до цього навчального закладу своїх синів і дочок, а також своїх духовних дітей та вихованців, щоб вони підтримали великий задум цього університету - поєднати у своїх засадах віру і розум".

За перші сто днів очільник греко-католиків встиг засвідчити, що із іншими церквами Київської традиції хоче «бути першим у любові!». При такому дуже тішиться привітанням своїх «колег». Більше того, офіційний сайт УГКЦ навіть подав привітання керівника Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московської Патріархії Блаженнішому Святославу із входженням на престол… російською мовою.. Для правдоподібності, певно, бо направду аж такому складно віриться! 

Сам Блаженніший Святослав висловився, що не проти зустрітися із очільником Російської Православної Церкви, бо вважає, що «сам факт такої зустрічі стане маніфестом взаємного визнання і покладе початок діалогу», а Московський патріархат, на його думку, показав, що готовий до такого.

Персональної уваги Блаженнішого Святослава за перші сто днів було і до українських заробітчан. Українець, Глава Української Греко-Католицької Церкви з прикрістю мусив визнати, що українців з України все-таки витісняють. Церква з почуття морального обов’язку слідує за своїми вірними по всіх світах. Так, 27 травня 2011 року в конференц-залі Львівської архиєпархії, що при соборі Святого Юра у Львові, відбулася зустріч Блаженнішого Святослава Глави УГКЦ, із працівниками, які виконують своє служіння серед мігрантів.

Мігрантам була присвячена перша зустріч Його Блаженства із представником держави. Так, 20 травня 2011 року Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) зустрівся з Міністром закордонних справ України Костянтином Грищенком. Зустріч відбулася у приміщенні Міністерства закордонних справ України з ініціативи п. Грищенка.

Ще одне непросте питання для Глави УГКЦ – співпраця із державою: від Президента до чиновника із райдержадміністрації. Своє ставлення до Глави держави  Блаженніший сформулював відразу по інтронізації: «Я є громадянином України, маю обов’язок поважати свого президента, і хочу бути переконаний, що президент буде поважати і мене». В рамках зустрічі Глави держави із церковними очільниками Блаженніший Святослав підняв питання богословської освіти в Україні, повернення церковного майна та побудову на паритетних засадах стосунків між Церквами і релігійними організаціями та Українською державою. Одним словом, серйозно озадачив державу і главу держави! Представникам державної влади встиг побажати сили Духа Святого: «Ніколи не втомитися любити Україну і бути патріотами».

За цей час Блаженніший Святослав засвідчив свій патріотизм, бо виходець з того краю, де рівень релігійності— не нижчий за рівень націоналізму. «Так! Я себе вважаю українським патріотом і хочу ним бути, та це не значить, що у такому випадку маю бути русофобом чи людиною, яка негативно ставиться до інших українських сусідів. Зовсім ні!». Висловився більше, ніж чітко, про червоний прапор, бюст Сталіна, львівські провокації 9 травня та взагалі про Другу світову війну. І про Луценка навіть. Проте був все-таки обережним у політичних коментарях. Навіть там, де його слово було б вагомим. Очевидно, така обережність продиктована його фізичною відсутністю в Україні останні два роки.

За перші сто днів Блаженніший Святослав встиг засвідчити своє ставлення до матеріального і видного. Канал СТБ на першій його прес-конференції запитав нового предстоятеля греко-католиків про матеріальне: авто, резиденцію, годинник… За те, що почули (що будувати велике для себе не має жодного наміру, а нині приїхав на авті Гузара, який і віддав йому гостинну кімнату, бо для себе особисто нічого не потребуж) канал подякував за приклад.

УГКЦ направду є глобальною, але основним викликом для Блаженнішого Святослава  є все-таки Україна. Дехто вважає, що УГКЦ залишається регіональною церквою і що це є її основною проблемою. «Планую відвідати кожну єпархію в Україні і за кордоном. Наступні найближчі мої відвідини Одесько-Кримського екзархату, де хочу зустрітись із молоддю», - відразу по інтронізації поділився новий очільник греко-католиків. А ще пообіцяв «доїхати» до Луганська, де відслужив фельдшером авіатехнічного забезпечення у Радянській Армії, у військах авіації Київського військового округу в Луганську.

Шкода, що за перші сто днів Блаженніший Святослав не встиг ані до Одеси, ані до Криму, ані до Луганська. Розумію, що то більше, ніж формальна традиція, перша поїздка владного очільника. Віктор Ющенко, наприклад, вперше як президент України поїхав до Москви, а  Віктор Федорович до Брюсселя. І що?!

Блаженніший Святослав до таких формальних поїздок не вдавався. Як по світі, так і в Україні. Натомість з’їздив декілька разів до Риму. Перший раз із візитом ввічливості, на ще одну «інтронізацію», а в Україні сподівалися, що вже тоді привезе для Церкви Патріархат. Мусив завершити свої справи і в Аргентині, з якої їхав до України як виборець звичайний. Виявляється, цього року 50 років з часу прибуття до Аргентини першого єпископа для українців греко-католиків.

З українських регіонів, окрім Львова, 2 червня освячував храм Вознесіння селі Погребище, що на Вінниччині. До Львова, багато їздив, бо подій багато направду знакових було. І річниця візиту Папи, і новий Катахезм Церкви. Мусив віддати належне і Львівській духовній семінарії Святого Духа, а тому у день Зіслання Святого Духа відвідав Львівську духовну семінарію Святого Духа.

22 травня, у святковий день перенесення мощей св. Миколая, у Крехівській обителі отців василіян відбувся Великий відпуст. До тисячі паломників з усієї України звернувся Блаженніший Святослав, який приїхав на таку величну духовну подію.

Десята річниця візиту нині Блаженного Папи Івана Павла ІІ. І повний Сихів. А дванадцять років тому той самий Папа сказав молодому отцю доктору Святославові Шевчуку: «Вертайся до України, там будеш мати багато роботи», тому до Львова таки конче йому було. У своїй святковій промові Блаженніший Святослав сказав: «Десять років тому Блаженний Папа Іван Павло II тут, на Сихові, на зустрічі з молоддю співав пісню: «Дощ падає – діти ростуть…». Сьогодні, через десять років дивлячись на присутніх Тут юнаків і дівчат, на молодих священиків я бачу, що діти виросли…».

Проте найголовніше та найскладніше для молодого Глави Церкви безумовно попереду. Найперше - це різні виклики для Церкви, на які треба реагувати відразу. Це і «ковпаківці» і «підгорецькі отці». Останні взагалі себе називають «українською правовірною греко-католицькою церквою». Це і митрополит Андрей Шептицький, і не тільки його беатифікація, яка, як каже Мирослав Маринович, обов’язково буде в красивий спосіб. Це місця Шептицького, особливо його рідне село Прилбичі.

Із входженням на престол Його Блаженство привітало багато люду. Як церковного, так і світського. Навіть Віктор Федорович о 13.02 27 березня привітав і побажав, щоб Всемилостивий Господь дарував патріарху духовні і тілесні сили в архіпастирському служінні для слави Божої та добра вірних Української греко-католицької церкви на многі і благі літа. Шкода, але навіть Президент не запевнив Главу греко-католиків у своїй молитовній підтримці. Натомість Блаженніший Святослав, своїм листом від 29 березня 2011 року, подякував Президентові України за привітання. І, як годиться Главі Церкви, пообіцяв «вимолювати у Господа благодатей для успішної і всенародно корисної Вашої діяльності на благо народу України». Слід відзначити, що Блаженнішому Святославу із Віктором Януковичем поталанило більше, аніж Любомиру Гузару, який ніколи з Януковичем не мав особистої зустрічі, лише раз принагідно привітався. Віктор Федорович навіть запросив на зустріч. Персональної зустрічі поки не було, натомість вдалося зустрітися в рамках Всеукраїнської Ради Церков.

З моменту введення Блаженнішого Святослава на престол, до нього, здебільшого, придивляються. І порівнюють. Особливо багато разів Блаженнішого Святослава порівнювала молодь. Хто з Митрополитом Андреєм, хто з Блаженнішим Любомиром. А дехто навіть із Блаженним Іваном Павлом ІІ.

Проте, найскладніше для Блаженнішого Святослава – це витримати порівняння Блаженнішим Любомиром. Поясненням високого морального авторитету Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара) серед українців різних конфесій називають його глибоке життя в Бозі. Знаючі його люди особливо відзначають його Дар Молитви. Як любить повторювати Блаженніший Любомир, молитва має велику силу, а молитися треба не за таку чи таку розв’язку. «Не мета молитви — радити Богові, як воно буде краще. Не думаю, що Бог потребує радників. У своїй молитві ми мусимо поручити Богові свою ситуацію, — він бачить вихід із нашого глухого кута краще за нас. Він уміє розв’язувати будь-що. Це надзвичайно важливо — свідомо залишити вибір Богові».

Прикладом Молитви має бути насамперед Блаженніший Святослав як духовний Батько. Дуже хочеться, щоб таким як Блаженніший Любомир, Блаженний Папа Іван ІІ, митрополит Шептицький! Це добре: преса, ТБ, скайп, фейсбук і решта новітнього… але старі мури мають бути! За іншого – ніякої різниці не буде, між Блаженнішим Святославом і керівником, скажімо, Української Гельсінської спілки з прав людини. Навіть дуже поважна організація, але місія у Володимира Михайловича і у Блаженнішого Святослава дещо інша! Різниця очевидна у способі життя: церковний лідер багато мав би молитися. За Церкву. За вірних і душ пастирів. За Україну. За її президента, уряд, парламент, суди. За мир. За Українську Гельсінську спілку з прав людини…

За перші сто днів спостерігли, що сам Блаженніший Святослав Молитві поручає себе і все. Своє предстоятельське служіння Владика Святослав розпочав Молитвою входження на первосвятительський престол і подяки «всім вірним у всьому світі за ревну молитву про успішне проведення Синоду» і поручив  себе і надалі нашим святим молитвам. Далі була «Молитва за Патріарха», запроваджена у часи Патріарха Йосифа (Сліпого). 

До митрополита Андрея Шептицького в крипту прибіг, коли Блаженніший Іван Мирослав Любачівський вирішив вислати його на студії до Риму: «Їдь, брате! Може чогось там навчишся». Чому саме мав аж у Римі вчитися, Святослав Шевчук тоді ще не розумів, а тому не придумав нічого кращого, як …спитати у самого Шептицького, бо знав, що Митрополит був великий покровитель студентів. «І тому я відразу і пішов, тільки до тебе, владико Андрей!», - з такими словами просто з святоюрських палат зійшов у крипту і почав просити Митрополита Андрея, щоби «він якось поміг йому зорієнтувати у тому місті». Певно, Молитва у випадку із Блаженнішим Святославом направду має силу, бо повернувся зі студій як перший доктор богослов’я, після того як наша Церква вийшла із підпілля.

Класна дама Чеслава Рижова у Бориславському медичному училищі ще понад чверть століття зауважила особливий дар Молитви Святослава Шевчука. Вже тоді молитвою кожен день починався і молитвою він закінчувався.

Батьки Блаженнішого Святослава ще й нині пригадують, як їхній старший, вкладаючи свого малого брата Всеволода спати, вчив його молитися. I прокидатися вчив з «Отче Наш...», бо так у цiй родинi завжди було заведено.

Проте молитві мають поручатися і самі вірні Церкви. Тим більше, що Блаженніший Святослав, вітаючи семінаристів і попросив усіх молитися за Церкву. Відкрито молитву підтримку Церкві і Главі Церкви пообіцяли небагато. Владика Богдан (Дзюрах), роздумуючи над актуальною темою Патріархату для УГКЦ, висловився, що «вже тепер конкретним виявом підтримки цієї такої важливої для усіх нас справи повинна бути молитва монахів та монахинь за визнання нашого Патріархату Святішим Отцем та згадування в наших літургійних молитвах титулу Патріарха». В такому вбачається швидше моральне, аніж юридичне зобов’язання.

З богопосвяченими особами простіше: вони жертовні Молитві! Ми ж поки що не молимося. Навіть у Прощах, куди йдуть духовно зрілі особи, не лунають молитви за Україну, за Уряд чи Президента України. За Патріарха та патріархат. І молитву підтримку новому Патріарху пообіцяли нас небагато. Лише спільнота УКУ, вітаючи Блаженнішого Святослава з нагоди уродин, які також «випали» на першу стоденну», відкрито  запевила нового предстоятеля у своїй молитовній підтримці.

7 квітня - особливий день у Блаженнішого Святослава. І не тільки через те, що без Благовіщення немає Воскресіння. 7 квітня 2009 року нинішній Предстоятель УГКЦ, тоді ще ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа отримав архиєрейські свячення. Сего 7 квітня Владика Тарас (Сеньків) нагадав вірним Стрийської єпархії про другу річницю єпископських свячень Блаженнішого Святослава – уродженця Стрия. Владика Тарас закликав духовенство та вірних кожного разу після Святої Літургії спільно молитися за Блаженнішого Святослава: «Царю Небесний», «Отче наш», «Богородице Діво», «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові...», і таким чином це буде спільна відповідальність за долю Церкви, якої Блаженніший Святослав став провідником.

Ото напевно всі і все, хто пообіцяв Молитву. Але усім нам треба молитися. Кожен за себе і всі за кожного. За Патріарха і Президента. За християн і тих, хто ще в роздумах. За ковпаківців і «підгорецьких отців». За Церкву! За Київську традицію!

Бо саме від Молитви Блаженнішого і нашої залежатиме, що буде для Блаженнішого Святослава престол церковний – банальна кар’єра чи глибоке духовне життя у Бозі! Це  велика різниця, чи, як переказують в Одесі – «две большие разницы». Куди Блаженніший Святослав так і не доїхав. Поки що…