Суспендований священик не відкрив церкву для похорону. Таким може бути заголовок новини, і серед купи важких новин, які ми читаємо щодня, він може лишитися непоміченим. За кожним словом багато горя. І коли воно торкається так близько, то не може не зачепити. Похорон – це дитини родичів мого колишнього однокласника, суспендований священик з парафії у містечку, в якому я живу – Городок на Львівщині.

Протистояння між частиною громади (а в таких випадках поділів не уникнути) і священиком Зиновієм Бенсем триває вже більше року. Причина доволі проста – священик зловживає алкоголем і, за деякими свіченнями, церковною касою. Є питання щодо його освіти. Після канонічних попереджень і суспензи (в листопаді минулого року) конфлікт загострився. Незаконний священик, зрозумівши, що не має дозволу правити, вирішив «так не дістанься ти нікому» і закрив церкву, а ключі тепер є лише в нього та прибічників. Служби він править (хоча це абсолютно незаконно за церковними канонами), але вхід до храму за суворим фейс-контролем. Він навіть не соромиться вмикати підсилювачі звуку і ходити з Йорданською водою. Інший священик, який є парохом, та ті парафіяни, що підтримують його, доступу до церкви не мають і служби відбуваються на вулиці. Трохи більше про конфлікт тут і тут. Важко навіть описати, який вплив ця ситуація має на простих парафіян, більшість з яких є звичайними людьми, не розуміються на церковних структурах і канонах, шукають в церкві спокою, а не війни. Навіть серед прихильників незаконного священика більшість розгублені, а тому ними легко маніпулювати.

За конфліктом, судове вирішення якого можна чекати довго, стоять долі конкретних людей. У цьому випадку – родини, яка втратила дитину. Родичі прийшли до церкви, просити, щоб її відкрили для похорону, який мав служити законний, призначений єпископом Тарасом Сеньківим парох. Родичів цинічно прогнали.

Можливо, серед беззаконня теперішніх днів цей випадок видасться надто дрібним. Але в такому дрібному найгостріше відчувається горе і несправедливість. І з дрібною несправедливістю треба боротися, щоб вона не виростала у більшу.

Хоча у цій справі виявилася одна річ, про яку ми часто забуваємо думаючи про Церкву. Її влада базується на довірі і послуху. Не існує механізму, щоб силою забрати цього священика з парафії. Існує церковна кара, яку він відверто ігнорує. Місцева влада з незрозумілих причин не втручається, міліція не звертає уваги. Люди виявилися заручниками циніка.