Блог Мар'яни Карапінки_image

Блог Мар'яни Карапінки

Світ, що змінюється: сумбурні думки після міжрелігійного форуму

21.11.2013, 00:18

Світ глобалізується і змінюється. Аксіома, яка не потребує доведення. Проте часто бракує відповідної візуалізації. Форум «Образ іншого» Центру міжрелігійного та міжкультурного діалогу короля Абдули (KAICIID), що відбувався в Відні 18-19 листопада став для мене дуже доброю візуалізацією цього поширеного твердження. Сотні представників з 94 країн разом обговорювати можливості представлення «образу іншого» в освіті.  Вчителі, історики, богослови, громадські і релігійні лідери усіх можливих релігій та деномінацій… Іноді розмова виходила на такий надлокальний рівень узагальнення, що було важко простежити, що саме на увазі мають промовці і дискутанти, говорячи про різноманіття, зміни, різні культури, порозуміння, діалог.

Символи сильніші за слова. Всі українці пам’ятають про битву під Віднем – Ян ІІІ Собєський в вересні 1683 року розбив війська Османської імперії, зняв турецьку облогу, козаки прославилися у цій битві. Велика перемога християнської Європи над мусульманським світом, чи не так? Отже, символ: під час закриття форуму учасники мали змогу бути глядачами виступу Іспанської школи верхової їзди в палаці Хофбург, і в ложі, з якої кілька століть за виступами спостерігали цісарі, сидів син короля Саудівської Аравії принц Абдулазіз. Без жодних оцінок чи натяків, просто для мене цей маленький приклад став дуже промовистим – не про християн чи мусульман чи розстановку сил у світі, чи ще якісь геополітичні речі, а про зміну звичного укладу – як ми звикли думати про інших. Народи, які століттями були розділені і сформували свої ідентичності та «образ іншого» - друга, ворога, союзника, торгового партнера, просто тихого сусіда, народу з далеких казок і переказів подорожніх  – настільки перемішалися, що ці ідентичності стають непотрібними, їх просто неможливо застосувати. 

Уявіть собі вчителя історії в Іспанії, у класі якого половина дітей є нащадками вихідців з Марокко. Вони не емігранти, а іспанці. Це країна, яку вони називають батьківщиною. Як їм розповісти про Реконкісту, яка протягом століть вважалася великою перемогою католицької Іспанії? Чи у Франції про Карла Мартела (молота) і битву під Пуатьє, якою він зупинив «наступ арабів на Європу»? Хто переможець? Як розуміти цю сторінку історії тим арабам, які вважають себе французами, читали Сартра і Камю, ніколи не були в країнах, з яких походять їх предки і не збираються туди? Не йдеться про лише інтелектуальне розуміння, а про прийняття.

Світ змінився. І якщо хтось думає, що України увесь цей мультикультуралізм не стосується, то варто поставити себе на місце громадян України кримських татар, співаючи рядочки національного гімну «і покажем, що ми, браття, козацького роду».  Або ж римо-католиків, які чують на державному каналі, що «Україна – православна країна». Чи буде щось підписано у Вільнюсі, чи ні, але багато з питань, які стоять перед європейцями, дуже швидко будуть  перед нами. Я хочу знайти особисту відповідь, але поки що це просто сумбурні думки з приводу.

Останні новини

Вчора
23 липня