Свята чи грішна? Як Свято-Успенська Святогірська лавра стала частиною "русского міра"
Дарія Денис
Політика
Статус лаври Святогірський монастир отримав не так давно — у знаковому для України 2004-му. Саме тоді на кінець року було заплановано передачу влади від Кучми до Януковича шляхом фальсифікацій президентських виборів.
Те, що монастир став третьою православною лаврою в Україні після Києво-Печерської і Почаївської, було чисто політичним рішенням. Ухвалив його Священний Синод Української православної церкви Московського патріархату. Так було створено своєрідний місток, який з’єднав українське православ'я з московським. Крім того, підняв статусність донецької верхівки: мовляв, чим Донбас гірший за Київ із його лаврою.
"Відновлення монастирських споруд у 1990-х й утримання великої чернечої спільноти потребувало чималих видатків, — пояснює архієпископ-емерит Ігор Ісіченко. — Жодна конфесія, включаючи РПЦ, не мала на це коштів. Донецькі підприємці забезпечували монастир фінансово, а відтак і мали на нього всі важелі впливу. Віктор Янукович, котрого Леонід Кучма у 2002 році призначив прем’єр-міністром, використав лавру, щоби здобути симпатії проросійського електорату під час президентських виборів. До того ж, для донецьких еліт це було черговим знаком самоствердження: мовляв, а чим Донбас гірший за Київ із його лаврою?!".
Насправді лаврська статусність Святогірського монастиря — спірна, вважає релігієзнавець, кандидат історичних наук Ігор Козловський. "Церковне рішення надати Святогірському монастирю статус лаври погоджувалося на рівні Москви і Московського патріархату. Це був абсолютно політичний крок, адже Святогірська лавра не мала такого значення як Києво-Печерська чи Почаївська, бо тут двічі переривалася традиція. Лавра — це дуже високий статус, їх одиниці в православному світі. У Росії лише дві: Олександро-Невська лавра у Санкт-Петербурзі та Троїце-Сергієва лавра у Московській області”, — пояснює Ігор Козловський.
Так у статусі лаври Святогірський монастир став центром "русского міра".
Історія
Свято-Успенська Святогірська лавра розташована на правому березі річки Сіверський Донець на схилах крейдяних гір, що здавна називали Святими. Коли заснували печерний монастир — достеменно невідомо. За однією з версій, перші християнські поселення з’явилися тут ще до Хрещення Русі: у той час шанувальники святих ікон емігрували з охопленої іконоборством Візантії. За іншою, монастир заснували ченці Печерської лаври, які після розорення Києва ордами хана Батия втекла в Святі Гори. Згідно з третьою версією, до створення монастиря причетні афонські монахи, що йшли на Русь по Сіверському Донцю: за легендою, це місце нагадало їм рідну cвяту гору Афон.
У документах згадка про Святі гори вперше з’явилася у XV столітті у Московських літописах — це був один зі сторожових пунктів Московії, виставлених проти татар. А перше писемне свідчення про сам монастир — у царській грамоті на земельні володіння 1624 року.
З кінця XVII століття біля підніжжя крейдяних гір на березі Дінця звели цілий комплекс печерних монастирів. Лише Миколаївська церква знаходилася на верхівці скелі. Уся гора під церквою пронизана лабіринтом ходів та келій. Монастир був оточений муром, озброєний артилерією та вогнепальною зброєю й успішно захищався від татарських нападів.
Розбудова монастиря різко обірвалася у 1788 році після російської окупації Криму. Катерина II секуляризувала церковне майно і у 1790 році подарувала монастирські землі своєму фавориту — князю Таврійському Григорію Потьомкіну. На той час там уже існував так званий Святогірський маєток. Понад 50 років монастир був занедбаний.
За його відновлення взялися аж у 1844 році нащадки Потьомкіна — князь Олександр й княгиня Тетяна. Уже у другій половині ХІХ століття монастир став найбільшим на сході України та одним із найзначніших у Російській імперії. Тоді звели більше 40 споруд, які разом із пам’ятками XVII століття створили унікальний архітектурний ансамбль.
Проте після встановлення радянської влади Святогірський монастир закрили. 1922-го більшовики перетворили його на санаторій, а в печерах святині обладнали антирелігійний музей. У 1927 році на верхівці гори поряд із монастирем встановили пам'ятник революціонеру Артему, засновнику Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Святі Гори назвали Червоними, Святогірськ — Слов'яногорськом, а монастир — Будинком відпочинку імені Артема. Під час Другої світової війни та за час радянської доби було зруйновано низку монастирських споруд.
Сьогодення
Після краху СРСР Святогірський монастир повернули Церкві. Як зазвичай на сході Україні — Московському Патріархатові. Хоча першу літургію в монастирському соборі 28 вересня 1991 року правила харківська громада Української Автокефальної Православної Церкви.
“Було домовлено з керівництвом будинку відпочинку, що можна відправити в приміщенні колишнього Успенського храму, у якому комуністи зробили кінотеатр, — пригадує архієпископ-емерит Ігор Ісіченко. — Так уперше після закриття монастиря у ньому відправили літургію. Громада в Слов’янську була невелика, але міцна. До неї входили, зокрема, професор-дисидент Василь Горбачук, ветеран УПА Євстахій Копач. Але невдовзі після нашої місійної поїздки почався процес передачі монастиря Донецькій єпархії Московського Патріархату, що в ті роки на Донеччині, на жаль, виглядало безальтернативним”.
За сприяння митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона монастир взяла під свою опіку донецька верхівка. До слова, митрополита Іларіона називають близьким другом Януковича, а в 2013-му він навіть отримав від президента РФ Путіна "орден дружби".
Таким чином, на початку 2000-х об’єднання Януковича, Партії регіонів і УПЦ МП фактично створили феномен Святогірської лаври. А від початку російсько-української війни святиня неодноразово ставала центром скандалу: ченців і намісника звинувачували у колаборації та російській пропаганді, ба більше — у лаврі переховували бойовиків і зброю.
